Постанова № 34635804, 10.10.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2013 р. (16:00) Справа №801/882.1/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Красноперекопського управління водного господарства

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012304 від 09.01.13р.

Сторони явку представників не забезпечили.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Красноперекопського управління водного господарства (далі - позивач) до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АРК (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000422304 від 17.10.12р., як протиправного.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки відповідача щодо заниження позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 19710,00грн. є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача. На думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП „Севелітстрой", ПП „Укрторгпартнер", ТОВ „Бренд Строй", ТОВ „Кримбудіндустрія", ТОВ „Светотехніка-Херсон" є необґрунтованим, оскільки в Акті перевірки не наведено жодного доказу того, що зміст вказаних правочинів не відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України.

У запереченнях на позов, що надійшли до суду 19.03.2013р, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що виписані ПП „Севелітстрой", ПП „Укрторгпартнер", ТОВ „Бренд Строй", ТОВ „Кримбудіндустрія", ТОВ „Светотехніка-Херсон" на адресу позивача первинні документи не можуть бути підставою для підтвердження господарських операцій і не можуть мати юридичної сили та доказовості (а.с.142-146).

Під час розгляду справи позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, та просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000012304 від 09.01.13р.

Позивач у судове засідання, що відбулося 10.10.2013р., явку свого представника не забезпечив, надіславши на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. У наведеному клопотанні позивач повідомив суду, що наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 10.10.2013р. не з'явився, про день, час та місце його проведення був повідомлений належним чином, надіслав письмові пояснення, у яких повідомив суду про набрання законної сили вироком Київського районного суду м. Сімферополя від 10.04.2013р. по справі №123/33181/13-к. На думку відповідача, вищенаведеним вироком встановлено, що ПП „Севелітстрой" створено без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, відповідно останній не міг здійснювати поставку товару, або оказувати послуги позивачу, відповідно позивач не має права на віднесення відповідних сум до податкового кредиту, тобто укладений договір, та усі видані документи між позивачем та ПП „Севелітстрой" є правовою фікцією, укладеною без настання реальної мети щодо здійснення господарських операцій.

Керуючись ст.128 КАС України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів у відсутності представників сторін.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

У період з 18.09.2012р. по 24.09.2012р. податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Красноперекопського управління водного господарства з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій ПП „Севелітстрой", ПП „Укрторгпартнер", ТОВ „Бренд Строй", ТОВ „Кримбудіндустрія", ТОВ „Светотехніка-Херсон" за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р., про що складено акт №1274/22-03/01033993 від 01.10.2012 р. (а.с.49-101).

Згідно з висновками акту перевірки №1274/22-03/01033993 від 01.10.2012 р. (далі - Акт) перевіркою встановлено порушення позивачем:

- ч.1,ч.5 ст. 203, ст. 215, ст.228, ст.655, ст.656, ст.662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.3, ст. 198 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит з ПДВ за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. на загальну суму 19710,00грн.,

На підставі вищенаведеного Акту перевірки, 17.10.12р. Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією в АР Крим ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000422304 про нарахування позивачу грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 23963,50грн., з яких 19710грн. - основний платіж, 4253,50грн. - штрафні санкції (а.с.14).

Рішенням ДПС в АРК «Про результати розгляду первинної скарги» від 14.12.2012р. №4056/10/10-0223 скасовано податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ в АР Крим ДПС від 17.10.2012р. №0000422304, в частині визначення ПДВ у сумі 575,00грн. та в частині застосування штрафних санкцій у сумі 1010,50грн., а первину скаргу в іншій частині не задоволено (а.с.102-114).

Враховуючи вищенаведене рішення ДПС в АРК, Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією в АР Крим ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012304 від 09.01.13р. про нарахування позивачу грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 22378,00грн., з яких 19135,00грн. - основний платіж, 3243,00грн. - штрафні санкції (а.с.137).

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Законі України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (який втратив чинність 01.01.2011р., але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168).

Підпунктом 1.8 ст.1 Закону №168 визначено поняття бюджетного відшкодування, яке є сумою, яка підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених у законі.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 Закону №168.

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно Закону №168 сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати ПДВ разом з ціною товару постачальниками товарів (послуг).

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168, датою виникнення права платника податків на податковий кредит уважається дата здійснення першого з подій: або дата списання засобів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у випадку розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата з податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже право на нарахування податкового кредиту виникає у разі підтвердження фактичного здійснення витрат на придбання певного товару належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового Кодексу України, який діє з 01.01.2011р.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України, п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються необхідні реквізити, що наведені у цій статті.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 р. підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі Положення №168/704).

Пунктом 2.4 Положення №168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.16 Положення №168/704 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Судом з'ясовано, що за результатами вищенаведеної проведеної документальної перевірки був зроблений висновок що позивачем та його контрагентами - ПП „Севелітстрой", ПП „Укрторгпартнер", ТОВ „Бренд Строй", ТОВ „Кримбудіндустрія", ТОВ „Светотехніка-Херсон" були укладені правочини, які суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, спрямовані на заволодіння майном держави дохідної частини бюджету, а отже порушують публічний прядок. Отже угоди між позивачем та його контрагентами - ПП „Севелітстрой", ПП „Укрторгпартнер", ТОВ „Бренд Строй", ТОВ „Кримбудіндустрія", ТОВ „Светотехніка-Херсон" є нікчемними.

У Акті перевірки зазначено, що податковим органом встановлено, що усі операції, за участю вищенаведених контрагентів позивача, спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

У Акті міститься посилання на матеріали досудового слідства, яким встановлено, що протягом 2009-2012р.р. на території АР Крим діяла група осіб, які згідно єдиному плану з розподілом ролей, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету, спрямовану на здійснення тяжких злочинів економічної спрямованості, організували злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету.

У Акті перевірки також зазначено, що у ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, а саме створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) у тому числі ПП „Севелітстрой", ПП „Укрторгпартнер", ТОВ „Бренд Строй", ТОВ „Кримбудіндустрія", та ін. з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ст.ст.28 ч.2, 205 ч.2, 27, ч.5,212 ч.3 Кримінального кодексу України.

Як на докази нікчемності угод укладених з вищенаведеними контрагентами, відповідач у Акті посилається на протоколи допитів свідків, висновки УПМ ДПС в АРК, акти про неможливість проведення зустрічних звірок.

Крім того, як на підставу для зменшення податкового кредиту ТОВ „Светотехника - Херсон" на загальну суму 237803,47грн., податковий орган у Акті перевірки посилається на акт від 02.11.11р. №3715/23-32021854 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ „Светотехника- Херсон", у якому зазначено, що враховуючи те, що у ПП „Крим-Світло" відповідно даним податкової звітності відсутні основні фонди, технічній персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням згідно з частинами 1, 5 ст. 203, пунктами 1, 2 ст. 215, ст. 128 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період липень 2011 мають ознаки нікчемності. Отже, враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України (ЦКУ) зазначені правочини між ТОВ „Светотехника - Херсон" та ПП „Крим-Світло" мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону.

Судом під час розгляду справи встановлено, що між позивачем та ТОВ „Светотехніка-Херсон" укладено договори, а саме:

від 14.07.11р. №171, де Красноперекопський УВГ в особі начальника управління Масляник В.І. (Замовник) та ТОВ „Светотехніка-Херсон" в особі директора Ковальова О.В. (Виконавець), домовилися про те, що Виконавець продає а Замовник купує лампи електричні, прожектор, ціна на товар указується у рахунку (накладній), яка надається після отримання від Замовника заявки. Загальна сума цього договору складає 5724,26 грн. з урахуванням ПДВ;

від 14.07.11р. №172, де Красноперекопський УВГ в особі начальника управління Масляник В.І. (Замовник) та ТОВ „Светотехніка-Херсон" в особі директора Ковальова О.В. (Виконавець) домовилися про те, що Виконавець продає а Замовник купує тканину прогумовану (ізоляційна стрічка), ціна товару вказується в рахунку до сплати (накладній), яка виставляється Виконавцем. Загальна сума договору складає 78,52 грн. з урахуванням ПДВ;

від 14.07.11р. №173, де Красноперекопський УВГ в особі начальника управління Масляник В.І. (Замовник) та ТОВ „Светотехніка-Херсон" в особі директора Ковальова О.В. (Виконавець) домовилися про те, що Виконавець, продає а Замовник купує апаратуру електричну низьковольтну (рубильник, контактор, автоматичний вимикач, патрон. Коробка, розетка, вставка). Ціна на товар вказується у рахунку (накладній), яка надається після отримання від Замовника заявки. Загальна сума цього договору складає 21510,60 грн. з урахуванням ПДВ;

від 21.07.11р. №187 де Красноперекопський УВГ в особі начальника, управління Масляник В.І. (Замовник) та ТОВ „Светотехніка-Херсон" в особі директора Ковальова О.В. (Виконавець) домовилися про те, що Виконавець продає а Замовник купує електролічильники ЦЕ 6850 ОМ. Ціна на товар вказується у рахунку (накладній), яка надається після отримання від Замовника заявки. Загальна сума цього договору складає 37400,00 грн. з урахуванням ПДВ;

від 21.07.11р. №189, де Красноперекопський УВГ в особі начальника управління Масляник В.І. (Замовник) та ТОВ „Светотехніка-Херсон" в особі директора Ковальова О.В. (Виконавець) домовилися про те, що Виконавець продає а Замовник купує електролічильники НИК 2503 АК1. Ціна на товар вказується у рахунку (накладній), яка надається після отримання від Замовника заявки. Загальна сума цього договору складає 10680,00 грн., з урахуванням ПДВ.

В Акті перевірки зазначено, що в періоді з 01.01.09р. по 31.12.09р. позивачем зарезультатами взаємовідносин із ТОВ „Светотехніка-Херсон" згідно наданих до перевірки первинних документів сформовано податковий кредит у загальній сумі 17259,98 грн., у тому числі: у липні 2011 року на суму 17259,98 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідні періоди позивач та ТОВ „Светотехніка-Херсон" виконали свої зобов'язання щодо постачання відповідного товару та його сплату, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями.

При цьому суд звертає увагу на те, що первісні документи позивача були досліджені податковим органом під час перевірки та в Акті перевірки зазначено, що позивачем за отриманий товар сплачено грошові кошти в розмірі 103559,93 грн. В Акті перевірки також зазначено, що на всі отримані від ТОВ „Светотехніка-Херсон" товари позивачем були отримані податкові накладні.

Під час розгляду справи судом досліджено податкові накладні, надані позивачу ТОВ „Светотехніка-Херсон" на загальну суму 103559,93 грн., в тому числі ПДВ в сумі 17259,98 грн., а саме: п/н від 18.07.11р. №753 на загальну суму 3386,60 грн., в тому числі ПДВ в сумі 564,43 грн., п/н від 18.07.11р. №756 на загальну суму 23477,95 грн., в тому числі ПДВ в сумі 3912,99 грн., п/н від 18.07.11р. №757 на загальну суму 7026,26 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1171,04 грн., п/н від 18.07.11р. №758 на загальну суму 19561,60 грн., в тому числі ПДВ в сумі 3260,27 грн., п/н від 18.07.11р. №759 на загальну суму 2027,52 грн., в тому числі ПДВ в сумі 337,92 грн., п/н від 25.07.11р. №760 на загальну суму 10680,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1780,00 грн., п/н від 25.07.11р. №765 на загальну суму 37400,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 6233,33 грн., та встановлено, що ці накладні відповідають вимогам ПК України.

Суд звертає увагу на те, що у Акті перевірки є посилання на пояснювальну записку головного бухгалтера щодо використання отриманого товару у господарській діяльності позивача, але цьому у Акті перевірки не надано оцінку та таке подальше використання податковим органом не перевірялося. У Акті перевірки не зазначено про відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження виконання вищенаведених угод. Цей Акт містить лише посилання на те, що первинні документи позивача не можуть вважатися первинними документами, у зв'язку із тим, що ці правочині є нікчемними.

Судом також встановлено, що між позивачем та ПП „Севелітстрой" укладено договір від 21.06.10р. №ч19/129, згідно якого ПП „Севелітстрой" (Продавець) в особі директора Логвина А.Л. і Красноперекопське УВГ (Покупець) в особі директора Совгира Ю.Ф., діючих на підставі Статутів підприємств, домовилися про те, що Продавець зобов'язаний надати у власність Покупцю, у свою чергу Покупець зобов'язаний прийняти та оплатити майно, а саме - переутворювач тиску ПД 100-ДИ1,С>М-0,5, ціна договору складає 1131,20 грн., у тому числі ПДВ в сумі 188,53 грн.

В Акті перевірки зазначено, що у періоді з 01.01.09р. по 31.12.09р. позивачем за результатами взаємовідносин з ПП „Севелітстрой" згідно первинних документів сформовано податковий кредит у сумі 188,53 грн. Красноперекопським УВГ до перевірки надано видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру, платіжне доручення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач та ПП „Севелітстрой" виконали свої зобов'язання щодо постачання відповідного товару та його сплату, що підтверджується видатковою накладною, податковою накладною, платіжним дорученням.

У Акті перевірки не зазначено про відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження виконання вищенаведеної угоди.

Судом досліджено податкову накладну від 28.07.10р. №918 на загальну суму 1131,20 грн., у тому числі ПДВ в сумі 188,53 грн. та встановлено, що ця накладна містить всі необхідні реквізити та відповідає вимогам ПК України. При цьому суд звертає увагу на те, що порушення вимог «Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних» не є підставою для нарахування позивачу грошових зобов'язань з ПДВ.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП „Укрторгпартнер" укладено договори поставки, а саме:

від 02.08.10р. №76/158, де Красноперекопське УВГ (Замовник) в особі начальника управління Совгира Ю.Ф. та ПП „Укрторгпартнер" (Постачальник) в особі директора Манукяна В.Р. домовилися про те, що Замовник зобов'язується купити трансформатор ТМ-25кВт/35-04, згідно Державному класифікатору продукції та послуг ДК 016-97: Категорія 31.10.4-трансформатори. Загальна сума договору складає 37000,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 6166,67 грн.;

від 09.06.11р. №121/137, де Красноперекопське УВГ (Замовник) в особі в.о. начальника Масляника В.І. та ПП „Укрторгпартнер" (Постачальник) в особі директора Манукяна В.Р. домовилися про те, що Постачальник зобов'язується поставити та надати у власність Замовнику трансформатор ТМ-25кВт/35-04, а Замовник зобов'язується прийняти товар та оплатити його. Загальна сума договору складає 37002,00 грн.

В Акті перевірки зазначено, що в періоді з 01.01.09р. по 31.12.09р. позивачем за результатами взаємовідносин із ПП „Укрторгпартнер" згідно наданих до перевірки первинних документів сформовано податковий кредит у загальній сумі 12334,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідні періоди позивач та ПП „Укрторгпартнер" виконали свої зобов'язання щодо постачання відповідного товару та його сплату, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурою, платіжними дорученнями.

При цьому суд звертає увагу на те, що первісні документи позивача були досліджені податковим органом під час перевірки та в Акті перевірки зазначено, що позивачем за отриманий товар сплачено грошові кошти в розмірі 74002,00 грн. В Акті перевірки також зазначено, що на всі отримані від ПП „Укрторгпартнер" товари позивачем були отримані податкові накладні.

Під час розгляду справи судом досліджено податкові накладні, надані позивачу ПП „Укрторгпартнер" на загальну суму 74002,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 12333,67 грн., а саме: п/н від 02.08.10р. №450 на загальну суму 37000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 6166,67 грн., п/н від 24.06.11р. №357 на загальну суму 37002,00грн., в тому числі ПДВ в сумі 6167,00 грн., та встановлено, що ці накладні відповідають вимогам ПК України.

Суд звертає увагу на те, що у Акті перевірки є посилання на пояснювальну записку головного бухгалтера щодо використання отриманого від ПП „Укрторгпартнер" товару у господарській діяльності позивача, але цьому у Акті перевірки не надано оцінку та таке подальше використання податковим органом не перевірялося. У Акті перевірки не зазначено про відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження виконання вищенаведених угод. Цей Акт містить лише посилання на те, що первинні документи позивача не можуть вважатися первинними документами, у зв'язку із тим, що ці правочині є нікчемними.

Між позивачем та ТОВ „Бренд Строй" укладено договір від 25.08.11р. №908/251, де Красноперекопське УВГ (Замовник) в особі в.о. начальника управління Маслянка В.І. та ТОВ „Бренд Строй" (Постачальник) в особі директора Грушиної А.Г., домовилися про те, що Постачальник продає, а Замовник купує перетворювач тиску ПТ 100-Ди 1,0 М-1, ОИ 11 у кількості 7 штук, далі товар, у специфікації (Додаток 1), який є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору складає 9429,00 грн. з урахуванням ПДВ. Згідно договору Виконавець поставляє Товар за адресою - м. Сімферополь, вул.3ападна, буд. 1-А, склад перевізника «Нічний експрес» на умовах DDP. Товари повинні мати відповідні сертифікати. Замовник здійснює оплату при наявності накладної на отримання Товару.

В Акті перевірки зазначено, що в періоді з 01.01.09р. по 31.12.09р. позивачем за результатами взаємовідносин із ТОВ „Бренд Строй" згідно наданих до перевірки первинних документів сформовано податковий кредит у загальній сумі 1571,50 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідні періоди позивач та ТОВ „Бренд Строй" виконали свої зобов'язання щодо постачання відповідного товару та його сплату, що підтверджується видатковою накладною, податковою накладною, рахунком-фактурою, платіжним дорученням.

При цьому суд звертає увагу на те, що первісні документи позивача були досліджені податковим органом під час перевірки та в Акті перевірки зазначено, що позивачем за отриманий товар сплачено грошові кошти в розмірі 9429,00 грн. В Акті перевірки також зазначено, що на всі отримані від ТОВ „Бренд Строй" товари позивачем було отримано податкову накладну.

Під час розгляду справи судом досліджено податкову накладну від 25.08.11р. №171, надану позивачу ТОВ „Бренд Строй" на загальну суму 9429,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1571,50 грн., та встановлено, що ця накладна відповідає вимогам ПК України.

Суд звертає увагу на те, що у Акті перевірки є посилання на пояснювальну записку головного бухгалтера щодо використання отриманого від ТОВ „Бренд Строй" товару у господарській діяльності позивача, але цьому у Акті перевірки не надано оцінку та таке подальше використання податковим органом не перевірялося. У Акті перевірки не зазначено про відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження виконання вищенаведених угод. Цей Акт містить лише посилання на те, що первинні документи позивача не можуть вважатися первинними документами, у зв'язку із тим, що ці правочині є нікчемними.

Між позивачем та ТОВ „Кримбудіндустрія" укладено договір про надання послуг від 23.06.09р. №128, де Красноперекопське УВГ (Замовник) в особі начальника управління Совгир Ю.Ф. та ТОВ „Кримбудіндустрія" (Виконавець) в особі директора Трещевої Н., домовилися про те, що Виконавець надає послуги Замовнику з поточного ремонту металевих конструкцій автокрана. Загальна сума договору складає 3452,40 грн. з урахуванням ПДВ.

В Акті перевірки зазначено, що в періоді з 01.01.09р. по 31.12.09р. позивачем за результатами взаємовідносин із ТОВ „Кримбудіндустрія" згідно наданих до перевірки первинних документів сформовано податковий кредит у загальній сумі 575,40 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач та ТОВ „Кримбудіндустрія" виконали свої зобов'язання щодо виконання робіт та їх сплату, що підтверджується актом виконаних робіт, актом приймання виконаних робіт типової форми №КБ 2в, податковою накладною, рахунком-фактурою, платіжним дорученням.

При цьому суд звертає увагу на те, що первісні документи позивача були досліджені податковим органом під час перевірки та в Акті перевірки зазначено, що позивачем за виконані роботи сплачено грошові кошти в розмірі 3452,40 грн. В Акті перевірки також зазначено, що на отримані від ТОВ „Кримбудіндустрія" послуги позивачем було отримано податкову накладну.

Під час розгляду справи судом досліджено податкову накладну від 24.06.09р. №340, надану позивачу ТОВ „Кримбудіндустрія" на загальну суму 3452,40 грн., в тому числі ПДВ в сумі 575,40 грн., та встановлено, що ця накладна відповідає вимогам ПК України.

Суд звертає увагу на те, що у Акті перевірки не зазначено про відсутність будь-яких первинних документів на підтвердження виконання вищенаведеної угоди. Цей Акт містить лише посилання на те, що первинні документи позивача не можуть вважатися первинними документами, у зв'язку із тим, що цей правочин є нікчемним.

Документи позивача, які були досліджені судом, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 р. та Положення №168/704, є первинними документами, які мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що первинні документи позивача не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Суд зазначає, що обґрунтування встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства, що призвело до нарахування позивачу грошових зобов'язань з ПДВ, не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, оскільки ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище угодах.

Крім того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

На час складання Акту перевірки у податкового органу був відсутній вирок суду по вказаних кримінальних справах, отже обставини встановлені у ході досудового слідства податковим органом не повинні братися до уваги.

Суд також вважає неспроможним посилання відповідача на вирок Київського районного суду м. Сімферополя від 10.04.2013р. по справі №123/33181/13-к, як на підставу для відмови у позові, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

При застосуванні цих процесуальних норм судам варто враховувати, що правове значення преюдиційних обставин, які передбачені частиною першою статті 72 КАС України, відрізняється від такого для обставин, що визначені частиною четвертою цієї ж статті.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази, які оцінюються у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 КАС України, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Таким чином, обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

Суд зазначає, що вирок, наданий відповідачем містить посилання на відсутність реальності операцій ПП "Севелітстрой" з іншими контрагентами. Проте вироком не встановлено безтоварність операцій позивача з ПП "Севелітстрой", які були предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.13р., яким визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво) - ОСОБА_9, яка була засновником ПП "Севелітстрой" - контрагента позивача, не може носити преюдиційний характер, оскільки вказане рішення не містить посилання на операції з позивачем та на наявність в діях відповідальних осіб позивача порушень податкового законодавства.

Суд також звертає увагу на те, що зареєстровані у ЄДРПОУ на час вчинення правочинів контрагенти позивача є юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів та виконання робіт.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагенти позивача на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Суд вважає неспроможним посилання відповідача у Акті перевірки на порушення позивачем ч.1,ч.5 ст. 203, ст. 215, ст.228, ст.655, ст.656, ст.662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на таке.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 Цивільного Кодексу України ); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 Цивільного Кодексу України ).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 Цивільного Кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного Кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність, або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні угод з контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Угоди, що укладені між позивачем та його контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на отримання товару та послуг.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами позивача (ПП „Севелітстрой",

ПП „Укрторгпартнер", ТОВ „Бренд Строй", ТОВ „Кримбудіндустрія", ТОВ „Светотехніка-Херсон") не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання цих правочинів.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів (послуг) від зазначених вище контрагентів, не проведення платежів з ними (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів (послуг) в господарській діяльності платника податків. Таким чином, відповідач не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012р. №0000422304 та від 09.01.13р. №0000012304.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі

Враховуючи, що податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012р. №0000422304 скасовано тільки в частині визначення ПДВ у сумі 575,00грн. та в частині застосування штрафних санкцій у сумі 1010,50грн., суд керують ст.11 КАС України вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 17.10.2012р. №0000422304 та від 09.01.13р. №0000012304.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, відповідно до задоволених позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 10.10.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 15.10.2013 року.

Керуючись ст. ст. 11, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ в АР Крим ДПС від 17.10.2012р. №0000422304 про нарахування Красноперекопському управлінню водного господарства грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 23963,50грн., з яких 19710грн. - основний платіж, 4253,50грн. - штрафні санкції.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС №0000012304 від 09.01.13р. про нарахування Красноперекопському управлінню водного господарства грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 22378,00грн., з яких 19135,00грн. - основний платіж, 3243,00грн. - штрафні санкції.

4. Стягнути судовий збір в розмірі 235,00грн. (двісті тридцять п'ять гривен) із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів АР Крим на користь Красноперекопського управління водного господарства.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.