Постанова № 34634139, 04.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2013 р. Справа№ 910/10639/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача: Куковицький Д.В., довіреність № 284 від 26.01.2008;

відповідача:не з'явився ;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамс - Трейд"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2013

у справі № 910/10639/13 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Транс-Авто-Д"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамс - Трейд"

про стягнення 60 215,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Транс-Авто-Д" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамс - Трейд" про стягнення 60 215,90 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/10639/13 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамс - Трейд" на користь Приватного підприємства "Транс-Авто-Д" основний борг в розмірі 55000 грн. 00 коп., пеню в розмірі 610 грн. 27 коп., три відсотки річних в розмірі 122 грн. 05 коп., судовий збір в розмірі 1592 грн. 32 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамс - Трейд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/10639/13 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального права.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 № 910/10639/13 у справі № 910/10639/13 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 прийнято до розгляду апеляційну скаргу у справі № 910/10639/13. Розгляд апеляційної скарги призначений на 04.11.2013 о 12:15.

04.11.2013 відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

04.11.2013 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/10639/13 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

03.09.2012 між Приватним підприємством "Транс-Авто-Д" (виконавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адамс - Трейд" (замовник/відповідач) було укладено договір транспортного обслуговування № 78/12 (надалі - договір).

Згідно із п. 1.1. договору замовник доручив, а виконавець зобов'язався виконати від свого імені роботи пов'язані з перевезенням автотранспортом сільськогосподарської техніки по території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ч. 1 ст. 307 ГК України.

В п. 2.2. договору сторони погодили, що оплата послуг виконавця здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача по факту відвантаження.

28.09.2012 сторони підписали акт здачі - прийняття робіт № ОУ-0001173 в якому зазначили, що ПП "Транс-Авто-Д" здав, а ТОВ "АДАМС-ТРЕЙД" прийняв транспортні послуги на загальну суму 55000,00 грн. і не мають претензій один до одного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу була направлена претензія від 26.04.2013 № 132.

Проте зазначена претензія залишилась без відповіді та виконання.

Зазначене і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Заперечуючи проти позову скаржник стверджує, що позов є безпідставним та передчасним так-як претензію він не отримував, вона не містить вимог передбачених ст. 6 ГПК України і позивачем не виставлено рахунок-фактуру на оплату отриманих послуг.

В той же, час скаржник не заперечує отримання послуг від позивача та їх вартість.

Суд відзначає, що твердження скаржника є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Суд зазнає, що договір підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь яких зауважень і застережень та скріплений їх печатками.

До того ж, дії скаржника (підписання акта здачі - прийняття робіт № ОУ-0001173 від 28.08.2012) підтверджують прийняття від позивача виконаних послуг і погодження з їх вартістю.

З оскаржуваного рішення вбачається, що на підставі ст. 530 ГПК України судом першої інстанції було встановлено, що останнім днем виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті отриманих від позивача послуг було 07.05.2013.

Проте, зазначене зобов'язання скаржником не виконано і на дату винесення оскаржуваного рішення.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, факт виконання позивачем зобов'язань по договору та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, і відповідачем не спростований тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 4125,03 грн., 3% річних в розмірі 1090,83 грн.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п. 7.2. договору сторони визначили, що у випадку невиконання чи несвоєчасного виконання своїх зобов'язань за цим договором, винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного чи несвоєчасно виконаного зобов'язання за весь період прострочення.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки пені та встановив, що розмір стягуваної пені повинен становити 610,27 грн.

Проаналізувавши власні перерахунки пені суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення пені з відповідача лише частково, а саме в розмірі 610,27 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки 3% річних та встановив, що розмір 3% річних яких підлягає стягненню повинен становити 122,05 грн.

Проаналізувавши власні перерахунки 3% річних суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення 3% річних з відповідача лише частково, а саме в розмірі 122,05 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва 23.07.2013 у справі № 910/10639/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамс - Трейд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/10639/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/10639/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Шевченко Е.О.