Ухвала суду № 34630553, 22.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15327/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

22 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд-ХХІ» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС у якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2012 року № 0005502208/0; № 0005482206; № 0005492208/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2012 року адміністративний позов було задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року №0005502208/0;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року №0005492208/0.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 14.12.2012 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2013 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як було встановлено судом першої інстанції, співробітниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку TOB «ІНБУД-ХХІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2012 р.

За результатами перевірки складено акт від 17.10.2012 р. №6777/22-817/30310563.

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, шп.7.2.6 п.7.2 ст.7, гі.п.7.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість та пп. 198.3 ст. 198, пп. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4 ст. 201, пп. 201.6 ст. 201, пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 888 802,00 грн., в т.ч. по періодам: за червень 2010р. в сумі 3630,00 грн., за липень 2010 р. в сумі 29065,00 грн., за квітень 2011 року у розмірі 472,0 грн., за травень 2011 в сумі 10499,0грн., за липень 2011 року у розмірі 2447 грн., за серпень 2011 року у розмірі 1448,83 грн., за жовтень 2011 в сумі 30515,7грн., за листопад 2011р. в сумі 13405,84грн., за грудень 2011 року у розмірі 794901,35 грн., за квітень 2012 в сумі 2416,67грн.; п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, ст.2 - 4, 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та Доповненнями), пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства всього в сумі 954 899 грн., в тому числі по періодам: за 2 кв. 2011 року у розмірі 11366 грн., за 3 кв. 2011 року у розмірі 4480 грн., за 4 кв. 2011 року у розмірі 939 053 грн.; пп. 4.2.12 п.4.2 ст.4, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 19.2. а) п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. № 889-1V (зі змінами та доповненнями) в частині своєчасності сплати податку у жовтні, листопаді 2009 р., січні, лютому, липні, серпні 2010 року та в частині заниження податку на 1286.18 грн. у IV кв. 2010 р.

На підставі даного акту перевірки Податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення: від 24.10.2012 р. за №0005502208/0, яким встановлено порушення пп. Пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, п. 7.2 ст. 7, пп. 7.7.2, пп 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.7.1., пп. 7.7.2., п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями та Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 1 108 206,00 грн. з них за основним платежем 888 802,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 219 458 грн.; від 24.10.2012 р. № 0005482206, яким встановлено порушення пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України нарахована сума штрафних (фінансові) санкцій у розмірі 75812,60 грн.; від 24.12.2012 р. за № 0005492208/0, яким встановлено порушення пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI та Підприємству нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 954 899 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність частково задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем (Замовник) та TOB «Фрейя Технолоджі» (Виконавець) було укладено Договір № 20 від 20 квітня 2011 р., у відповідності до умов якого Виконавець зобов'язується виконати дверні блоки із сосни, номенклатура і кількість яких обумовлені в Специфікації (Додатку №1 до Договору), яка є його невід'ємною частиною, а також здійснити поставку виробів на адресу об'єкту Замовника, Замовник прийняти та оплатити вироби на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 2.1 даного Договору, вартість виробу складає 98 841,45 грн. з них ПДВ 20%- 19 768,29 грн.

Крім того, між позивачем (Замовник) та TOB «Ремодем» (Підрядник) було укладено Договір підряду №310 від 22.11.2011 р., у відповідності до п. 1.1 даного Договору Підрядник зобов'язується, згідно кошторисної документації, виконати роботи пов'язані з укладкою асфальтобетонного покриття по вул. Богатирська, 32 м. Київ та здати їх у встановлений Договором термін Замовнику, який зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Згідно п. 1.2 Договір підряду №310, обсяг робіт з укладки асфальтобетонного покриття складає 602 м2 асфальтування встановлюється Додатком №1 Локальний кошторис, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Зобов'язання сторін за Договорам були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актами приймання-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, Довідками про вартість виконаних підрядних робіт, Акти приймання виконаних підрядник робіт, прибутковий касовий ордер, та платіжними дорученнями (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

В матеріалах справи наявні наступні документи: копії видаткових накладних; копії податкових накладних; копії Договорів, копії актів прийому - передачі, податкових накладних, видаткових накладних та платіжних доручень.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи із приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. а) пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З урахуванням викладеного вбачається, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В своїй апеляційній скарзі відповідач наголошує на нікчемності вищезазначених договорів.

Колегія суддів не погоджується з даною позицією відповідача, враховуючи наступне.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочинну цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочинну особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Поруч з тим, протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на несплату підприємством податків та на винесення вироків посадовим особам підприємств, порушення кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам зроблено на підставі первинних документів, а саме: податкової накладної, суми ПДВ, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат є безпідставними.

Як свідчать матеріли справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

В матеріалах справи містяться докази того, що придбаний товар, отримані послуги позивачем від контрагентів в подальшому були реалізовані в господарській діяльності.

Враховуючи все вищевикладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 24.10.2012 р. за №0005502208/0 та від 24.12.2012 р. за № 0005492208/0 є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2012 - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволені апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді А.М. Горяйнов

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.