Ухвала суду № 34642260, 04.11.2013, Барський районний суд Вінницької області

125/2690/13-к

1-кп/125/78/13

У Х В А Л А

04.11.2013 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Питель О.В.,

секретаря Тісецької А.А.,

прокурора Попеско О.П.,

за участі: обвинуваченого ОСОБА_1,

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

розглянувши у порядку підготовчого судового засідання матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 364, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 з реєстром матеріалів досудового розслідування, розпискою про отримання відповідних копій обвинуваченим, матеріалами досудового розслідування та речовими доказами надійшов до провадження судді Барського районного суду Вінницької області Питель О.В. Підготовче судове засідання було призначене ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 04.10.2013.

У підготовчому судовому засіданні прокурор висловив думку про можливість призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні, оскільки угоди у кримінальному провадженні не укладено, підстави для закриття кримінального провадження чи повернення обвинувального акту відсутні.

Потерпілий ОСОБА_4 підтримав думку прокурора.

Захисник ОСОБА_2 заперечила щодо призначення судового розгляду у кримінальному провадженні та заявила клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Клопотання обґрунтовано тим, що, по перше, обвинувальний акт містить неконкретне обвинувачення. ОСОБА_1 обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень за шістьма епізодами, однак фактичні обставини та підозра сформульовані загалом, у звязку з чим не зрозуміло які саме дії кваліфіковано за тією чи іншою статтею КК України, а також з обвинувального акту не вбачається з використанням яких саме службових повноважень обвинувачений вчинив злочин у сфері службової діяльності. Захисник вважає, що зазначене суперечить положенням п. 10 Постанови пленуму Верховного Суду України №8 від 24.10.2003. По друге, на думку захисника, зміст обвинувального акту є суперечливим. Так, фактичні обставини щодо дій обвинуваченого кваліфікуються як вчинення ним кримінального правопорушення, натомість таким самим діям ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що зазначені у обвинувальному акті, не дано оцінку. По третє, як зазначає захисник ОСОБА_2, обвинувальний акт слід повернути прокурору у звязку з тим, що під час завершення досудового слідства та відкриття матеріалів слідчим та прокурором порушено право сторони захисту, оскільки відмовлено у можливості виготовити копії з протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання захисника ОСОБА_2 та підтвердив, що викладене у обвинувальному акті обвинувачення є йому не зовсім зрозумілим, зокрема він вважає, що одній і ті ж його дії кваліфіковано за двома статтями Кримінального кодексу, крім того, обвинувачення у підбурюванні до вчинення хабара передбачає наявність двох субєктів злочину. Вважає, що такі суперечності неможливо усунути у ході судового розгляду та просив повернути обвинувальний акт прокурору.

Захисник ОСОБА_3 підтримав клопотання захисника ОСОБА_2, просив його задовольнити. Доповнив про те, що одним із основоположних прав обвинуваченого є право на захист, належне здійснення якого неможливе у разі незрозумілого обвинувачення. Звернув увагу суду, що Україна повинна дотримуватися вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 1 та 3 ст. 6 якої передбачають право кожної особи на справедливий судовий розгляд та право на захист.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання захисника ОСОБА_2 Зауважив, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України, а обовязку викладати фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими, щодо кожного кримінального правопорушення окремо кримінальне процесуальне законодавство не містить. Крім того, прокурор вважає, що у обвинувальному акті немає жодних суперечностей, а під час завершення досудового слідства стороні захисту було надано доступ до усіх матеріалів досудового розслідування, які сторона обвинувачення буде використовувати у якості доказів, у ході судового розгляду.

Потерпілий підтримав думку прокурора щодо вирішення клопотання.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, додатково вивчивши у нарадчій кімнаті обвинувальний висновок, реєстр матеріалів досудового розслідування, вважає, що клопотання сторони захисту, подане захисником ОСОБА_2, не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

По перше, ч. 2 ст. 291 КПК України передбачено вичерпний перелік відомостей, що має містити обвинувальний акт. Як вбачається з його змісту, він відповідає зазначеним вимогам. Посилання захисника на те, що викладене у обвинувальному акті, не відповідає положенням п. 10 Постанови пленуму Верховного Суду України №8 від 24.10.2003, яка не втратила чинність, суд не приймає, оскільки із введенням у дію КПК 2012 року було введено вимоги до обвинувального акту, що відрізняються від вимог до обвинувального висновку, що були передбачені нормами КПК 1960 року. Таким чином, до правовідносин, що виникають у звязку із застосуванням норм КПК 2012 року, можна застосовувати положення Постанови пленуму Верховного Суду України №8 від 24.10.2003, лише у тій частині, що не суперечить нормам КПК 2012 року, тому у даному випадку таке посилання є неслушним.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 348 КПК України, головуючий зобовязаний розяснити обвинуваченому суть обвинувачення, таким чином, суд дійшов висновку, що обвинувачений у ході судового розгляду зможе повноцінно реалізувати право на захист, якщо наразі обвинувачення йому незрозуміле.

По друге, суд дійшов висновку, що у ході судового розгляду, користуючись процесуальними засобами, буде можливо усунути суперечності, про які зазначено у клопотанні, зокрема, у разі виявлення ознак вчинення злочину іншими особами та встановлення невірної кваліфікації дій обвинуваченого.

По третє, щодо тверджень захисника про порушення права на захист у звязку з відмовою у виготовленні копій протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, то суд не вбачає порушень вимог чинного КПК, оскільки зі змісту клопотання вбачається, що сторона захисту ознайомлена із зазначеними документами, а заборону щодо виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них містить ч. 3 ст. 254 КПК України. Відтак, суд вважає, що такими діями не було порушено право захисту.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що висловлені у клопотанні заперечення не є суттєвими та такими, що не можуть бути усунуті у ході судового розгляду, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Разом з тим, вивчивши матеріали, що отримані судом, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення обвинувального акту прокурору, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору лише у тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.

Вимоги до обвинувального акту передбачені ст. 291 КПК України. Частиною 4 ст. 291 КПК передбачено вичерпний перелік документів, що додаються до обвинувального акту, та вказано, що надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Відповідно до положень глав 27 та 28 розділу IV КПК України, законодавець чітко розділяє судове провадження на самостійні стадії: підготовчого провадження та судового розгляду.

Натомість суду до проведення підготовчого судового засідання надано матеріали досудового розслідування та речові докази у кримінальному провадженні.

Суд вбачає, що норма ч. 4 ст. 291 КПК України, має імперативний характер та позбавляє можливості органи прокуратури та досудового розслідування на застосування дискреційних повноважень.

Крім того, суд дійшов висновку, що дана норма покликана на забезпечення дотримання принципу змагальності. Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Такий висновок суду повністю кореспондується з положеннями, викладеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких знаходить своє тлумачення Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «Людіке, Белкасим і Кох проти Німеччини», Європейський суд дійшов висновку, що серед основоположних положень справедливого судового розгляду, які не є сформульованими чітко у самій статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, найбільш вагомим є рівність процесуальних можливостей сторін. Згідно із зазначеним положенням усі сторони судового розгляду мають рівні процесуальні можливості у судовому розгляді справи. Жодна зі сторін не має володіти будь-якою перевагою із надання доказів у суді стосовно іншої сторони.

Регламентація предявлення доказів покладається насамперед на внутрішнє законодавство, а оцінка доказів на національні суди. Однак при визначенні справедливості всього розгляду характер отриманих доказів і спосіб їх отримання мають значення. Зокрема, у сфері кримінального процесу для дотримання прав сторони, яка виконує функцію захисту, потрібно, щоб докази предявлялися в присутності обвинуваченого на відкритому розгляді і щоб вони могли оспорюватися під час змагального процесу (Рішення у справі «Костовскі проти Нідерландів»).

Крім того, виявлене порушення вимог ч. 4 ст. 291 КПК України, спричинило порушення положень кримінального процесуального законодавства, що регламентують процедуру судового розгляду. Відповідно до ст. 349 КПК України, лише після розяснення обвинуваченому суті обвинувачення головуючий зясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надання суду матеріалів досудового розслідування, тобто доказів, отриманих стороною обвинувачення у ході досудового розслідування, до початку судового розгляду є грубим порушенням вимог КПК, крім того, докази були подані у спосіб, що заборонений нормами КПК України, та у порушення прав сторони захисту. Такі порушення не можуть бути усунуті у ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи обєктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обовязків.

З огляду на викладене, суд не вбачає можливості створити необхідні умови для забезпечення рівних прав сторонами кримінального провадження та дотримання обовязків стороною обвинувачення у інший спосіб, окрім як повернення обвинувального акту з доданими документами, а також матеріалів досудового розслідування, речових доказів прокурору для виконання вимог ч. 4 ст. 291 КПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. 314 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Повернути прокурору обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, розписку обвинуваченого, матеріали досудового розслідування, речові докази: пакет з мобільним телефоном «Nokia 6233» IMEI 358975/01/295164/7 та sim-карткою оператора мобільного звязку «Київстар» №893800399205543046 4F, пакет з диктофоном «Olimpus WN-7600» серійний номер 200156543, пакет з вісьмома відеокасетами із записами слідчих дій для виконання вимог ч. 4 ст. 291 КПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана впродовж семи днів з дня її оголошення.

Суддя: