Рішення № 34666049, 29.10.2013, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 2310/26/2012

Номер провадження 2/699/7/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2013 року м.Корсунь-Шевченківський

Корсунь - Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - Кіхтенко Н.І.,

за участі:

секретаря судового засідання Сміян А.В.,

позивача ОСОБА_1 по основному та відповідача по зустрічному позовах;

представника ОСОБА_1 по обох позовах - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3по основному та позивача по зустрічному позовах, та його представників по обох позовах: ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5,

3-х осіб по основному позову та відповідачів по зустрічному позову: ОСОБА_6 та ОСОБА_7,

представника відповідача ТОВ «Металмастер» по зустрічному позову - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участі третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу, відшкодування збитків, завданих порушенням грошового зобовязання, стягнення моральної шкоди,

та зустрічний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ «Металмастер» про повернення безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

11.01.2012 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики від 20.04.2011 р. на загальну суму 70590,28 грн., в т.ч.: 65 000,00 грн. основну суму боргу, 3450,34 грн. нарахованих відсотків, 139,94 грн. збитків за порушення договору грошового зобовязання та 2000,00 грн. моральної шкоди.

Свій позов позивач мотивує тим, що 20 квітня 2011 р. відповідач позичив у нього 65 000 грн., які зобов»язувався повернути до 01 грудня 2011 р. На підтвердження отримання вказаної суми було складено письмову розписку від 20 квітня 2011 р., підписану відповідачем власноручно, в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Але оскільки взяті на себе за договором позики зобовязання до вказаного у розписці строку відповідач не виконав, не відреагував на письмове звернення позивача від 02.12.2011 р., що свідчить про відсутність з його боку наміру повернути кошти, тому позивач і звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача зазначену вище суму боргу у примусовому порядку з урахуванням відсотків, збитків за порушення грошового зобов'язання, а також 2000 грн. моральної шкоди, яка заподіяна відповідачем через нехтування своїм зобов'язанням, спричиненням позивачу розладу нормального життя, позбавленням спокою, сну, вимушеність прикладати зусилля для врегулювання даного спору.

14.02.2012 р. ОСОБА_3 предявив зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ТОВ «Металмастер» про повернення безпідставно набутого майна, та стягнути з відповідачів на його користь 70 000 грн.

ОСОБА_3 свій зустрічний позов мотивує тим, що він 12 липня 2010 р., як фізична особа, перерахував відповідачам, які є співзасновниками ТОВ «Металмастер» на рахунок ТОВ 70 000 грн, які є його особистими коштами, на закупку металоконструкцій для будівництва власної теплиці, які повинні були бути поставлені до 12.07.2011 р., про що між ним та директором ТОВ «Металмастер» ОСОБА_6 було укладено простий письмовий договір, завірений печаткою ТОВ та підписаний обома сторонами, але металоконструкції так і не були продані, а кошти відповідачами не повернуті, а тому, відповідно до ст. 1212 ЦК України, ОСОБА_3 просить стягнути дану суму з усіх відповідачів.

На підтвердження умов даного договору та того, що передані товариству кошти належали ОСОБА_3, ним суду надано квитанцію від 12.07.2010 р. про внесення ним на рахунок ТОВ його власних коштів в сумі 70000 грн. та копію меморіального ордеру № А0712SM7KN від 12.07.2010 р., в якому вказано, що поповнення рахунку товариства відбувалося за кошти ОСОБА_3 на вказану суму.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свій позов підтримав в межах заявлених вимог, а зустрічний не визнав і дав наступні пояснення.

Що вказану суму грошей ОСОБА_3 він позичав як фізична особа, і до суду звернувся саме як фізична особа, надавши суду письмову розписку про це.

Представник ОСОБА_1 по основному позову суду пояснив, що вказані кошти у сумі 65 тисяч грн. ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 20.04.2011 р., такі одержав і у присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про це надав письмову розписку, яку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вважають належним письмовим договором, який відповідає вимогам ст. 1049 ЦК України.

ОСОБА_3 основний позов не визнав та пояснив, що ніяких коштів у квітні 2011 р. він у ОСОБА_1 не позичав, такі не одержував, розписки не підписував. А після проведення технічної експертизи ОСОБА_3 надав суду письмове пояснення, підтвержене його представниками, що дійсно надану суду розписку про позику 65 тисяч грн. він писав, але підписав лише у жовтні чи листопаді 2011 р., під психологічним тиском відповідачів, але вказані гроші не одержував. Дану розписку написав через те, що відповідачі виявили недостачу майна на підприємстві, яким користувався і ОСОБА_3 по згоді відповідачів, а тому, з метою подальшої співпраці з відповідачами і підписав таку розписку.

Зустрічний позов ОСОБА_3 підтримав.

Представники ОСОБА_3 по основному і зустрічному позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вважають, що основний позов не підлягає до задоволення, як не доведений, сама розписка, яку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 називає договором позики не відповідає вимогам закону, а саме: істотним умовам, яким повинен відповідати договір позики, бо така підписувалася ОСОБА_3 аж після 18 жовтня 2011 р., під примусом відповідачів, як співзасновників ТОВ «Металмастер», без одержання 65 000 грн., а з метою подальшої їх співпраці.

А зустрічний позов доведений, суду надані відповідні документи про це, а тому такий підлягає до задоволення.

Що стосується зустрічного позову, то представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 дав наступні пояснення.

Що вказана ОСОБА_3 сума у 70 000 грн. дійсно була перерахована на рахунок ТОВ 12.07.2010 р. ОСОБА_3, але як від фізичної особи-підприємця, за продані ним металовироби товариства "Металмастер", з орендованого у товаристві приміщення, яке ОСОБА_3 у 2010-2011 р.р. орендував для торгівлі металовиробами, як підприємець з видом діяльності: роздрібна торгівля, які ОСОБА_3 купував та брав у ТОВ, про що суду надано копію договору оренди нежитлового приміщення та документи про кошти за проданий товар.

На перераховані ОСОБА_3 12.07.2010 р. 70000 грн. було видано для реалізації металовироби, про що суду надано рахунки - фактури та видаткові накладні, з яких вбачається, що за товар поступили гроші від ФОП ОСОБА_3, а одержувачами товару є фізичні особи.

Той факт, що у наданих ОСОБА_3 квитанції і меморіальному ордері від 12.07.2010 р. вказано, що по них проведено поповнення рахунку товариства власними коштами ОСОБА_3 є помилкою касира банку, який проводив дану операцію, про що надано суду довідку банку, надану після проведення відповідної перевірки.

Сам договір не відповідає жодним вимогам закону щодо змісту і такий не міг бути укладений в такій формі.

Що стосується самої вимоги по позову, то співзасновники товариства, яких є три, і це всі три відповідачі по зустрічному позову, не несуть матеріальної відповідальності за борги підприємства згідно Закону України «Про господарські товариства».

Тобто, ні відповідачі, ні товариство ніяких коштів від ОСОБА_3, як фізичної особи, не одержувало і такі не повинно повертати.

Треті особи по основному позову: ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які надали письмове клопотання про їх допит по основному позову в якості свідків, суду пояснили, що вони не мають ніяких інтересів по основному позову, у якому вказані, як треті особи на стороні позивача, без самостійних вимог щодо предмета спору, а були лише свідками, коли 20.04.2011 р. у адмінприміщенні ТОВ «Металмастер» ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 65 тисяч грн. та у їх підписав про це розписку, набрану ОСОБА_7 на компютері, але коли підписував, вони не пам»ятають.

Що стосується зустрічного позову, то відповідач ОСОБА_6 такий не визнав і пояснив, що факт поступлення на рахунок товариства 70 000 грн. у вказані ОСОБА_3 строки, він визнає, що дійсно такі кошти поступали, але ніяких письмових договорів з ОСОБА_3 щодо виготовлення та продажу металоконструкцій у власність ОСОБА_3 для побудови теплиці не укладав, не підписував, а наданий суду письмовий договір не знає, де взяв ОСОБА_3

Надані ОСОБА_3 квитанція і меморіальний ордер від 12.07.2010 р. про перерахунок ОСОБА_3 70 000 грн. на рахунок товариства, підтверджують лише те, що ОСОБА_3 в цей день перерахував гроші на рахунок товариства за продані ним металовироби, належні товариству, з орендованого ним приміщенні, що на території товариства.

Про перерахування коштів на рахунок товариства суду надано належно засвідчені копії рахунків-фактур, видаткових накладних та виписки із рахунку товариства, в т.ч. за 12 липня 2010 р., а тому просить відмовити у зустрічному позові, як безпідставному.

ОСОБА_7 також зустрічний позов не визнав, дав такі ж пояснення, що і ОСОБА_6, доповнивши їх тим, що він, як фінансовий директор, стверджує, що такі письмові договори, як наданий ОСОБА_3, товариство ніколи не укладало і не могло укладати.

Сам договір не відповідає вимогам цивільного законодавства і також просить відмовити у позові.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що первісний позов необхідно задовольнити частково, у і зустрічному позові необхідно відмовити на підставі наступного.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд, в свою чергу, розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А тому суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, в т.ч. висновки експертиз, заслухавши свідків, повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та які надані суду сторонами, і прийшов до такого висновку.

У судовому засіданні встановлено письмовою розпискою про те, що ОСОБА_3 20 квітня 2011 р. позичив у позивача 65 000 грн. з умовою повернення таких до 01 грудня 2011 р., підписану обома сторонами, в присутності свідків ( т.1 а.с. 129). Надана суду письмова розписка відповідача суд вважає є належним письмовим доказом по справі .

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 10.09.2013 р. за № 7111 підпис від імені ОСОБА_3 у вказаній вище розписці від 20.04.2011 р. виконано рукописним способом кульковою ручкою без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів.

Рукописний запис «ОСОБА_3Ю.» у розписці від 20.04.2011 р. виконаний ОСОБА_3 Підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від 20.04.2011 р. виконаний ОСОБА_3 (т.1 а.с. 207-210 ).

Згідно висновку судово-технічної експертизи документів від 18.09.2013 р. за № 6517 усі записи синьо-фіолетового кольору у розписці від 20.04.2011 р. від імені ОСОБА_3 виконані кульковими ручками, спорядженими пастами синьо - фіолетового кольору.

У розписці від 20.04.2011 р. від імені ОСОБА_3 відсутні ознаки штучного зістарювання записів.

Рукописний запис: «Бондаренко O.Ю.» та підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від 20.04.2011 р. виконані пізніше, ніж підпис та напис, виконані від імені ОСОБА_6 і напис, виконаний від імені ОСОБА_7, ймовірно - пізніше 18.10.2011 р. (т.1 а.с. 238-249).

Відповідно до статей 58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін. А обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Субєктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи.

Договір позики є реальним і укладеним з моменту передання грошей, тому права і обовязки сторін не можуть виникнути до передачі речі (грошей).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто сума позики не повинна бути меншою, ніж 170 грн., і письмова форма при цьому є обовязковою, та з вказівкою у договорі вимог ч.1 ст.1049 ЦК України, щодо зобов'язання позичальника повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

На договір позики розповсюджуються положення ст.532 ЦК України про місце виконання грошового зобовязання, згідно з якою, якщо місце виконання грошового зобовязання не встановлене в договорі, виконання здійснюється за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем виступає юридична особа - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобовязання. Якщо кредитор (позикодавець) на момент виконання зобовязання змінив місце проживання (місцезнаходження) ісповістив про це боржника (позичальника), зобовязання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора (позикодавця) з віднесенням на кредитора всіх витрат, повязаних зі зміною місця виконання.

Крім того, обовязкові та бажані реквізити розписки: дата складання, П. І. Б. позичальника, його паспортні дані та місце проживання, П.І.Б. позикодавця, його паспортні дані та місце проживання, сума боргу, вказівка про зобовязання повернути борг до конкретної дати. Законодавство не визначає, що розписка має бути написана власноручно.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, суд приходить до висновку, що надана розписка за своєю суттю про отримання в борг грошових коштів ОСОБА_3 є документом, який виданий ним, як боржником кредитору за договором позики, така підтверджує як його укладення, так і істотні умови по даному договору позики, а також засвідчує отримання боржником від кредитора коштів.

Тобто, дана розписка внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику і суд визнає дану розписку як договір позики, а тому стягує вказану у розписці суму боргу - 65 000 грн. з ОСОБА_3 в користь позивача ОСОБА_1

Крім того, наслідки порушення договору позичальником встановлені статтями 625 і 1050 ЦК України, тобто, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, а саме: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем наданий розрахунок про стягнення з відповідача, на підставі ч. 1 ст.1048 ЦК України, процентів за договором позики, які у договорі не були обумовлені, такі нараховані позивачем у сумі 3450 грн. 34 коп., у судовому засіданні не збільшені і саме в такому розмірі підлягають до стягнення.

За прострочення виконання грошового зобовязання позивачем пред»явлено ще вимогу про стягнення 139 грн.94 коп. збитків.

Відповідно до п. 4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Водночас, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно - правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Під час розгляду справи судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань за договором позики, що за приписами ст. ст. 610, 611 ЦК України тягне за собою негативні правові наслідки для відповідача, зокрема, відшкодування збитків, проте позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а тому суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 139 грн. 94 коп.

Що стосується індексу інфляції за весь час прострочення, то відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, тому така не нараховується у даному випадку.

Крім того, позивач предявив позов на стягнення з відповідача і моральної шкоди, мотивуючи це тим, що така зневага відповідача, його недоброзичлива поведінка, нехтування ним свого грошового зобовязання і договірним обовязком спричинили позивачу розлад нормального життя та завдали тяжких душевних страждань, адже позивач позбавлений надії на спокій, відчуває постійну нервову напругу й хвилювання з приводу можливості втратити значну суму грошей, витрачає свій час, зусилля та кошти аби врегулювати даний спір, керуючись при цьому нормами ст. 1167 ЦК України.

Норма закону, якою керується позивач з вимогою стягнути з відповідача, завдану йому моральну шкоду, регулює правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної шкоди, а тому не поширюється на спірні договірні відносини.

Відповідно до розяснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , зі змінами, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Не поширюються на дані правовідносини і вимоги ст. 611 ЦК України, на яку посилається позивач і, яка встановлює правові наслідки порушення зобов'язання, в тому числі і відшкодування моральної шкоди, оскільки відповідно до вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування моральної шкоди.

Наслідки порушення договору позичальником встановлені статтями 625 та 1050 ЦК України, які не передбачають відшкодування моральної шкоди.

Не передбачає таких наслідків порушення договору позичальником і укладений між сторонами договір позики, відтак, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині, тобто щодо відшкодування моральної шкоди.

Тобто, судом встановлено, що сторони у справі перебували в договірних правовідносинах, характер яких не передбачає відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд частково задовольняє первинний позов і стягує з відповідача основну суму боргу - 65 тисяч грн. та заявлених і не збільшених у суді 3450 грн. 34 коп. нарахованих позивачем процентів від позики.

Ствердження ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5 що дану розписку він написав під тиском, а гроші не одержував, суд оцінює критично, як обраний спосіб захисту, не оспорений та не підтверджений будь якими доказами.

Так відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦК України, при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошевість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 3 ст.10, ч. 2 ст. 58, ч.2 ст. 59 ЦПК України).

ОСОБА_3 та його представник не довели домовленість позичальника з позикодавцем на підписання безгрошівності укладеного договору, такі суду не надано. А посилання ОСОБА_3 на "тиск" взагалі не вказано у даній нормі закону,як і не передбачено таких дій з підстав співпраці його з відповідачами, як співзасновниками товариства.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ТОВ « Металмастер» з посиланням на наданий суду письмовий договір, укладений 12.07.2010 р. між ТОВ «Металмастер» в особі директора ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (т.1 а.с. 79), то суд вважає необхідним відмовити у його задоволенні на підставі наступного.

Згідно висновку експертів від 18.09.2013 р. за № 6517 записи та підпис від імені ОСОБА_3 на вказаному договорі від 12.07.2010 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 виконані чорнильними ручками, спорядженими чорнилом синього кольору.

Підпис від імені ОСОБА_6 на вказаному договорі від 12.07.2010 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 виконаний гелевою ручкою, спорядженою чорнилом чорного кольору.

У дослідженому договорі від 12.07.2010 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 відсутні ознаки штучного зістарювання записів.

Встановити час виконання рукописних записів та підпису від імені ОСОБА_3 у договорі від 12.07.2010 р. не видалось можливим із причини відсутності у експертів впровадженої у судово - експертну практику України методики дослідження часу виконання рукописних записів чорнилом.

Встановити, в один чи різні періоди часу виконувався рукописний текст договору від 12.07.2010 р. та підписи на ньому від імені ОСОБА_3 і ОСОБА_6 не видалось можливим із причини відсутності у експертів впровадженої у судово експертну практику України методики дослідження часу виконання рукописних записів чорнилом ( т.1 а.с. 238-249).

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 7111 від 10.11.2012 р. підпис від імені ОСОБА_3 в договорі від 12.07.2010 р. виконано рукописним способом пір»ївою ручкою чорнилами синього кольору без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів.

Рукописний текст договору від 12.07.2010 р. виконані ОСОБА_3

Підписи від імені ОСОБА_3 в договорі від 12.07.2010 р. виконані ОСОБА_3 ( т.1 а.с. 206-210).

Згідно висновку судово-технічної експертизи документів від 08.02.2013 р. № 6728/12-33 відтиск печатки ТОВ «Металмастер» у договорі від 12.07.2013 р. нанесений печаткою ТОВ «Металмастер » що і вільні зразки цієї печатки.

Відтиск печатки ТОВ «Металмастер» у договорі від 12.07.2010 р. нанесений не у 2010 р., а пізніше - у період з 11.2011 - 01. 2012 роках.

В наданому договорі від 12.07.2010 р. спочатку був виконаний підпис від імені ОСОБА_6, а потім нанесений відтиск печатки ТОВ «Металмастер».

Визначити послідовність виконання рукописного тексту досліджуваного договору, підпису від імені ОСОБА_6 з підписом від імені ОСОБА_3 та відтиском печатки ТОВ «Металмастер» не виявляється можливим у зв»язку з відсутністю взаємних місць перетину (т.1 а.с. 216 - 222).

Тобто, дані висновки є доказом того, що 12.07.2010 р. даний договір не укладався.

Суд критично оцінює покази свідка - керуючої Корсунь-Шевченківським відділенням «Приватбанк» ОСОБА_9, яка суду пояснила, що дійсно ОСОБА_3 у 2010 р. звертався до неї за консультацією, як провести оплату коштів в сумі 70 000 грн. на рахунок ТОВ «Металмастер» від нього, як від фізичної особи, і свідок суду йому пояснила, що при оплаті даної суми ОСОБА_3 повинен був вказати, що кошти його особисті, а через деякий час свідок надала йому копію меморіального ордеру, де було вказано, що дійсно дана оплата проведена ним як від фізичної особи особистими коштами, як і покази касира ОСОБА_10, яка проводила через касу дану суму, щодо належності коштів ОСОБА_3 і перерахування саме ним і його коштів, оскільки після звернення ТОВ «Металмастер» до адміністрації ПАТ КБ «Приватбанк» 18.04.2012 р. було проведено перевірку провідними спеціалістами даного банку і повідомлено, що вказаний платіж був прийнятий під касовим символом звіту про касові обороти банку - надходження торгівельної виручки ( т.2 а.с. 4).

Надані суду товариством документи свідчать про те, що дійсно позивач орендував у 2010 р. у товаристві нежитлове приміщення з правом реалізації від імені ТОВ металопродукції ( 5.5.), керуючись партнерськими відносинами та дійсно проводив реалізацію продукції товариства громадянам у липні 2010 р. через безготівковий розрахунок ( т.1 а.с. 62,63-65, 66-77).

Таким чином, доказів того, що кошти, що були перераховані ОСОБА_3 12.07.2010 р. в сумі 70 тисяч грн. на рахунок ТОВ «Металмастер», є його особисті, перераховані ним, як фізичною особою, суду не надані, а тому суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову, як недоведеному до ТОВ « Металмастер», а до відповідачів, які є співзасновниками ТОВ «Металмастер», як до осіб, які не є належними відповідачами по справі.

Оскільки первинний позов задовольняється частково, то суд стягує з відповідача в користь позивача понесені судові витрати пропорційно до задоволених вимог у сумі 68 450 грн. 34 коп., що становить 684 грн. 50 коп. судового збору (65 000 грн. + 3450,34 грн.). А всього судові витрати становлять 20 495 грн. 06 коп., а саме: 684,50 грн. судовий збір + 19 810, 56 грн. оплата за проведення експертиз ( т.2 а.с.25-28 ).

Судовий збір в сумі 700,00 грн., сплачені ОСОБА_3 при подачі зустрічної позовної заяви, суд залишає за ним, оскільки в зустрічному позові відмовлено.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57 - 60, 212 - 215, ч. 1 ст. 294, ч.3 ст.209, ч.1 ст.218, ч. 3 ст.70 ЦПК України; ст. ст. 611, 625, 1046, 1047, ч. 1 ст.1048, ч. 1 ст. 1049, ст.ст. 1050, 1051, 1167 ЦК України ЦК України,

суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участі третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу, відшкодування збитків, завданих порушенням грошового зобовязання, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, 26 квітня 1972 р. н., уродженця, зареєстрованого та проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_1, не працюючого, реєстраційний номер облікової картки платника податків 26414080936, паспорт серії НЕ 579594, виданий Корсунь-Шевченківським РВ УМВС України у Черкаській області, інші дані про особу суду не відомі, в користь ОСОБА_1, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_2, 68 450 грн. 34 коп., а саме: 65 000 грн. основної суми боргу та 3450 грн. 34 коп. нарахованих процентів від позики.

В решті позовних вимог відмовити через відсутність законних підстав для задоволення.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ «Металмастер» про повернення безпідставно набутого майна, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, 26 квітня 1972 р. н., уродженця, зареєстрованого та проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_3, КорсуньШевченківського району Черкаської області, не працюючого, реєстраційний номер облікової картки платника податків 26414080936, паспорт серії НЕ 579594, виданий Корсунь - Шевченківським РВ УМВС України у Черкаській

області, інші дані про особу суду не відомі, в користь ОСОБА_1, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_2, 20 495 грн.06 коп. судових витрат.

Бухгалтерські документи повернути ТОВ "Метамастер" після вступу рішення в законну силу.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом 10 днів з дня його проголошення не буде подано апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Корсунь - Шевченківський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду виготовлено 04 листопада 2013 р.

Суддя ОСОБА_11