Постанова № 34628305, 15.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. справа № 2а-3270/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у справі № 2а-3270/10/0870 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізької обласної державної адміністрації про зобов'язання видати посвідчення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 23 травня 2007 року звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив спонукати Головне управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації видати йому посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 2). В обґрунтування пред'явленого позову зазначив про те, що факт його перебування з 20.05.1987 року по 14.10.1987 року у складі військово-будівельного загону № 342 Управління військово-будівельних частин № 1251 Головного управління військово-будівельних частин № 65 в якості вільнонайманого - командира ланцюга роти радіаційної розвідки, який працював у 30-кілометровій зоні Чорнобильської атомної електростанції на об'єкті «Укриття ЧАЕС», встановлений рішенням місцевого суду Шевченківського району м. Запоріжжя від 16 березня 2006 року по справі № 2-0-39/06, яке набрало законної сили. Позивач 31 липня 2006 року звернувся до відповідача щодо встановлення статусу ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та видачі посвідчення категорії 2, проте листом від 23.08.2006 року йому було відмовлено із посиланням на невідповідність поданих документів вимогам п.10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 51 від 20.01.1997 року через наявність суперечливих відомостей та відсутність документів, перелік яких наведений у цьому ж Порядку, необхідний для встановлення статусу ліквідатора наслідків Чорнобильської катастрофи.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року адміністративний позов задоволений. Суд зобов'язав Запорізьку обласну державну адміністрацію видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1987 році (категорія 2).

Не погодившись із рішенням суду, Головне управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначає, що видача посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС здійснюється тільки при встановленні особі відповідного статусу, що залишено судом першої інстанції поза увагою. Позивачу 21 червня 2006 року обласною комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відмовлено у встановленні статусу ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС (протокол № 3) через відсутність документів для підтвердження цього статусу. Рішення комісії позивачем не оскаржено. Також чинним законодавством не передбачена видача посвідчень на підставі рішень суду про встановлення факту участі особи в будь-яких роботах при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У судовому засіданні позивач та його представник просили залишити оскаржену постанову суду першої інстанції без змін як законну та обґрунтовану, зазначивши, що відповідач протиправно відмовляється виконувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2006 року по справі № 2-0-39/06, яке набрало законної сили, про встановлення факту перебування позивача у 30-ти кілометровій зоні Чорнобильській АЕС і його роботі на об'єкті «Укриття».

Від Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, яке є правонаступником Головного управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, надійшло письмове клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі уповноваженого представника (вих. № 01-24/75 від 04.02.2013 року).

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2007 року адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений шляхом зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації видати йому посвідчення ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1987 році (Категорія 2) - (т.1 а.с.72). Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2008 року постанова Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2007 року - скасована; у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено (т.1 а.с.146-147). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2010 року зазначені судові рішення за касаційною скаргою ОСОБА_1 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.154-156). При цьому, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження судом первинних документів щодо участі позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (відрядження, довідки про заробітну плату), так як матеріали справи містять суперечливі дані, а тому потребують повного та всебічного з'ясування обставин справи з додержанням вимог допустимості та належності доказів. (т.2 а.с.155).

Однак, в порушення вимог частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи, суд першої інстанції первинні документи щодо участі позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС при повторному розгляді справи не дослідив, обставини, які підтверджують ці докази, не встановив, оцінки доказам, наданими сторонами не надав, доводи відповідача - проігнорував.

При цьому, в обґрунтування прийнятого рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції послався на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2012 року про прийняття додаткового рішення по справі № 2-0-39/06 про встановлення факту безпосередньої участі ОСОБА_1 в роботах при ліквідації Чорнобильській АЕС - в якості вільнонайманого командира ланцюга роти радіаційної розвідки у 30 км зоні ЧАЕС на об'єкті «Укриття АЕС» в період з 20.05.1987 року по 14.10.1987 року в складі військово-будівельного загону № 342 Управління військово-будівельних частин № 1251 Головного управління військово-будівельних частин № 65.

С цього приводу колегія суддів зазначає, що після виключення постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.95 р. N 404 з п. 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.92 р. N 501), підпункту "г", згідно з яким рішення суду про встановлення факту безпосередньої участі в певний період у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки було підставою для видачі посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС (цю норму не включено й до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.97 р. N 51), такі рішення вже не мають правового значення для вирішення питання про видачу зазначеного посвідчення. Тому заяви про встановлення таких фактів не підлягають судовому розгляду. Про це також зазначив і Верховний Суд України у листі від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», звернувши увагу судів на неприпустимість прийняття таких рішень.

Отже, ні рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2006 року, ні ухвала цього ж суду від 04 травня 2012 року по справі № 2-0-39/06, якими встановлений факт знаходження і роботи позивача з ліквідації аварії на ЧАЕС, не можуть бути підставою для видачі ОСОБА_1 відповідного посвідчення.

Суд першої інстанції при прийнятті оскарженої постанови не звернув уваги на зміни в діючому законодавстві, що регулюють спірні правовідносини та не врахував особливості розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Крім того, як вбачається зі змісту адміністративного позову, ОСОБА_1 невірно обрано спосіб судового захисту порушених прав.

Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Жодного рішення, дії чи бездіяльності відповідача по справі, як суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 до суду не оскаржено.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2006 року обласною комісією по визначенню статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи розглядалась зава ОСОБА_1 про встановлення статусу ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС. Комісія вирішила відмовити йому у встановленні зазначеного статусу у зв'язку з тим, що надані документи не відповідають вимогам п. 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 51 від 20.01.1997 року, а саме - відсутністю довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і кратності виплат ( протокол № 3) - (т. 1 а.с.127-129). 08 серпня 2006 року Комісія після повторного розгляду заяви ОСОБА_1 також відмовила у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (т.1 а.с.124-126). Зазначені рішення і мали бути оскаржені позивачем у встановленому законом порядку, як про це зазначено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення». Проте, позивач таку вимогу у позові не зазначив, а суд першої інстанції правом виходу за межі позовних вимог, як це передбачено статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався; суд апеляційної інстанції такими процесуальними повноваженнями не наділений.

Незважаючи на те, що колегія суддів позбавлена можливості здійснити перевірку правомірності відмови позивачеві у встановленні статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у зв'язку із наявністю зазначених вище процесуальних обмежень, апеляційний суд має розглянути адміністративний позов по суті з огляду на допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону, що призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, 20 січня 1997 року постановою Кабінету Міністрів України № 51 затверджений Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до абзацу третього пункту десятого порядку посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Позивачем суду надані в якості доказів на підтвердження обґрунтованості пред'явлених позовних вимог копії документів. При цьому, як пояснив позивач у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, усі оригінали документів були передані ним до облдержадміністрації, яка їх знищила.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.05.2010 року були вчинені процесуальні дії по витребуванню доказів щодо участі позивача у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які, при цьому, не були досліджені, колегія суддів вважає за необхідне з метою повного з'ясування обставин по справі дослідити їх при розгляді апеляційної скарги.

Так, позивач стверджує, що він з 20.05.1987 року по 14.10.1987 року перебував у якості командира ланцюга роти радіаційної розвідки у 30 км зоні ЧАЕС на об'єкті «Укриття АЕС» в складі військово-будівельного загону № 342 Управління військово-будівельних частин № 1251 Головного управління військово-будівельних частин № 65. Цей факт

Згідно архівної довідки № 4/83837 від 16.06.2011 року Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації у наказах командира 342 військово-будівельного загону з квітня по листопад 1987 року ОСОБА_1 не значиться. В цей період часу 342 загін дислокувався у м. Москва. (т.3 а.с.124).

Згідно архівної довідки філії Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації № 22/1220 від 22.09.2011 року в документах 1251 Управління військово-будівельних частин у вказаний період ОСОБА_1 не значиться. (т. 3 а.с. 148-149).

Крім того, позивачем надана копія Акту форми Н-1 нещасного випадку на виробництві від 23.10.1987 року. Сам позивач пояснив, що він отримав травму при виконанні роботи по ліквідації аварії на ЧАЕС, доказом чого є цей Акт. В ньому зазначено, що ОСОБА_1 є працівником ВСЧ - 1251 УСЧ - 605. Проте, як зазначено у листі Управління документального забезпечення Державної корпорації з атомної енергетики «РОСАТОМ» № 1-6.2/36857 від 18.10.2011 року УС-605, яке виконувало роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та будівництву об'єкта «Укриття» було створено 29.05.1986 року, не змінювало своє найменування і ніколи не було УСЧ-605. Окремі військові частини Міністерства оборони СРСР дійсно направлялись для виконання робіт, вони входили до складу Центрального управління військово-будівельних робіт (в/ч 25525) військової частини 04201, проте в цих документах відомості про участь ОСОБА_1 відсутні. Більш того, УВСЧ-1251, УСЧ-605 не входило до системи військово-будівельних частин СРСР (т. 3 а.с.151).

Також, на запит суду від казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» отримана інформація № 09/24-2010 від 26.07.2010 року про те, що ОСОБА_1 працював на комбінаті в цеху № 7 без відриву від виробництва з 27.12.1977 року по 20.02.1987 року - інженером-технологом, з 20.02.1987 року по 01.07.1987 року - виробничим майстром, з 01.07.1987 року по 28.02.1994 року - плавильником. Накази про його направлення на ЧАЕС не видавались, посвідчення про відрядження з підприємства - відсутні. Підвищення заробітної плати за роботу з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не робилось у зв'язку з тим, що відомості про його роботу в зоні ЧАЕС на комбінат не надходили ( т.2 а.с.187). Заробітна плата за період з 20.05.1987 року по 14.10.1987 року нараховувалась (т. 2 а.с.189).

Разом з тим, в архіві Інституту проблем безпеки атомних електростанцій збереглась картка індивідуального дозиметричного контролю (ІДК) УС-605 УМІАТ КЕ при ІАЕ ім. І.В. Курчатова на інженера-механіка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до якої виконувались роботи на проммайдані ЧАЕС - третій зоні небезпеки біля зруйнованого 4-го енергоблоку (т.2 а.с.191-192).

Таким чином, за даними Інституту проблем безпеки атомних електростанцій позивач входив до складу Комплексної експедиції при ІАЕ ім. І.В. Курчатова в/ч УС-605. За даними ДК «РОСАТОМ» документи про участь ОСОБА_1 у ліквідації аварії на ЧАЕС у складі Управління будівництва № 605 Комплексної експедиції при ІАЕ ім. І.В. Курчатова - відсутні. За даними підприємства, де працював позивач, він взагалі не був відряджений для проведення робіт з ліквідації наслідків аварій на ЧАЕС, працював на підприємстві та отримував заробітну плату, а за даними самого позивача він перебував у складі ВСЧ - 1251 УСЧ - 605, а не УС-65.

Щодо копії посвідчення на відрядження, яке нібито видано Військово-будівельним загоном № 342, то ці відомості спростовані архівною довідкою Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації. Також в цьому відрядженні ОСОБА_1 значиться як радіо-дозиметрист, а у довідці Інституту проблем безпеки атомних електростанцій - як інженер - механік. Крім того, позивачем суду надавались декілька копій свого посвідчення на відрядження. Так, в ксерокопії відрядження (т. 3 а.с.34), яка зроблена, нібито з оригінала посвідчення, відсутня печатка про прибуття позивача до м. Чорнобиль 20.05.1987 року та вибуття - 20.10.1987 року; дата прибуття до м. Москва зазначена - 12 грудня 1987 року. З ксерокопії дубліката цього ж посвідчення, який має відтворювати зміст оригіналу, взагалі вбачається, що ОСОБА_1 прибув вже до м. Москва 14 листопада 1987 року (а не 12 грудня 1987 року); в дублікаті наявні відбитки печатки в іншій кількості, ніж у копії з оригіналу (т. 2 а.с.26).

Отже, належні та допустимі докази щодо направлення позивача військовим комісаріатом або підприємством, де він працював, для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у зазначений ним період часу - відсутні. Пояснення позивача щодо того, що він поїхав у Чорнобиль з дозволу керівника підприємства, перебуваючи при цьому у тривалому відрядженні у справах підприємства, не підтверджені доказами, якими, у даному випадку, з урахуванням вимог п.10 постанови Кабінету Міністрів України № 51 від 20.01.1997 року, є : а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військовий квиток і довідка командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідка про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Якщо особою не надано документів, які б підтверджували її участь по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, то її вимоги про присвоєння статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та видачу відповідного посвідчення задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції допущено попущення процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена постанова - скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову за наведених вище підстав.

Керуючись статтями 195-196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2013 року у справі № 2а-3270/10/0870 - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізької обласної державної адміністрації про зобов'язання видати посвідчення - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна