Рішення № 34634005, 04.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.11.2013 Справа № 5006/13/111/2012

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфаворіт", м. Донецьк

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", Донецька обл., м. Краматорськ

про: стягнення 59136грн.00коп.

За участю уповноважених сторін:

від Позивача: Козик А.І (довіреність від 20.11.2012р.), Халецький А.А. (довіреність від 01.12.2012р. №3), Панченко О.М. (довіреність від 01.12.2012р. №4)

від Відповідача: Нощенко Л.Г.(довіреність від 08.07.2011р. №17/984)

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфаворіт", м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення суми основного боргу у розмірі 59136грн.00коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 15/830/531 від 22.06.2011р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

03.01.2013р. позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, за змістом якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача в тому числі витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 5500грн. 00коп.

Через оскарження відповідачем ухвали суду від 14.01.2013р. про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви ПАТ "Енергомашспецсталь" до ТОВ "Укрфаворіт" про визнання договору від 22.06.2011р. № 15/830/531 недійсним, через розгляд господарським судом Донецької області пов'язаної з даною справою справи № 905/4092/13 про визнання договору № 15/830/531 від 22.06.2011р. недійсним, суд зупиняв та поновляв провадження у справі.

08.10.2013р. позивач для приєднання до матеріалів справи надав суду постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013р., якою апеляційна скарга ПАТ "Енергомашспецсталь" залишена без задоволення, а рішення від 15.08.2013р. по справі №905/4092/13 без змін.

Востаннє ухвалою від 29.10.2013р. суд поновив провадження по справі, призначивши її розгляд у судовому засіданні на 04.11.2013р.

04.11.2011р. позивач надав суду клопотання по справі, у якому на підставі ст.. 83 ГПК України просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону. Представник позивача у зазначеній заяві посилається на те, що відповідач неодноразово ухилявся від явки у судові засідання, затягує розгляд справи.

Як свідчать матеріали справи, судові засідання по справі відбулися 03.01.2013р., 18.06.2013р. та 04.11.2013р. У судові засідання 18.06.2013р. та 04.11.2013р. представник відповідача з'явився, в тому числі 04.11.2013р. надав письмову позицію по суті спору.

Відповідно до ст.83 ГПК України покладення штрафу на сторону є правом суду, його виключною прерогативою.

Враховуючи викладене, розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку, що воно задоволенню не підлягає за недоведеністю підстав.

04.11.2013р. через канцелярію суду відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що оскільки позивач не надав рахунок на оплату спірного товару у відповідача не настав обов'язок здійснити його оплату.

В судовому засіданні 04.11.2013р. позивач підтримав позовні вимоги, усно стверджував, що сума боргу не зменшилась, наполягав на тому, що передав відповідачу рахунок на оплату разом із товаром.

В судовому засіданні 04.11.2013р. відповідач проти заявленої суми боргу не заперечив, підтримав позицію, викладену у відзиві.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Сторони під час судового засідання 04.11.2013р. повідомили про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд ВСТАНОВИВ:

22.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфаворіт" (продавцем) та Публічним акціонерним товариством "Енергомашспецсталь" (покупцем) був укладений договір № 15/830/531, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця продукцію (товар), а покупець зобов'язується у відповідності з умовами цього договору прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її.

У матеріалах справи наявна постанова Донецького апеляційного господарського суду по справі №905/4092/13 за позовом "Енергомашспецсталь" до ТОВ "Укрфаворіт" про визнання договору №15/830/531 від 22.06.2011р. недійсним, за змістом якої рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2013р. по справі №905/4092/13, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, залишено без змін.

Згідно із п. 1.2 договору, найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якісні та інші характеристики продукції (товару), її ціна, строки та умови передачі вказуються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, ціни на продукцію (товар), який є предметом даного договору, зазначаються у специфікаціях.

Згідно із п. 2.2 договору, орієнтована сума договору складає 1000000грн., з урахуванням ПДВ. Загальна вартість договору є розміром перемінним та складає суму по всім специфікаціям до цього договору.

Пунктом 7.2 договору, встановлено що продавець зобов'язується надати покупцю одночасно з товаром наступні документи:

а) рахунок;

б) сертифікат якості (паспорт, технічний паспорт, сертифікат якості);

в) накладну (в накладній обов'язково посилання на отримувача продукції);

г) податкову накладну.

Відповідно до п. 10.3 договору, покупець здійснює оплату за поставлену продукцію наступним чином, якщо інше не передбачено у специфікаціях: 50% передплата, 50% протягом 14 календарних днів з дня передачі продукції та отримання рахунку на оплату.

У відповідності із п. 14.2 договору договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012р.

Додатковою угодою №1 до договору №15/830/531 від 22.06.2011р. сторони погодили у п. 15 змінити банківські реквізити покупця.

У виконання вимог п. 2.1. договору № 15/830/531 від 22.06.2011р. сторони уклали Специфікацію № 1 від 22.06.2011р. до договору № 15/830/531 від 22.06.2011р., якою визначили найменування продукції, кількість одиниць, вартість без ПДВ, тобто погодили предмет договору.

Договір № 15/830/531 від 22.06.2011р. та Додаткова угода до нього, Специфікація № 1 від 22.06.2011р. до договору підписані та скріпленою печатками обох сторін без будь-яких заперечень.

У позовній заяві позивач посилається на те, що на виконання умов договору № 15/830/531 від 22.06.2011р. за видатковою накладною № 236 від 15.07.2011р. здійснив поставку обумовленого у Специфікації № 1 від 22.06.2011р. товару відповідачу загальною вартістю 118272грн.00коп. Позивач вказує, що відповідач виконав вимоги договору в частині здійснення 50% попередньої оплати товару, перерахувавши 15.07.2011р. на рахунок позивача суму в розмірі 59136грн.00коп., однак зобов'язання щодо здійснення остаточного розрахунку за отриманий товар залишились невиконаними, вартість товару в сумі 59136грн.00коп. так і залишилась неоплаченою з боку відповідача.

Викладене призвело до звернення з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 59136грн.00коп., підставою позову є поставка товару у виконання умов договору №15/830/531 від 22.06.2011р. за видатковою накладною № 236 від 15.07.2011р.

Договір №15/830/531 від 22.06.2011р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач у виконання договору №15/830/531 від 22.06.2011р. поставив, а відповідач за видатковою накладною № 236 від 15.07.2011р. отримав товар, погоджений сторонами у Специфікації № 1 від 22.06.2011р. до вказаного договору, загальною вартістю 118272грн.00коп.

Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1707 від 14.07.2011р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останнього на вказаній накладній, чим останній надав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 10.3 договору покупець здійснює оплату за поставлену продукцію наступним чином, якщо інше не передбачено у специфікаціях: 50% передплата, 50% протягом 14 календарних днів з дня передачі продукції та отримання рахунку на оплату.

У Специфікації № 1 від 22.06.2011р. інші строки оплати товару, ніж обумовлено договором, не встановлювалися.

Умови щодо здійснення 50% попередньої оплати спірного товару виконані відповідачем належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка від 15.07.2011р.

Фактично спір між сторонами виник у зв'язку з нездійсненням відповідачем остаточного розрахунку за отриманий товар у розмірі 50% його вартості - 59136грн.00коп.

Заперечення відповідача щодо ненадання позивачем у виконання п. 7.2 договору рахунку на оплату продукції та як наслідок не виникнення у останнього права вимоги оплати за поставлену продукцію, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Як стверджував представник позивача під час судових засідань 03.01.2013р. та 04.11.2013р., рахунок на оплату товару №167 від 22.06.2011р. передавався відповідачу разом з товаром, що відображено у протоколах судових засідань. За поясненнями позивача, рахунок №167 від 22.06.2011р. повторно направлявся відповідачу 20.11.2012р., про що суду надані відповідні докази.

Відповідно до пункту 7.2 договору продавець зобов'язується надати покупцю одночасно з товаром, зокрема, рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 ЦК України).

Відповідач ніяких дій, пов'язаних з витребуванням будь-яких обумовлених п. 7.2 договору документів у позивача, не здійснював і доказів цього суду не надав.

При цьому, п. 9.2 договору сторони визначили, що останні дають згоду на застосування в процесі приймання продукції, що постачається, правил Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7.

Згідно п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7, приймання продукції по якості і комплектності виробляється у точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність продукції що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними і супровідними документам (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідних актів суду не надано. При отриманні товару відповідачем не надавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки продукції та надання товаросупровідних документів.

Оскільки суду не надано доказів складання відповідних актів, не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, не надано доказів відмови від спірної продукції та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання наведені у п. 7.2 договору позивач виконав у відповідності з умовами договору №15/830/531 від 22.06.2011р., доказів зворотного сторонами не представлено, судом не встановлено.

Таким чином, прийняті на себе згідно договору зобов'язання в частині остаточного розрахунку за отриманий товар відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 59136грн.00коп

Враховуючи, що товар за видатковою накладною № 236 від 15.07.2011р. був поставлений позивачем та відповідно отриманий ще 15.07.2011р., то з урахуванням вимог п. 10.3 договору щодо строків оплати, станом на день звернення позивача з позовом до суду вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки матеріалами справи підтверджується отримання спірного товару відповідачем, докази оплати залишкової вартості товару на суму 59136грн.00коп. матеріали справи не містять, розмір боргу у вказаному розмірі не спростований відповідачем, позовні вимоги у розмірі 59136грн.00коп. підлягають задоволенню.

Позивач відповідно до заяви про уточнення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача витрати пов'язані з розглядом справи в розмірі 5500грн.00коп.

В обґрунтування вимог в цій частині суду наданий укладений між позивачем та Козиком Анатолієм Івановичем договір №54 про надання юридичних послуг від 01.12.2012р., рахунок № 14 від 01.12.2012р., платіжне доручення №1643 від 20.12.2012р.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму ВГСУ від 21 лютого 2013 року N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Отже для того щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

Правовідносини між позивачем та Козиком Анатолієм Івановичем підтверджуються договором від 01.12.2012р. про надання юридичних послуг, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в господарському суді Донецької області по справі №5006/13/111/2012 за позовом ТОВ «Укрфаворіт» до ПАТ «Енергомашспецсталь».

На виконання вимог ухвал суду 03.01.2013р., 29.05.2013р., 29.10.2013р. позивачем не надані суду будь-які докази того, що Козик Анатолій Іванович є адвокатом у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Суд виходить з того, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій собі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (ч.1 ст. 44 ГПК України). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинству послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (ч.5 ст. 49 ГПК України).

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права.

Відповідно до рішення Конституційного суду України по справі №1-4/2013 від 11.07.2013р. положення ч.1 ст. 44 ГПК України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті ст. 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Відповідно до ч.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

За таких обставин, понесені позивачем витрати у розмірі 5500грн. не є судовими витратами у розумінні ст. 44 ГПК України, через що не підлягають відшкодуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у розмірі 1182грн. 72коп., сплачені позивачем у зв'язку зі зверненням з позовом до суду, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфаворіт", м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", Донецька обл., м. Краматорськ про стягнення суми основного боргу в розмірі 59136грн.00коп. - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (адреса: 84306, Донецька обл., м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфаворіт" (адреса: 83086, м. Донецьк, вул. Доменна, 27, код ЄДРПОУ 35951704) суму основного боргу в розмірі 59136грн.00коп., витрати на оплату судового збору 1182грн. 72коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 04.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова