Постанова № 34682407, 04.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 року Справа № 920/741/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Селіваненко В.П.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Слюсар М.О.

від відповідача: Тесленко О.Г.

розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р.

у справі № 920/741/13 Господарського суду Сумської області

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс"

про стягнення 89179,94 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.06.2013 року у справі № 920/741/13 (суддя Зайцева І.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 15457грн.86коп. інфляційних збитків, 22454грн.67коп. 3% річних, 35887грн.18коп. пені. Відповідно розподілений судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. (судді: Пуль.О.А., Лакіза В.В., Хачатрян В.С.) вищезазначене судове рішення змінене в частині стягнення суми пені, а саме: стягнуто з Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню в розмірі 934грн.84коп. В іншій частині судове рішення залишене без змін.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. в частині вирішення спору щодо стягнення пені, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції ст.ст.260, 261, 549, 551 Цивільного кодексу України, ст.ст.232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України, просить її скасувати у вказаній частині, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Казенне підприємство "Шосткинський казенний завод "Імпульс" просить оскаржену постанову залишити без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення як безпідставну.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

20.12.2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Казенним підприємством "Шосткінський казенний завод "Імпульс" (покупець) було укладено договір № 06/10-2222БО-29 про закупівлю природного газу за державні кошти (надалі - Договір).

Згідно пункту 10.1 договору строк його дії встановлено з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 ч.2 Закону України "Про здійснення державних закупівель) з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення Уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2011р., і діє у частині поставки газу до 31.12.2011р. включно, а у частині розрахунків за газ - до повного їх здійснення.

Згідно п.1.1. договору постачальник- позивач зобов'язався поставити покупцеві - відповідачу імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.

Газ, що поставляється за цим договором, використовується відповідачем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Згідно п. 1.2 договору постачальник передає покупцеві в період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 570 тис.куб.м.

Пунктом 2.2 додатку №1 до договору встановлено, що приймання-передача газу поставленого постачальником покупцю у відповідному місяці поставки газу, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна і вартість.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м. газу становить 2187,20 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу. До сплати за 1000куб.м. природного газу з урахуванням ПДВ - 2957,93грн.

Відповідно до п.4.1 договору остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.3.1 договору у разі порушення покупцем (відповідачем по справі) п. 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 9.3 договору позивачем та відповідачем узгоджено, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Також, зазначеним пунктом договору передбачено, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

На виконання умов договору позивач протягом січня -квітня 2011 року відповідно до актів -приймання передачі поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 766034,17грн. Проте відповідач по справі свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, за одержаний природний газ відповідач розрахувався несвоєчасно, з порушенням строків, встановлених договором.

У зв'язку з вказаною обставиною позивачем нараховано 51267,41 грн. пені, 15457,86 грн. - інфляційних втрат, 22454,67 грн. - 3% річних.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат суди визнали правильним, тому правомірно задовольнили позовні вимоги в цій частині.

Щодо вирішення судами попередніх інстанцій спору в частині стягнення суми пені, то судова колегія касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до частини першої статті 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільного кодексу України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України встановлено, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Положеннями ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що приймаючи рішення господарський суду має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи викладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій не досліджувались на відповідність вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України умови пункту 9.3 Договору, якою сторони встановили, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення із претензією або позовом. А відтак, суди не визначилися з дійсністю цього пункту та відповідно, з підставами для нарахування пені, та її розміром. Судам з цього приводу слід врахувати правову позицію Верховного суду України, викладену в постановах № 17/034-11, №10/065-11, №15/046-11.

З урахуванням вищезазначеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про наявність підстав для їх скасування в частині вирішення спору про стягнення пені.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 920/741/13 скасувати в частині позовних вимог про стягнення пені. Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у справі № 920/741/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Селіваненко В.П. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.