Постанова № 34626523, 04.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 р. Справа № 804/12332/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретаріСтепаненко В.В. Новченко Є.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 12 717,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення вимог законодавства України про соціальну захищеність інвалідів відповідачем не виконано норматив робочих місць з працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи. Таким чином за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач до 16.04.2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 12 714,62 грн. Оскільки вищевказана сума у встановлені строки відповідачем не сплачена, на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій позивачем була нарахована пеня в сумі 2,54 грн., у зв'язку з чим загальна сума боргу складає 12 717,16 грн.

Сторони в судове засідання не прибули, надали до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач надав до суду письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Згідно статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

15 квітня 2013 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою №10-ПІ, відповідно до положень якого на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 26 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 330,58 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 12 715 грн.

З вказаного звіту вбачається, що відповідачем самостійно визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 12 715 грн., проте у встановлений законодавством термін вказану суму не сплачено, у зв'язку з чим позивачем у відповідності до частини 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» було нараховано пеню у сумі 2,54 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Приписами частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, на підприємства, установи, організації законодавчо покладено обов'язок створювати робочі місця для інвалідів.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно частини 2 статті 19 вищевказаного закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України від 01.03.1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, приписами законодавства обов'язок з працевлаштування інвалідів покладається на Державну службу зайнятості, однак при умові інформування місцевих центрів зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакансій) для працевлаштування інвалідів.

Згідно відповіді Криворізького міського центру зайнятості від 09.10.2013 року №05-14/3545 протягом 2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 подано 6 звітів за формою №3-ПН, в яких зазначено про наявність вакансій для інвалідів у необхідній кількості.

У свою чергу Криворізьким міським центром зайнятості було направлено інваліда гр.ОСОБА_4 для працевлаштування на посаду кухаря, але відповідач відмовив у працевлаштуванні інваліда у зв'язку з невідповідністю вимогам вакантної посади.

Так, судом досліджено звітність за формою №3-ПН і встановлено, що до професії кухаря встановлено вимогу про стаж роботи більше 1 року. Оскільки гр.ОСОБА_4 не мав необхідного стажу роботи, то суд приходить до висновку, що вказаній особі правомірно відмовлено у працевлаштуванні.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, встановлена відповідальність, яка за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю.

Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою для застосування такої відповідальності до учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем були вжиті всі необхідні заходи для забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування, що свідчить про проведення відповідачем належної роботи з питань забезпечення інвалідів працею та виконання передбаченого діючим законодавством нормативу.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вина відповідача не була доведена, а тому підстави для притягнення його до господарсько-правової відповідальності відсутні, у зв'язку з чим в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись статями 11, 70-72, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити у повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.В. Степаненко