Ухвала суду № 34604981, 01.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1062/13-ц Головуючий у І інстанції Оладько С.І. Провадження № 22-ц/780/4633/13 Доповідач у 2 інстанції ВоробйоваКатегорія 40 01.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

28 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Березовенко Р.В., Мельника Я.С.,

при секретарі Бобку О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 червня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, усунення перешкод та визнання особи такою, що втратила право користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановила :

У лютому 2013 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання майна особистою приватною власністю, усунення перешкод та визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Посилався на те, що він та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.05.1996 року по 08.12.2010 рік.

Сторони зареєстровані у житловому будинку АДРЕСА_1. У його власності перебуває 1/2 частки вказаного будинку, а саме квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про спадщину за заповітом від 21.08.1980 року. Зазначена частка житлового будинку розташована на земельній ділянці, яка була отримана ним у власність на підставі рішення сесії Коцюбинської селищної ради № 7/19 від 12.03.2004 року, внаслідок приватизації.

Шлюб з відповідачкою був розірваний відповідно до рішення Ірпінського міського районного суду Київської області від 08.12.2010 року.

Вказував, що відповідачка зареєстрована у спірному будинку з 1996 року та проживає на даний час у належній йому частці будинку. Проживання колишньої дружини на його житловій площі перешкоджає йому у здійсненні своїх прав володіння, користування та розпорядження, зокрема, можливості вселення до будинку інших осіб на праві орендарів.

Також зазначав, що ніяких добудов до будинку з відповідачкою вони не здійснювали, остання не є членом його сім»ї, договір найму з нею не укладався, а тому просив усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право на користування житловим будинком.

Відповідачка ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов про стягнення компенсації за будівельні матеріали та оплачені будівельні роботи, які було здійснено в період спільного проживання з відповідачем. На обґрунтування позову зазначала, що вона з позивачем по первісному позову перебували у фактичних шлюбних відносинах, мешкали однією сім'єю з 1982 року, а 15.05.1996 року зареєстрували шлюб, який 08.12.2010 року був розірваний відповідно до рішення суду.

За час проживання однією сім'єю у будинку АДРЕСА_1, а саме, у 1983-1984 роках були проведені будівельні роботи щодо належної відповідачу на праві власності 1/2 частини вказаного будинку. Також, в 1985 році замість старого сараю побудований новий, а у 1986 році побудували гараж, були виконані інші будівельні роботи.

Вважала, що оскільки за час перебування з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах та у зареєстрованому шлюбі , внаслідок спільної праці та спільних коштів проведено будівельні роботи в житловому будинку, що належав її чоловіку, вона має право на отримання грошової компенсації за будівельні матеріали та оплачені будівельні роботи по реконструкції будинку.

В подальшому ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, відповідно до яких зазначила, що згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 28.02.2013 року дійсна вартість приміщень прибудови літ. А складає 11 446 гр., вбиральні літ. И- 1368 гр., літнього душу К- 827 гр., гаража літ. М - 18271 гр., погребу - 1595гр., свердловини № 6- 5953 гр., 1\2 частини огорожі 11 955 гр. , сараю літ Л-3347 гр., а всього - на суму 54 762 гр., її 3\4 частини грошових коштів становить 41 071,50 гр.

Дійсна вартість 1\2 частини буд. АДРЕСА_1, яка складається із приміщень 1-3,1-4,1-2,1-6,1-5 становить 96 458 гр. Позивачка вважала, що проведення ремонтних робіт за її участю у старій частині будинку слід визначити як 1\2 частину від вартості, яка в грошовій сумі дорівнює 42 551 гр. Зазначену суму відповідач повинен їй відшкодувати.

Таким чином, загальна сума, що підлягає відшкодуванню відповідачем становить 83 622 гр. 50 коп.

Крім того, позивачка вказувала, що діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в 12 000 гр.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 червня 2013 року у задоволенні основного позову та зустрічного відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення суду в частині відмови їй у позові та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її зустрічний позов у повному обсязі.

Зокрема, на обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що доказами того, що вона приймала участь у будівництві підсобних приміщень та гаражу є розписка ОСОБА_2 від 02.03.1988 року, а також квитанція про придбання будівельних матеріалів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів наведених в апеляційних скаргах сторін та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційних скарг необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 є власником 1\2 частини будинку АДРЕСА_1, яку він отримав в порядку спадкування відповідно до свідоцтва про спадщину за заповітом від 21.08.1980 року. Також, позивач є власником земельної ділянки пл. 0,0627 га по АДРЕСА_1 відповідно до Державного акту на право власності на землю.

Інша 1\2 частина вказаного будинку належить на праві власності ОСОБА_7

З матеріалі справи видно, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передували у зареєстрованому шлюбі з травня 1996 року; рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08.12.2010 року шлюб між сторонами був розірваний.

Згідно ч.4 ст.156 ЖК України до членів сім»ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім»ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин правовідносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до довідки (ф.3) Коцюбинської селищної ради №87 від 05.02.2013 року ОСОБА_1 зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 з 18.07.1996 року, власником 1/2 частини даного будинку є ОСОБА_2 ; ОСОБА_1- колишня дружина власника (а.с.13).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1996 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, з 1996 року зареєстрована постійно у даному будинку, проживала та на час розгляду справи проживає в ньому і користувалася житловою площею.

Відповідно до ст..405 ЦК України, члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст..16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку у натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способі відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади,органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим приміщення в будинку АДРЕСА_1, 1/2 частина якого на праві власності належить ОСОБА_2

Колегія суддів погоджується також з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 видно, що остання вказувала на те, що вона, перебуваючи з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, в період 1983-1986 роках за спільні кошти та спільною працею провели ремонтні роботи належної ОСОБА_2 1/2 частини житлового будинку.

Згідно даних Ірпінського БТІ відповідно до виписки з протоколу засідання Коцюбинської селищної ради №16 від 18.08.1962 року гр..ОСОБА_8 дозволено провести капітальний ремонт веранди з збільшенням розмірів за адресою АДРЕСА_1. 15.08.1978 року Ірпінським БТІ про інвентаризовано дві прибудови до житлового будинку. Гр.ОСОБА_9 21.08.1980 року вступив в спадкові права на 1/2 частину вищевказаного будинку після смерті ОСОБА_8 (а.с.16). В документах архівного фонду Коцюбинської селищної ради та її виконавчого комітету виявлено рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради № 142/2 від 25.11.2003 року «Про узаконення самовільно побудованих приміщень за домоволодінням по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_7 Відомостей про узаконення будівель гр..ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 немає (а.с.17).

З листа Ірпінського БТІ №963 від 21.09.2012 року встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину гр..ОСОБА_2 належить 1/2 частина будинковолодіння без конкретного зазначення приміщень в житловому будинку та надвірних будівель та споруд. З матеріалів інвентаризаційної справи, яка була суттєво пошкоджена вогнем при пожежі (яка сталася в 2004 році) видно, що згідно рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради від 13.05.1986 року громадянину ОСОБА_2 було надано дозвіл переобладнати сарай під. Літ. «М» під гараж. Відомості щодо того, яким рішенням та кому надавався дозвіл на будівництво сараю літ.»Л» відсутні (а.с.115).

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок» зазначено, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про власність» у власності громадян можуть знаходиться жилі будинки, збудовані на виділеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки згідно зі ст. 16 ЗК України і ст. 14 Закону України «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у довічне успадковане володіння, участь інших осіб у будівництві не створює для них права власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі ст.ст. 16 ,17 Закону України «Про власність» таке право зокрема виникає, коли будівництво велось подружжям у період шлюбу-жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що остання не надала належних доказів на підтвердження вимог, та не довела, що перебуваючи у фактично шлюбних відносинах з позивачем, внаслідок спільної праці та внесення спільних коштів вони провели ремонтні роботи у частині будинку, яка на праві власності належить ОСОБА_2, здійснили добудову ванної кімнати 1-5 пл.3,8 кв.м., провели туди газ, воду, опалення, обклали плиткою, облаштували ванну кімнату, обладнали каналізаційну яму, добудували коридор 1-6 пл. 3.2 кв.м., побудували гараж, сарай, реконструювали сарай Г та В, душ та інші роботи, а також, що зазначені роботи проводилася в період 1983-1986 роках.

Даний висновок суду відповідає обставинам справи та зібраним по справі доказам.

У зв»язку з викладеним, посилання ОСОБА_1 на висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 28.02.2013 року, якою визначено дійсну вартість 1/2 частини спірного будинку, з урахуванням прибудованих приміщень, не заслуговують на увагу. Як вже зазначалося, за даними БТІ ОСОБА_2 належить 1/2 частина будинковолодіння без конкретного зазначення приміщень в житловому будинку та надвірних будівель та споруд, інша частина будинковолодіння на праві власності належить ОСОБА_7, будинок в натурі не поділено, в документах архівного фонду Коцюбинської селищної ради та її виконавчого комітету виявлено рішення виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради № 142/2 від 25.11.2003 року «Про узаконення самовільно побудованих приміщень за домоволодінням по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_7, докази проведення будівельних робіт в частині, що належить ОСОБА_2 в період 1983-1986 роки столронами не надано, відомості про узаконення будівель гр..ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 відсутні, .

Суд обґрунтовано відмовив позивачці за зустрічними вимогами у прийнятті, як належного доказу, розписки від 02.03.1988 року, оскільки з розписки не вбачається, за якою саме адресою спільно будувались ванна та гараж, на яких умовах вони будувались та у зв'язку із якими обставинами.

На думку колегії, дана розписка підтверджує лише обов»язок ОСОБА_2 повернути ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 1577 рублів за першою вимогою, але не може слугувати доказом наявності спільної власності на створене в 1983-1986 році майно (а.с.120).

Щодо наданих позивачкою копій накладних та квитанцій на придбання будівельних матеріалів, то суд обґрунтовано не взяв їх до уваги, оскільки дані документи не свідчать про те, що вказані в них будівельні матеріали були доставлені та використані саме на будівництво за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Колегія погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 12000 грн..

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає вимогам закону. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст..ст.307, 308 ЦПК України, колегія

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: