Постанова № 34627407, 04.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2013 року 12:05 № 826/15755/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторія - Київ»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.09.2013р.,за участю:

позивача -Чувашов Ю.А.

відповідач - Харко Д.М.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 4 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторія - Київ» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 18.09.2013р. №51726552208 та №51626552208.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем протиправно, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «Факторія - Київ» за результатами якої 02.09.2013р. складено акт №307/26-55-22-08/36521794 про результати позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» (код ЄДРПОУ 36972694), ТОВ «Спрос Юей» (код ЄДРПОУ 36857386) за період з 01.01.2010р. по 30.06.2013р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п. 5.1 п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, у зв'язку з тим, що до складу валових витрат безпідставно віднесені витрати по фінансово - господарським відносинам з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Спрос Юей» на суму 2474416грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 593368грн. та п.п. 7.4.1, 7.2.3, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1, 198.6 статі 198, ст. 185 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в розмірі 485391грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 18.09.2013р. винесені податкові повідомлення - рішення №51626552208, яким за порушення п. 5.1 п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 646 365грн., в тому числі основний платіж - 593 368грн. та штрафні санкції - 52 997грн. та №51726552208, яким за порушення п.п. 7.4.1, 7.2.3, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1, 198.6 статі 198, ст. 185 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 511 768грн., в тому числі основний платіж - 438 512грн. та штрафні санкції - 73 256грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Едвертайзінг Консалт» (Постачальник) укладені договори поставки від 25.05.2010р. №3/6 та від 01.02.2011р. №102, відповідно до яких Постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього визначену грошову суму.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Едвертайзінг Консалт» виписані податкові, видаткові накладні та рахунки - фактури всього на суму 1 208 498,04грн. та ПДВ 201 415,85грн.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Едвертайзінг Консалт» перебуває на обліку ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. 23.08.2013р. анульовано Свідоцтва платника ПДВ у зв'язку з тим, що до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт від 21.05.2013р. №1020/22-221-36972694 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р., яким встановлено: ТОВ «Едвертайзінг Консалт» не мало можливості здійснювати продаж товарів, робіт (послуг) у зв'язку з придбанням товарів, робіт (послуг) у контрагентів, які мають ознаки «фіктивності». Відсутні основні засоби на підприємстві, балансова вартість основних виробничих фондів, відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення, які необхідні для здійснення господарської діяльності. На підставі вищевикладеного податковий орган дійшов висновку, що правочини укладені між ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та контрагентами є нікчемними.

20 травня 2010 року та 01.02.2011р. між позивачем (Покупець) та ТОВ «Спрос Юей» (Постачальник) укладені договори поставки №3/5 та №0102, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього визначену грошову суму.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Спрос Юей» виписані податкові, видаткові накладні та рахунки - фактури всього на суму 1 760 800,55грн. та ПДВ 293 466,34грн.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Спрос Юей» перебуває на податковому обліку у ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Актом вказаної податкової інспекції від 14.06.2013р. №75/22.8-15/36857386 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р., встановлено: не підтвердження реальності здійснення господарських операцій у ТОВ «Спрос Юей» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціям з придбання та продажу товарів (робіт, послуг) за перевіряємий період; відсутність реального здійснення операцій ТОВ «Спрос Юей» по операціях та продажу товарів (робіт, послуг) із зазначеними в акті перевірки постачальниками та покупцями за перевіряємий період.

На підставі вищевикладеного відповідач дійшов висновку, про не підтвердження реальності проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу валових витрат та/або податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними

Судом також встановлено, що за перевіряємий період ТОВ «Факторія - Київ» подало до ДПІ у Печерському районі м. Києва податкові декларації з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, у яких відповідно до вимог чинного податкового законодавства України визначив суми відповідних податкових зобов'язань. Копії декларацій, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за відповідний період містяться в матеріалах справи, зазначені декларації прийняті відповідачем без зауважень.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуга) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому чисті при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з приписів вказаної норми Закону України «Про податок на додану вартість», тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Крім того, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Спрос Юей» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Крім того, слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те. що такі відомості є недостовірними.

Тож, як вбачається з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами спростовано відповідачем, під час здійснення правовідносин позивача із ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Спрос Юей» зазначені контрагенти були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи такого контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента.

Відтак, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Приймаючи до уваги обставини, встановлені судом, суд приходить до висновку, що позивач правомірно визначив суму податкового кредиту, виходячи із вартості здійснених на його користь послуг за відповідними правовідносинами, а тому позивач мав право на зменшення розміру податкового зобов'язання з урахуванням суми податкового кредиту.

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст. 9 вказаного Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Повинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Відповідно до п.2.14 вказаного Положення відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку мажуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складні в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Суд зазначає, що надані позивачем копії бухгалтерських та фінансових документів по взаємовідносинам з ТОВ «Едвертайзінг Консалт» та ТОВ «Спрос Юей» відповідають вимогам до первинних документів, встановлених частиною другою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З логічного аналізу, зазначених вище норм, та фактичних обставин справи суд приходить до висновку про наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем валових витрат за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, та, відповідно, про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини 1 статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завід ом о суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про нікчемність вищевказаних правочинів, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним: засадам суспільства: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне-заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку, що рішення відповідача в акті перевірки про визнання договорів недійсним (нікчемним) правочином з підстав його фіктивності є неправомірним, оскільки прийняте відповідачем: з перевищенням меж, повноважень, наданих органу державної податкової служби законодавством.

Податковий кодекс України не покладає на податкові органи функції з контролю за дотриманням платниками податків цивільного законодавства та визнання договорів нікчемними. Згідно з частиною 2 статті 234 та частиною 1 статті 236 ЦК України визнання правочину недійсним, в тому числі за ознаками фіктивності, відноситься до компетенції суду. В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до суду з позовом про визнання недійсними договорів.

Аналогічна правова позиція застосовується Вищим адміністративним судом України, зокрема, при вирішенні справи № К/9991/50772/12, де визнається, що актами податкової перевірки недійсність правочинів встановлюватись не може.

В Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). ««Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.09.2013р. №51726552208 та №51626552208 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторія - Київ» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторія - Київ» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №51726552208 від 18.09.2013р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №51626552208 від 18.09.2013р.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлений 07.11.2013р.

Суддя В.В. Амельохін