Рішення № 3465490, 03.03.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.09 Справа№ 2/3

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Радченко О.М., представника відповідача Кречетової Л.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НІК”, м. Київ до Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м. Львів про стягнення 118860 грн. 91 коп.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “НІК”, м. Київ звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м. Львів про стягнення 118860 грн. 91 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 08.01.2009р. призначив розгляд справи на 29.01.2009р. Ухвалами суду розгляд справи відкладався на 17.02.2009р. та 03.03.2009р.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак відповідач свої зобов’язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату подання позову до суду заборгованість за товар становить 71175 грн. 00 коп. У зв’язку з порушенням строків оплати товару відповідачу нараховано пеню сумі 18212 грн. 82 коп., втрати від інфляції в сумі 26926 грн. 92 коп. та 3% річних в сумі 2546 грн. 17 коп.

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив наявність заборгованості перед позивачем в сумі 71175 грн. 00 коп., наполягає на зменшенні розміру пені, оскільки нарахування проведені з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

3 вересня 2007р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №274/л/НХ072094-НЮ та протокол розбіжностей до нього. Додатком №1 до цього договору було укладено специфікацію №1.

За договором поставки №274/л/НХ072094-НЮ від 03.09.2007р., постачальник (позивач) зобов’язувався поставити та передати у власність покупця, а покупець (відповідач) прийняти й оплатити продукцію в асортименті та кількості відповідно до специфікації №1 (додаток №1), що є невід’ємною його частиною.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив і передав у власність відповідачу товар на загальну суму 120060 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними №ВС4204 від 10.09.2007р., №ВС4215 від 10.09.2007р. та довіреністю серії ЯОЗ №193057 від 06.09.2007р.

Пунктом 6.1. договору поставки №274/л/НХ072094-НЮ від 03.09.2007р. передбачено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться покупцем (відповідачем) на протязі 30 банківських днів після дати поставки партії товару.

За вихідним №1012/1юр від 10 грудня 2008р. позивач надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав оплатити 71175 грн. 00 коп. боргу, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача та відповідача, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар виконав частково, на дату розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 71175 грн. 00 коп.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 9.4. договору поставки №274/л/НХ072094-НЮ від 03.09.2007р., в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем за період з 22.10.2007р. по 22.12.2008р. нараховано пеню в розмірі 18212 грн. 82 коп., за період з листопада по 2007р. по грудень 2008р. нараховано інфляційні втрати в розмірі 26926 грн. 92 коп., а також 3% річних в розмірі 2546 грн. 17 коп.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, у відповідності з вимогами п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати припиняється 06.05.2008р., тобто через шість місяців з дня коли зобов’язання мало бути виконаним.

Відповідно до 256 ЦК України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив про застосування позовної давності та стягнення суми пені в межах річного строку позовної давності, встановленого для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Ч. 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представником позивача не наведено поважності причин пропущення строку позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки, перебіг якої почався з 29.12.2007р.

Оскільки представником позивача не було наведено поважних причин пропущення позовної давності, відповідачем заявлено про застосування позовної давності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення суми пені, нарахованої до 29.12.2007р.

Таким чином, до задоволення підлягає вимога про стягнення пені в межах річного строку позовної давності, нарахування якої починається з 29.12.2007р. та припиняється, у відповідності до п. 6 ст. 232 ГК України, 06.05.2008р. З врахуванням цих вимог, розмір пені після перерахунку становить 5101 грн. 20 коп.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня . В той же час позивачем не взято до уваги вищевказані рекомендації –нараховано інфляційні втрати з 22.10.2007р. по 31.10.2007р. в сумі 3481 грн. 74 коп., з 02.11.2007р. по 04.11.2007р. в сумі 2311 грн. 32 коп., з 24.11.2007р. по 29.11.2007р. в сумі 1785 грн. 85 коп. З врахуванням цих рекомендацій, розмір інфляційних втрат після перерахунку становить 19348 грн. 01 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 71175 грн. 00 коп. основного боргу, 5101 грн. 20 коп. пені, 19348 грн. 01 коп. втрат від інфляції та 2546 грн. 17 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 256, 258, 267, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”, м. Львів, вул. Гоголя, 1 (ідентифікаційний код 01059900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НІК”, м. Київ, вул. Німанська, 10; фактичне місцезнаходження: м. Київ, вул. Червоноармійська, 42-Б, оф. 14 (ідентифікаційний код 31305795) 71175 грн. 00 коп. боргу, 5101 грн. 20 коп. пені, 19348 грн. 01 коп. втрат від інфляції, 2546 грн. 17 коп. 3% річних, 981 грн. 67 коп. державного мита та 97 грн. 45 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя