Ухвала суду № 34663169, 31.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1060/13-а ( у 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

31 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максібуд Інжиніринг» до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Максібуд Інжиніринг» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 1 листопада 2012 року №0000242332 та №0000252332.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби №0000252332 від 01 листопада 2012 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби №0000242332 від 01 листопада 2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання із податку на додану вартість у розмірі 834612 (вісімсот тридцять чотири тисячі шістсот дванадцять) грн. 66 коп., з яких: 668136,8 грн. - за основним платежем; 166475,86 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 18 вересня 2012 року по 01 жовтня 2012 року посадовими особами Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Максібуд Інжиніринг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26 жовтня 2010 року по 30 липня 2012 року, результати якої оформлено актом № 627/22/36999559 від 15 жовтня 2012 року.

Так, податковим органом встановлені порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.8, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України та занижено податок на додану вартість на суму 673857,36 грн., в тому числі за лютий 2011 року на 3225,33 грн., грудень 2011 року на 256113,72 грн., січень 2012 року на 180011,71 грн., лютий 2012 року на 10015,59 грн., березень 2012 року на 224491 грн.; п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток на суму 181167,25 грн., в тому числі за 4 квартал 2011 року на 49197,44 грн., за 2 квартал 2012 року на суму 131969,81 грн.

Зі змісту Акта видно, що приводом для перевірки та підставою для твердження про фіктивність угод є опосередковані дані, зокрема Акти ДПІ у Московському районі міста Харкова від 13.04.2012 року № 50/23/34469785 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія «Уровень» та від 30.05.2012 року № 136/2220/36373236 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство»; Акт ДПІ у Приморському районі міста Одеса «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «ОТГ ГРУП».

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, Баришівської ОДПІ Київської області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року: №0000242332 на суму 841516,36 грн. (у тому числі 167659 грн. штрафної санкції) та №0000252332 на суму 214159,70 грн. (у тому числі 32992,45 грн. штрафної санкції).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Також, відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Будівельна компанія «Уровень», ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство» та ПП «ОТГ ГРУП».

Судом першої інстанції встановлено, що 07 липня 2011 року між позивачем та «Будівельна компанія «Уровень» укладено договір підряду № 11-11 по облаштуванню фасадів будинків житлово-офісного культурно-оздоровчого комплексу з об'єктами інфраструктури за адресою вул. Дніпровська набережна, 14 в Дарницькому районі м. Києва, буд. № 2, а саме: виготовлення та монтаж каркасів фасадних конструкцій Рейнарс СW 50; монтаж каркасу Максіал з утепленням; монтаж керамогранітної плити; монтаж заповнень та примикань фасадної системи Рейнарс СW 50; монтаж каркасу Максіал; виготовлення та обличкування з касет АКП.

За результатами визначених в договорі робіт складені і підписані акти прийняття підрядних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт типової форми КБ-3 на загальну суму 1536682,34 грн.

Факт оплати підтверджується платіжними дорученнями.

Складено і підписано акти огляду прихованих робіт із детальним описом цих робіт.

Також під час виконання вказаних будівельних робіт вівся журнал загальних робіт, який містить відомості про об'єкт будівництва, відповідальну особу, інженерно-технічний персонал, зайнятий на будівництві, види виконаних робіт, перелік актів допоміжного прийняття конструкцій і обмеження прихованих робіт.

Крім того, контрагентом позивача оформлено і видано податкові накладні.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство» в усній формі було укладено договір поставки будівельних матеріалів (алюмінієвих композитних листів Ф 3325 4/05 мм, профілю алюмінієвого NR 0365 3м, кронштейна 160NR-3м в комплекті з алюмінієвим подовжувачем).

Оплата здійснювалася на підставі рахунків-фактур та підтверджується платіжними дорученнями, а передача матеріалів відбувалася на підставі видаткових накладних.

Доставка товару здійснювалася самовивозом - транспортом ТОВ «Максібуд Інжиніринг» та транспортом перевізників ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3

Наказами № 4 від 30 січня 2012 року, № 6 від 07 лютого 2012 року, №7 від 12 лютого 2012 року, №9 від 22 лютого 2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (працівники позивача) відряджалися до міста Харків - ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство» для отримання товару.

Факт перевезення будівельних матеріалів підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами.

Для засвідчення виконання фізичними особами-підприємцями послуг із перевезення подано договір про надання автотранспортних послуг від 3 січня 2012 року, договір про транспортне обслуговування, акти прийому виконаних послуг з перевезення вантажу, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, платіжні доручення.

Оприбуткування будівельних матеріалів на складі підтверджується актами приймання-передачі продукції/товарів, накладними на внутрішнє переміщення (та звітом про переміщення товарів на складах.

На підтвердження виникнення податкового обов'язку платника податків у зв'язку з продажем товару, ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство» видано податкові накладні.

Вказані вище матеріали використовувалися у господарській діяльності позивача, а саме - при виробництві фасадних систем на виконання договору підряду №20511 від 20 травня 2011 року із ТОВ «БК «Міськжитлобуд», що видно із актів приймання виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт типової форми КБ-3 за березень-липень 2012 року.

За договором позивача з ПП «ОТГ ГРУП», останнє здійснювало поставку 20-футового контейнера.

Оплата проводилась на підставі рахунку № СФ-003211 від 2 лютого 2011 року та підтверджується платіжним дорученням № 2 від 8 лютого 2011 року на суму 13400 грн.

Отримання товару відбувалося згідно видаткової накладної № РН-164 від 8 лютого 2011 року.

ПП «ОТГ ГРУП» оформлено податкову накладну від 8 лютого 2011 року № 164.

Позивачем також надано фотокартки цього контейнеру.

На балансі підприємства зазначений контейнер, як видно з оборотно-сальдової відомості за 2011 рік, обліковується по рахунку 1091.

Вказаний контейнер використовується для тимчасового проживання робітників, зайнятих на будівництві ТОВ «Максібуд Інжиніринг».

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на Акти ДПІ у Московському районі міста Харкова від 13.04.2012 року № 50/23/34469785 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія «Уровень» та від 30.05.2012 року № 136/2220/36373236 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство»; Акт ДПІ у Приморському районі міста Одеса «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «ОТГ ГРУП».

На підставі вищевикладеного відповідач прийшов до висновків, про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Будівельна компанія «Уровень», ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство» та ПП «ОТГ ГРУП» договорів та, що податкові накладні та первинні документи, виписані на виконання цих договорів не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, а тому не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Будівельна компанія «Уровень», ПП «Вертикаль Валідаційне Інжинірингове підприємство» та ПП «ОТГ ГРУП», останні були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ.

За таких обставин колегія суддів вважає, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Правова позиція з даного питання висловлена у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», за змістом якого не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

При цьому колегією суддів встановлено, що відповідачем не було надано доказів обізнаності позивача про можливі факти порушень з боку його контрагентів.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. Він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме здійснювалась поставка товарів, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Максібуд Інжиніринг».

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.