Рішення № 34679328, 08.11.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа №22-ц/778/5324/13Головуючий у 1-й інстанції Лисенко Л.І. Суддя-доповідач Гончар О.С.РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончара О.С.

суддів Маловічко С.В., Воробйової І.А.

при секретарі Свинаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 20 вересня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (надалі Банк) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 року Банк звернувся в суд із вказаним позовом та просив ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у сумі 22960,46 грн., посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору від 31.10.2005 року ОСОБА_2 було відкрито кредитну лінію в розмірі 5500 грн. під 36 % річних на суму залишку заборгованості на умовах і правилах надання банківських послуг ЗАО КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 20 вересня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21390,32 грн.

В апеляційній скарзі сторони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права просили: ОСОБА_2 рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити; Банк, в свою чергу, просив рішення суду змінити, задовольнивши позов в повному обсязі.

Перевіривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню, а скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.3 ч.1 ст.307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його змінити.

Банк, вимагаючи змінити рішення суду і стягнути з відповідача всю суму заборгованості вважав, що відсутні підстави для зменшення стягнення заборгованості згідно ч.3 ст.551 ЦК.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Синтаксичний аналіз наведеної норми закону вказує на те, що воно містить ознаки складносурядного речення, в якому прості (сурядні) речення («якщо він значно перевищує розмір збитків» і «за наявності інших обставин, які мають істотне значення») є рівноправні за змістом, розділені комою та пов'язані сурядним сполучником «та». Саме одночасна наявність зазначених коми і сполучника «та» вказують про їх тотожність сполучнику «або». Звідси, для зменшення розміру неустойки достатньо наявності хоча б однієї з наведених умов, а не їх обов'язкової одночасної наявності. Обов'язковість одночасної наявності обох з наведених умов для зменшення розміру неустойки мала б місце лише у випадку відсутності коми між вказаними реченнями.

Таким чином, за положеннями указаної норми суд може зменшити розмір (штрафу, пені), що підлягає стягненню, не тільки у випадку неспівмірності розміру неустойки розміру заборгованості за тілом кредиту і відсоткам, а й за наявності інших обставин, які мають істотне значення (майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу). При цьому зменшення розміру неустойки це право суду. Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача, однак в останньому випадку відповідач, що звертається із клопотанням, повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки.

На переконання судової колегії, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач тяжко хворіє, страждаючи на гіпертонію ІІІ ступеню, цукровий діабет другого типу, ішемічну хворобу серця, потребує постійного лікування з витратою значних коштів, має безстрокову другу групу інвалідності загального захворювання, зменшення неустойки не завдасть істотної шкоди Банку, на користь якого стягнуто лише відсотків в розмірі 15990,88 грн. на тіло кредиту в розмірі 5400 грн.. Тому у справі існують підстави для застосування до спірних правовідносин положення ч.3 ст.551 ЦК щодо зменшення розміру стягнення неустойки.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги заперечення Банку про те, що суд першої інстанції не вправі був взагалі звільняти відповідача від сплати неустойки, оскільки ч.3 ст.551 ЦК надає суду право лише зменшити розмір неустойки, а не звільнити від її сплати. Тому рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом стягнення з ОСОБА_2 неустойки на загальну суму 609,08 грн.

Вимагаючи скасувати рішення суду і відмовити в задоволенні позову, ОСОБА_2 виходила з того, що позивач пропустив передбачений законом трирічний строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права. Вона просила суд застосувати наслідки пропуску такого строку. Проте суд дану вимогу проігнорував.

Проте з такими запереченнями погодитись не можна з огляду на наступне.

Встановлено, що 31.10.2005 року ЗАО КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, ОСОБА_2 було відкрито кредитну лінію в розмірі 5500 грн. під 36 % річних на суму залишку заборгованості на умовах і правилах надання банківських послуг ЗАО КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 256 ЦК визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч.5 ст.261 ЦК за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Проте з матеріалів справи вбачається, що 31.10.2005 року при укладенні договору між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 остання надала згоду, що заява разом із запропонованими Банком умовами і правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між позичальником і банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до п. 9.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується та такий же термін.

Таким чином, сторони у письмовій формі домовились про строк діє договору в означений спосіб. В зв'язку з тим, що жодна сторін не інформувала іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгувався з жовтня 2006 року по теперішній час. А відтоді строк позовної давності за спірними правовідносинами не настав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 20 вересня 2013 року в цій справі в частині розміру стягнення змінити з 21390,92 грн. на 22000 (двадцять дві тисячі) грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) 114,8 грн. судового збору сплачених банком при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар О.С.Маловічко С.В.Воробйова І.А.