Рішення № 3464746, 24.02.2009, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2009 р.

Справа № 6/276

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Паскаря А. Д., при секретарі судового засідання Байталюку В. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш Край-ЛЦ», с. Зміїнець Луцького району Волинської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рома», м. Чернівці

про розірвання договору комерційної концесії та стягнення 290120,94 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –Гончарук В. В., довіреність від 01.10.2008;

від відповідача –Кінащук О. І., довіреність від 01.09.2008,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Наш Край-ЛЦ», с. Зміїнець Луцького району Волинської області, звернулося з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рома», м. Чернівці, про розірвання укладеного сторонами договору комерційної концесії від 19.12.2006 (далі –договір) та стягнення 290120,94 грн. боргу, пені, 3% річних та інфляційних за неналежне виконання укладеного сторонами договору комерційної концесії від 19.12.2006 та оплату послуг адвоката у розмірі 29000 грн.

У судовому засіданні, яке відбулося 24.02.2009, представник відповідача позов визнала частково, на суму 77492,63 грн., в тому числі 71628,29 грн. боргу, 4588,53 грн. пені та 1275, 81 грн. інфляційних, посилаючись на те, що решту майнових вимог є безпідставними.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

19 грудня 2006 року ТОВ «Наш Край-ЛЦ», якому належить право інтелектуальної власності на торговельну марку «Наш край», та ТОВ «Рома»уклали між собою договір комерційної концесії, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачеві за плату право користування комплексом належних позивачеві прав з метою виготовлення, використання, ввезення, пропозиції до продажу, продажу і іншого введення в господарський обіг товарів, надання послуг і виконання робіт з використанням торговельної марки «Наш край», право на використання знака для товарів і послуг (торгової марки) та документацію з ведення бізнесу тощо, а відповідач зобов'язався не пізніше п'ятого числа кожного місяця протягом строку дії договору (до 31.12.2016) сплачувати позивачеві періодичні внески за користування франшизою у розмірі 1 (один) відсоток від суми реалізованих товарів з ПДВ.

Натомість, починаючи з червня 2008 року відповідач, в порушення вимог п. 2.3.16 договору, перестав надавати позивачеві зведені бухгалтерські дані у вигляді звіту за користування франшизою, внаслідок чого станом на день звернення позивача з даним позовом допустив заборгованість в сумі 71628,29 грн., розмір якої відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 7.2 договору, при порушенні користувачем строків сплати внесків, він повинен сплатити на поточний рахунок правоволодільця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру несвоєчасно сплаченого внеску за кожний день прострочення платежу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного суд вважає, що, крім суми основного боргу, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також 4588,53 грн. пені, 3% річних на суму 1855,26 грн. та інфляційних в сумі 12048,87 грн.

Пунктом 2.3.13 договору сторони визначили обов’язок відповідача використовувати франшизу виключно у торговому закладі, розташованого по вул. Олімпійській, 68, м. Хотина, а в пункті 7.7 сторони встановили, що за невиконання пункту 2.3.13 договору користувач сплачує правоволодільцю штраф у розмірі 100 тис. грн.

Текстуальний аналіз згаданих пунктів договору безперечно свідчить про заборону відповідача використовувати франшизу в іншому місці, крім зазначеного вище торгового закладу, а відповідальність у вигляді штрафу можлива лише при використанні франшизи і в інших закладах.

В цьому контексті вимога позивача про стягнення штрафу в сумі 100 тис. грн. судом визнається безпідставною, оскільки актом перевірки (інспектування) діяльності відповідача з використання франшизу від 05.08.2008 використання відповідачем франшизи в інших місцях (закладах) не підтверджується, а інші докази, які підтверджували б вказаний факт, позивачем не подано.

Безпідставною визнається судом також і вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації у розмірі 100 тис. грн. з посиланням на пункт 6.3.5 договору, який передбачає стягнення такого штрафу з відповідача у разі ініціювання ним дострокового розірвання договору. При цьому суд зазначає відсутність такої ініціативи з боку відповідача. Більше того, як видно з позовної заяви, саме позивач ініціював дострокове розірвання договору.

У судовому засіданні представник відповідача проти розірвання договору не заперечувала.

Враховуючи дану обставину, а також і те, що фактично сторони припинили виконання своїх зобов’язань за договором, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в цій частині.

Щодо оплати послуг адвоката суд зазначає, що у відповідності до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, оплата послуг адвоката відноситься до складу судових витрат, а частиною п’ятою статті 49 цього ж Кодексу визначено, що при задоволенні позову ці витрати покладаються на відповідача.

Витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 29000 грн. підтверджуються свідоцтвом Гончарука В. В. на право заняття адвокатською діяльністю, договором про надання юридичних послуг від 01.10.2008 № ПГ-6 та платіжним дорученням позивача від 21.10.2008 № 1587 про перерахування адвокату вказаних коштів.

Разом з тим, приймаючи до уваги неспіврозмірність цих витрат обсягу виконаних адвокатом робіт по надання юридичних послуг, суд вважає необхідним розмір оплати послуг адвоката зменшити до 10000 грн., а решту судових витрат покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Розірвати укладений сторонами договір комерційної концесії від 19.12.2006.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рома», м. Чернівці, вул. Коломийська, 2-Ж, ідентифікаційний код 30208421, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш край-ЛЦ», с. Зміїнець Луцького району Волинської області, ідентифікаційний код 33537597, борг в сумі 71628,29 грн., пеню в сумі 4588,53 грн., 3% річних в сумі 1855,26 грн., інфляційних в сумі 12048,87 грн., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 10000 грн., державне мито в сумі 943,70 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 40 грн.

3. В решті позову відмовити за безпідставністю.

Суддя А. Паскарь