Рішення № 3467530, 14.04.2009, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" квітня 2009 р.

Справа № 10/15/39-Н

За позовом Відкритого акціонерного товариства "Хмельницьктранс" м. Хмельницький

до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Хмельницький

про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 93-рш від 17.12.2007 року по справі №02-12/14-06.

Суддя Виноградова В.В.

Представники сторін:

від позивача Сіта О.П. – за довіреністю від 17.12.2007р.

Сороката Л.Р.- Л.Р. - за довіреністю від 12.03.2009р.

від відповідача Степанова Т.Ю. – за довіреністю №48 від 02.03.2009р.

Чучвера О.М. - за довіреністю №49 від 02.03.09р.

В судовому засіданні відповідно до ч.2 ст.85 ГПК України оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення приймається 14.04.2009року, оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Суть спору:

Позивач у позовній заяві просить суд визнати недійсним пункти 2,3,4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 посилаючись на те, що останні прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.

При цьому зазначає, що п.2 резолютивної частини рішення визнано, що ВАТ „Хмельницьктранс”, встановивши вартість автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин; пунктом 3 рішення на ВАТ „Хмельницьктранс” за вчинене порушення накладено штраф у розмірі 5000 грн.; пунктом 4 рішення зобов'язано ВАТ „Хмельницьктранс” до 01.07.2008 року припинити дії, які є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

В підтвердження позовних вимог вказує на те, що автостанційний збір сплачується пасажирами за комплекс послуг, визначених законодавством України (абзац 2 статті 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” в редакції Закону України від 23 лютого 2006 року). Станом на сьогоднішній день відсутні нормативні документи щодо врегулювання граничної вартості автостанційного збору з правилами його обрахунку. Затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 року №65 Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) мають рекомендаційний характер і згідно пункту 2 можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання з урахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства. При цьому, конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством. Така ж ситуація і з Типовим технологічним процесом надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів. Згідно п. 1.1 Типового процесу він носить рекомендаційний характер, а не обов’язковий. Звертає увагу суду на те, що відповідно до п.1 та п.3 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” вищезазначені документи не пройшли державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, та не були оприлюднені у встановленому законодавством терміни.

Зазначає, що на сьогоднішній день жоден законодавчий або нормативний акт не забороняє встановлювати вартість автостанційного збору у відсотковому виразі до вартості квитка. Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997р. № 176 (у редакції постанови КМУ від 29 січня 2003р. № 141) обумовлено, що за надання обов’язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, що придбавають проїзні квитки, справляється відповідно автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається калькуляцією пов’язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня. Державне регулювання автостанційного чи автовокзального збору та встановлення його граничного рівня, збору за додаткові послуги автостанцій (автовокзалів) і плати пасажирських перевізників за обов'язкові послуги здійснюється відповідно до законодавства. Зауважує, що через відсутність будь-якого нормативного акту, яким би було передбачено розрахунок автостанційного збору, ВАТ „Хмельницьктранс” користується розрахунком, який діяв з моменту запровадження автостанційного збору, який у 1999 році був затверджений наказом ВАТ „Хмельницьктранс” № 20 від 12.02.1999 року на приміському сполучені 10%, на міжміському - 15%, даний наказ пройшов реєстрацію в Хмельницькому управлінні юстиції за № 8/195 від 01.03.1999 року та діяв до 28.04.2006 року (часові межі ринку Хмельницьке обласне ТВ АКУ визначило у 2005-2007 р.р. ). 16 травня 2007 року ВАТ ”Хмельницьктранс”, на виконання рішення адміністративної колегії ХОТВ АКУ від 23.03.2007 року № 7-рш, видає наказ про затвердження автостанційного збору в розмірі 15%. Оскільки ВАТ „Хмельницьктранс” не належить до органів, акти якого підлягають державній реєстрації, в подальшому даний наказ не реєструвався в управлінні юстиції. Згідно економічних розрахунків ВАТ „Хмельницьктранс” розмір автостанційного збору визначений на підставі економічного обґрунтування та калькуляції витрат з врахуванням технологічних і організаційних особливостей діяльності підприємства. Враховуючи те, що законодавець не встановив порядок обрахунку та державне регулювання граничного розміру автостанційного збору вважає висновки Хмельницького обласного ТВ АКУ, які зроблені в рішенні від 17.12.2007 року № 93-рш необґрунтованими та такими що не відповідають чинному законодавству України.

Повноважні представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та подали додаткові письмові пояснення, в яких позивач акцентує увагу про відсутність нормативного документа щодо врегулювання граничної вартості автостанційного збору з правилами його обрахунку.

Зазначає, що в розрахунку економічного обґрунтування тарифу за надання обов'язкових послуг пасажирам автобусними станціями обліковується сумарна собівартість, дохід та кількість пасажирів, які скористалися обов'язковими послугами, середня вартість проїзду по всіх автостанціях, що входять в структуру товариства. Вказує на те, що при перевірці з боку державної інспекції з контролю за цінами в Хмельницькій області при формуванні автостанційного збору порушень не виявлено.

Звертає увагу, що відповідачем не надано доводи того, що за умови наявності значної конкуренції на ринку автостанційних послуг Хмельницької області розмір автостанційного збору був би меншим.

В наданих додаткових поясненнях від 31.03.2009р. зазначає, що автостанційний збір стягується за комплекс послуг, обумовленими ст. 36 Закону України "Про автомобільний транспорт" та включається до вартості квитка окремим рядком.. При цьому тариф на перевезення перевізника не включає витрати на утримання автостанцій, як в свою чергу і автостанційний збір не включає витрати на перевезення. Автостанційний збір не залежить від комфортабельності автобуса, вартості пального тощо.

Зазначає, що розрахунок економічного обґрунтування автостанційного збору товариство проводить на підставі витрат автостанцій, метою розрахунку є покриття витрат за рахунок доходу з невеликою рентабільністю -5%. Стверджує, що обов'язкові послуги, що надаються пасажирам, неможливо підвести під єдиний стандарт, так як пасажири знаходяться на автостанції різний проміжок часу, по різному користуються довідкою, іншою інформацією, тобто враховуючи специфіку та особливості роботи автобусних станцій частина витрат на утримання автостанцій для надання обов'язкових автостанційних послуг пасажирами не може бути визначена окремо від інших витрат. При цьому фактичні витрати документально підтверджуються (утримання та ремонт автостанцій, банківські послуги, сервісне обслуговування касових апаратів та комп'ютерних мереж, вивіз сміття, послуги охорони, тощо). Звертає увагу, що більшість автостанцій функціонують у невеликих населених пунктах і взагалі не є прибутковими, а їх утримання здійснюється за рахунок прибуткових автостанцій чи інших видів діяльності.

Звертає увагу на те, що якщо ж встановити розмір автостанційного збору в грошовому еквіваленті як пропонує відповідач, то розрахунки показують, що при фіксованій оплаті розмір автостанційного збору може складати до 50 % вартості проїзду, і пасажири, які будуть їхати на великі відстані сплачуватимуть менше, ніж при діючій відсотковій системі, а ті, які будуть користуватись приміськими маршрутами сплачуватимуть більше, ніж в даний час, а такі зміни можуть призвести до зменшення кількості пасажирів на автостанціях, а в кінцевому результаті до хаосу в перевезеннях. Крім того, в міжміському сполученні пасажири за час поїздки мають можливість користуватись послугами інших автостанцій ( отримати інформацію, придбати пресу тощо), а тому і повинні сплачувати більше.

Вважає, що твердження відповідача щодо встановлення автостанційного збору відповідно до калькуляції, де калькуляційною одиницею повинні бути витрати на обслуговування певною автостанцією одного пасажира безпідставні та необгрунтовані чинним в Україні законодавством. Так, автостанції області не є відокремленими суб'єктами господарювання, а є структурними підрозділами товариства, тому витрати розраховуються по товариству в цілому.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, у відзиві на позов від 27.02.2008р. №05-49/03-643 зазначає, що в ході розгляду справи відносно позивача за ознаками порушення Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що вартість автостанційного збору який стягується позивачем з пасажирів за надання обов’язкових послуг автостанцій становить 15 відсотків. Зазначена вартість автостанційного збору затверджена наказом генерального директора Товариства від 16.05.2007 року №69 „Про затвердження тарифів на обов’язкові послуги, що надаються автостанціями пасажирам”. Згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997р. №176 з наступними змінами, та статтею 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” автостанції надають обов’язкові послуги автомобільним перевізникам та пасажирам. За надання автостанціями обов’язкових послуг з осіб, які придбавають квитки стягується автостанційний збір, що входить до вартості квитка. Автостанціями Товариства надаються пасажирам такі обов’язкові послуги, з яких справляється автостанційний збір, що включається до вартості квитка: поточний продаж квитків, зал чекання поїздки, зал продажу квитків, інформації, громадські вбиральні, платформи, пристосовані для відправлення пасажирів.

Звертає увагу суду на те, що відповідно до пункту 100 Правил, надання послуг автостанціями населенню, пасажирам та перевізникам, повинно організовуватись згідно з технологічним процесом. При цьому розмір плати пасажирів за надання обов’язкових автостанційних послуг повинен визначатись витратами автостанцій, які пов’язані з наданням цих послуг та кількістю пасажирів, які ними скористалися. Калькулювання собівартості автостанційних послуг повинно проводитись відповідно до загальноприйнятих правил калькулювання собівартості продукції (товарів, робіт, послуг), що підтверджується Типовим технологічним процесом надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 28 серпня 2001 року № 565, та Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 5 лютого 2001 року № 65.

Зауважує, що відповідно до Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, розмір плати пасажирів за обов’язкові автостанційні послуги не повинні залежати від дальності поїздки пасажира та вартості квитка. Він визначається витратами, пов’язаними з наданням цих послуг, і кількістю пасажирів, які ними скористатися, і не може перевищувати встановлених граничних розмірів. Згідно з пунктом 3 Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення. Відповідно до пункту 6 Методичних рекомендацій, калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) по окремих видах витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємствах. Тобто, вартість автостанційних послуг, яка стягується з пасажирів, повинна визначатись відповідно до калькуляції, де калькуляційною одиницею повинні бути витрати на обслуговування певною автостанцією одного пасажира.

Акцентує увагу, що в ході розгляду справи встановлено, що Товариством у розрахунок вартості обов’язкових автостанційних послуг включені прямі витрати від діяльності всіх автостанцій, розташованих в межах області, а не тієї автостанції, на якій безпосередньо надається послуга. Встановлена сума автостанційного збору становить 15 відсотків від вартості квитка на проїзд автобусами.

В додаткових письмових поясненнях від 30.03.2009р. №05-43/03-1373 звертає увагу на те, що оскільки споживачі не мають альтернативного джерела отримання автостанційних послуг, товариство, скориставшись своїм монопольним (домінуючим) становищем встановило власні умови надання автостанційних послуг, і ці умови суперечать законодавству та ущемляють права споживачів.

Посилаючись на Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176,Типовий технологічний процес надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затверджений наказом Міністерства транспорту України 28.08.2001 року за №565, Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 №65, вказує на те, що в економічних обґрунтуваннях тарифу за надання обов'язкових послуг пасажирам та перевізникам автобусними станціями ВАТ "Хмельницьктранс" при розрахунках товариством фактично не калькулюється вартість наданих послуг, а лише встановлюються відношення обсягу розрахункового доходу від надання обов'язкових послуг з урахуванням 20 відсотків ПДВ та 5 відсотків рентабельності до обсягу отриманої виручки від реалізації квитків за певний період, яке не є розрахунками вартості наданої послуги. У такий спосіб встановлення автостанціями залежності вартості автостанційного збору від вартості квитка, а не від фактичних витрат автостанцій, можливе лише у разі відсутності конкуренції на ринку і є використанням автостанціями своєї ринкової влади.

Вказує на те, що сам принцип встановлення автостанціями вартості обов'язкових автостанційних послуг залежно від вартості квитка та від обсягу виручки від реалізації квитків фактично призводить до того, що: споживачі обов'язкових автостанційних послуг сплачують різну вартість за одну і ту ж послугу, надану однією і тією ж автостанцією, отже, відбувається дискримінація пасажирів та автомобільних перевізників; ціна послуги (розмір збору) з розрахунку на одного пасажира (або пасажирського перевізника) перестає залежати від співвідношення загальної кількості наданих послуг (кількості пасажирів або кількості відправлень) та реальних витрат на їх надання, а її розмір набуває залежності від обставин, абсолютно не пов'язаних з наданням автостанційних послуг (дальності поїздки, умов перевезення, параметрів комфортності тощо), тобто, сам спосіб встановлення цін є таким, який не може застосовуватися в умовах значної конкуренції на ринку.

Акцентує увагу, що ВАТ "Хмельницьктранс" ні законодавчо, ні економічно не обґрунтувало встановлення вартості автостанційного збору з пасажирів в залежності від вартості квитка, дальності поїздки, комфортності автобуса, а не від фактичних витрат автостанції.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

Адміністративною колегією Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №93-рш по справі №02-12/14-06 " Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

Даним рішення визнано , що ВАТ "Хмельницьктрас" у 2005-2007рр. займало монопольне ( домінуюче) становище на ринку надання автостанційних послуг в межах своїх автовокзалу та автостанцій в містах Хмельницький, Волочиськ, Дунаївці, Кам'янець-Подільський, Красилів, Полонне, Славута, Старокостянтинів, Деражня, Шепетівка, Нетішин, Городок, Ізяслав, селищах міського типу та селах: Віньківці, Сатанів, Летичів, Нова Ушиця, Гриців, Чемерівці, Ярмолинці, Білогір'я, Меджибіж, Теофіполь, Стара Синява, Остропіль, Антоніни, Війтівці, Святець із часткою 100 відсотків ( п. 1);

визнано, що ВАТ „Хмельницьктранс”, встановивши вартість автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин ( п.2 );

за вчинене порушення на ВАТ „Хмельницьктранс” накладено штраф у розмірі 5000 грн. (п. 3);

зобов’язано ВАТ „Хмельницьктранс” до 01.07.2008 року припинити дії, які є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (п. 4 )

Вищевказане рішення мотивовано тим, що товариством у розрахунок вартості обов’язкових автостанційних послуг включені прямі витрати від діяльності всіх автостанцій, розташованих в межах області, а не тієї автостанції, на якій безпосередньо надається послуга; встановлена сума автостанційного збору становить 15 відсотків від вартості квитка на проїзд автобусом, встановлення вартості обов'язкових автостанційних послуг в залежності від вартості квитка призводить до того, що споживачі обов’язкових автостанційних послуг сплачують різну вартість за одну і ту ж послугу, надану однією і тією ж автостанцією; ціна послуги (розміру збору) з розрахунку на одного пасажира перестає залежати від співвідношення загальної кількості наданих послуг (кількості пасажирів) та реальних витрат на їх надання, а її розмір набуває залежності від обставин, абсолютно не пов'язаних з наданням автостанційних послуг - від дальності поїздки та умов перевезення, тобто, сам спосіб встановлення цін є таким, який не може застосовуватися в умовах значної конкуренції на ринку.

За інформацією, наданою ВАТ „Хмельницьктранс”, його дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2006 рік склав 10803,4тис.грн. При визначенні розміру штрафу враховано: порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчинено свідомо; порушення не припинено; порушення Товариством не визнано.

Позивач, не погоджуючись з пп. 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 просить суд визнати їх недійсними, як такі, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені представниками сторін пояснення та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, судом враховується наступне.

Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України " Про Антимонопольний комітет" Антимонопольний комітет України є державним органом метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

За приписами статті 3 вищевказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. У відповідності до ст.7 Закону України „ Про Антимонопольний комітет” Антимонопольний комітет має повноваження, в тому числі, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

З аналізу ст.ст. 12-1, 14 Закону України " Про Антимонопольний комітет України" вбачається, що адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має зокрема, повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють.

Згідно з статтею 59 Закону України № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі –Закон № 2210) підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи п. 2 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 територіальним відділенням Антимонопольного комітету визнано, що позивач встановивши вартість автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50, частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем шляхом встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, застосування різних цін чи різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.

Вказаний висновок відповідача суд вважає необґрунтованим враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 50 Закону України №2210 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, в тому числі, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з частиною першою та пунктами 1 і 2 частини другої статті 13 Закону № 2210 зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Законом України „Про автомобільний транспорт” (у редакції, що діяла до 23.02.2006р.) було передбачено, що автостанції та автовокзали надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування. Перелік обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів визначається правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту. За надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягується відповідно автостанційний чи автовокзальний збір, граничні розміри якого затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України ( ст.34).

Після внесення 23.02.2006р. змін до Закону України „Про автомобільний транспорт” ст.36 визначає, що автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки. За надання обов'язкових послуг автостанцій з осіб, які придбавають проїзні квитки, стягують автостанційний збір, що входить до вартості квитка.

Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. N 141 ) обумовлено, що автостанціями (автовокзалами) надаються обов'язкові послуги з продажу квитків населенню на проїзд і перевезення багажу та користування: інформацією; залом чекання поїздки; залом продажу квитків; громадськими вбиральнями; іншими приміщеннями. За надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, які придбавають проїзні квитки, справляється відповідно автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається калькуляцією пов'язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня.

Державне регулювання автостанційного чи автовокзального збору та встановлення його граничного рівня, збору за додаткові послуги автостанцій (автовокзалів) і плати пасажирських перевізників за обов'язкові послуги здійснюється відповідно до законодавства.

Згідно п.1.1 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 28 серпня 2001 року № 565, надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів організується згідно з вимогами технологічного процесу, який розробляється власниками автостанцій урахуванням рекомендацій цього Типового технологічного процесу.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у 1999 році автостанційний збір був затверджений наказом ВАТ „Хмельницьктранс” про затвердження тарифів на додаткові транспортні послуги автобусних станцій № 20 від 12.02.1999 року у таких розмірах: на приміському сполучені 10%, на міжміському - 15%. Даний наказ пройшов реєстрацію в Хмельницькому управлінні юстиції за № 8/195 від 01.03.1999 року та діяв до 28.04.2006 року. 16 травня 2007 року ВАТ ”Хмельницьктранс”, було видано наказ №69 про затвердження тарифів на обов’язкові послуги, що надаються автостанціями пасажирам, яким затверджено автостанційний збір в розмірі 15%.

При цьому позивачем вартість автостанційного збору визначена на підставі розрахунку економічного обґрунтування тарифу за надання обов’язкових послуг пасажирами автобусними станціями, з врахуванням технологічних і організаційних особливостей діяльності підприємства. Доказів, які б свідчили про встановлення порушення позивачем формування ціни на автостанційні послуги суду не надано. Натомість в матеріалах справи є акт Державної інспекції з контролю за цінами в Хмельницькій області щодо перевірки відповідача без зауважень.

Посилання відповідача на п.7.2 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, згідно якого розмір плати пасажирів за обов’язкові автостанційні послуги не повинен залежати від дальності поїздки пасажира та вартості квитка, є безпідставним, оскільки зазначений Типовий технологічний процес, як то передбачено п.1 та п.3 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” не пройшов державної реєстрації в Мінюсті та не був оприлюднений, хоча є актом який виданий міністерством та зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян. При цьому судом враховується, що згідно п.1.1 вказаного Типового технологічного процесу, останній носить рекомендаційний характер, а не обов’язковий .

Судом приймається до уваги, що станом на день прийняття рішення відсутні нормативні документи щодо визначення граничної вартості автостанційного збору з відповідними правилами та методикою його обрахунку.

Щодо тверджень відповідача про порушення Методичних рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг), затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 року № 65 судом враховується , що останні мають рекомендаційний характер і згідно пункту 2 можуть застосовуватись для цілей планування, ведення обліку і калькулювання з урахуванням технологічних і організаційних особливостей кожного підприємства. При цьому конкретний перелік і склад статей калькулювання собівартості перевезень визначається підприємством.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що встановлення вартості автостанційного збору у відсотковому відношенні не визначено на законодавчому рівні як порушення конкурентного законодавства та зловживання монопольним становищем.

При цьому, не є доведеним відповідачем факт зловживання ВАТ „Хмельницьктранс” монопольним становищем на ринку внаслідок установленого порядку формування вартості автостанційних послуг у відсотковому відношенні , оскільки відповідач будь-якими доказами не підтвердив , що за умови існування значної конкуренції на ринку надавачі автостанційних послуг обов’язково оберуть інший спосіб встановлення вартості автостанційного збору при відсутності нормативного документу який встановлює правила та методику обрахунку автостанційного збору. Крім того, як вбачається з матеріалів справи автостанції в інших регіонах України встановлюють вартість автостанційних послуг у такий же спосіб.

Судом не приймається до уваги твердження відповідача, що, встановлення вартості автостанційного збору з пасажирів у відсотковому відношенні до вартості квитка є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку ВАТ „Хмельницьктранс” у застосуванні різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин, оскільки відповідачем не доведено, що позивачем до рівнозначних угод застосовувалися різні ціни , оскільки автостанційні послуги включають в себе перелік послуг, якими можуть скористатися пасажири. Крім того, пасажири на міжміських сполученнях, на відміну від пасажирів приміського сполучення можуть скористатися послугами інших автостанцій, що належать позивачу.

Також судом звертається увага , що відповідачем чітко не визначено в рішенні правової кваліфікації дій ВАТ : "встановлення таких цін чи інших умов " , "у застосуванні різних цін чи різних інших умов".

За таких обставин та враховуючи відсутність методології встановлення вартості обов’язкових автостанційних послуг, суд приходить до висновку про відсутність в діях Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем, передбачених п.2 ст.50, ч.1 та п.1, 2 ч.2 ст.13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.

Відповідно позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 суд вважає обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволення.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” м. Хмельницький до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Хмельницький про визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06 задовольнити.

Визнати недійсними пункти 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України м. Хмельницький №93-рш від 17.12.2007р. по справі №02-12/14-06.

Стягнути з Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (м. Хмельницький, вул. Інститутська, 8, код 21312821) на користь Відкритого акціонерного товариства „Хмельницьктранс” (м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 6, код 03119374) державне мито в розмірі 85грн. (вісімдесят п’ять грн. 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.).

Видати наказ.

Суддя В.В. Виноградова

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.04.2009р.

Віддруковано 3 примірники: 1 - в справу, 2- позивачу , 3- відповідачу