Постанова № 34678195, 23.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. Справа№ 911/1728/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник за довіреністю Гостищєва Н.В.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги

державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

на рішення господарського суду Київської області від 18.06.2013 року

у справі №911/1728/13 (суддя Ярема В.А.)

за позовом державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Фірма «Фортуна»

про стягнення 186 729,30 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 18.06.2013 року у справі №911/1728/13 позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з ДП з іноземною інвестицією «Фірма «Фортуна» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 168 958,82 грн. заборгованості, 4 373,03 грн. пені та 874,60 грн. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.06.2013 року у справі №911/1728/13 в частині неприйняття заяви про збільшення розміру позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з урахуванням даної заяви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2013 року у справі №911/1728/13 прийнято апеляційну скаргу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до провадження та призначено її до розгляду на 30.09.2013 року за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 23.10.2013 року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 23.10.2013 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а отже наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.05.1995 року між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - орендодавець) та ДП з іноземними інвестиціями «Фірма «Фортуна» (далі - орендар) укладено договір оренди площі у Міжнародному терміналі аеропорту №2.6.13-31 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар отримує в оренду площу 100 кв.м. в міжнародному терміналі аеропорту для розміщення «магазину» (далі - об'єкт), з метою організації торгівлі товарами народного вжитку (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору передбачено, що цей договір вступає в силу з дня підписання його сторонами та діє до останньої дати користування площею. Строк користування встановлюється з 01.08.1995 року до 30.06.1999 року.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що у випадку, якщо за три місяці до терміну закінчення договору жодна з сторін письмово не заявить про свої наміри припинити його, то договір автоматично продовжується на тих же умовах і на такий же строк.

Оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про намір сторін припинити дію договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що строк дії останнього автоматично продовжився на наступні 1999-2013 календарні роки.

Згідно з п. 3.2. (в редакції додаткової угоди №3 від 06.08.2001 року) договору передбачено, що орендодавець щомісячно з врахуванням змінення цін виставляє орендарю рахунок, до якого включені орендна сплата за площу та сплата за надані послуги за звітний місяць. Сплата рахунка здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця.

На виконання умов договору, позивачем в період з грудня 2012 року по лютий 2013 року виставлені наступні рахунки-фактури: №6/280 від 31.12.2012 року на суму 56 244,62 грн., №6/294 від 31.01.2013 року на суму 56 357,10 грн. та №6/315 від 28.02.2013 року на суму 56 357,10 грн. на загальну суму 168 958,82 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, вказані рахунки були отримані 11.01.2013 року, 15.02.2013 року та 14.03.2013 року відповідно представниками відповідача, що підтверджується підписами останніх у реєстрах на передачу документів.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, ДП з іноземною інвестицією «Фірма «Фортуна» не виконувало свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за вказаний вище період, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 168 958,82 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів погашення вказаної вище заборгованості відповідачем перед позивачем відповідно до умов договору.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення з ДП з іноземною інвестицією «Фірма «Фортуна» на користь ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 168 958,82 грн. заборгованості по сплаті орендної плати.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 16 895,88 грн. пені та 874,60 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що стягнення заборгованості по оплаті здійснюється з нарахуванням пені у розмірі 0,5% від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми, призначеної до сплати.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 4 373,03 грн. пені та 874,60 грн. 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені та 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Доводи скаржника про неправомірну відмову судом першої інстанції у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, заяву про збільшення розміру позовних вимог подано 10.06.2013 року після початку розгляду даної справи по суті, що підтверджується протоколом судового засідання від 20.05.2013 року.

В той же час, у даній заяві позивачем додатково заявлено вимогу про стягнення 112 714,20 грн. заборгованості за спірним договором по сплаті орендних платежів за березень-квітень 2013 року, а також пеню та 3% річних, тобто за період який первісно не був предметом розгляду даного спору, що враховано судом першої інстанції.

Із наведеного слідує, що позивачем даною заявою після початку розгляду справи по суті змінено предмет позову шляхом пред'явлення вимоги про стягнення боргу за періоди, які первісно не заявлялись, зміни (збільшення) періоду розрахунку пені та 3% річних, а також шляхом заявлення додаткової вимоги про стягнення пені та 3% річних, нарахованих за періоди, які первісно не були предметом розгляду даного спору (березень-квітень 2013 року).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 101 Господарського кодексу України, не приймає і не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Київської області від 18.06.2013 року у справі №911/1728/13 відповідає обставинам справи, є законним та обгрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 33, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення господарського суду Київської області від 18.06.2013 року у справі №911/1728/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 18.06.2013 року у справі №911/1728/13 залишити без змін.

3. Справу №911/1728/13 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Федорчук Р.В.

Судді Лобань О.І.

Майданевич А.Г.