Постанова № 34601286, 05.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р. Справа№ 911/2112/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Вершути О.П.

за участю представників:

від позивача - Мілімко А.А.

від відповідача - ОСОБА_3

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» на рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2013 року (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.08.2013 року в задоволені позовних вимог ТОВ «ОПТ Факторинг Україна» до ФОП ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 15.10.2013 року апелянту був відновлений строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 05.11.2013 року.

Через відділ документального забезпечення до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області без змін.

Представник позивача та представник відповідача в судове засідання на вказану дату з`явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.

17.07.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір про надання кредиту № CL-SME007/015/2006, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит, в розмірі, що не перевищує ліміт кредиту, який складає 37227 дол. США, а позичальник - належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також оплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, як це вказано у договорі.

Згідно п. 1.4.1.1. договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 12,75 % річних, із розрахунку 360 календарних днів на рік.

Відповідно до п.п. 1.5.1., 1.5.1.4. договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку погашення шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний чи транзитний рахунок у банку. При надходженні банку коштів для виконання боргових зобов'язань, банк спрямовує такі кошти на погашення боргових зобов'язань в такій черговості: 1) прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочення матиме місце); 2) проценти, нараховані на прострочену до сплати суму кредиту (якщо прострочення матиме місце); 3) прострочена до повернення сума кредиту (якщо прострочення матиме місце); 4) пеня за несплату в строк процентів (якщо прострочення матиме місце); 5) пеня за неповернення суми кредиту (якщо прострочення матиме місце); 6) строкові проценти за користування кредитом; 7) штраф за нецільове використання кредитних коштів, наданих в рамках кредиту; 8) сума основного боргу за кредитом.

Пунктом 1.6.1. договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний повернути банку суму кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня погашення кредиту згідно графіку погашення.

Згідно п. 8.2. договору договір набуває чинності з моменту його підписання (дата договору), включаючи усі доповнення до нього, та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором в повному обсязі (строк дії договору).

Додатком № 1 від 17.07.2006 року до договору про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року сторонами погоджено графік повернення кредиту та сплати відсотків.

05.11.2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умова якого сторони дійшли згоди, що продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель згідно договору про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року (загальна суму основного боргу боржника та загальна сума процентів у валюті договору 8321,13 дол. США.), а покупець - прийняти такий кредитний портфель та сплатити на користь продавця винагороду.

Таким чином, судом першої інстанції вірно було встановлено, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року.

Банк свої зобов'язання за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року виконав належним чином, на виконання п. 1.1. договору перерахував на рахунок відповідача 37227 дол. США в якості суми кредиту, що підтверджується кредитною заявкою від 17.07.2006 року (а.с. 11, т. 1) та банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1).

Відповідач, в порушення умов договору, заборгованість по кредиту погасив частково, сплативши банку 5650грн. кредитних коштів зокрема: 3250 грн. - 31.05.2010 року. та 2400грн. - 29.09.2010 року, що підтверджується квитанціями (а.с. 4-5, т. 2), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року. станом на момент судового розгляду справи склав 8321,13 дол. США., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1) та квитанціями (а.с. 4-5, т. 2).

22.06.2011 року позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 11154 від 07.06.2011 року (а.с. 11-13) про необхідність погашення заборгованості за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року, згідно якої позивач просив відповідача погасити наявну заборгованість за кредитом, яка 02.07.2011 року отримана відповідачем, що підтверджується підписом останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 28).

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Приписами частини першої ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач по справі, заперечуючи проти позовних вимог, звернувся до Господарського суду Київської області із заявою про застосування до вимог позивача позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося з позовом до суду 28.05.2013 року, що підтверджується відміткою на поштовому конверті (а.с. 38, т. 1); згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків (а.с. 237, т. 1) останнім днем погашення кредиту є 17.07.2009 року; перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року почався з 18.07.2009 року та закінчився 18.07.2012 року.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку проте, що вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідача за договором кредиту в розмірі 8321,13 дол. США що еквівалентно 66510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості є правомірними та законними, проте в задоволенні даної вимоги слід відмовити зі спливом позовної давності.

Представник позивача не погоджуючись з таким рішенням господарського суду Київської області, в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції не правомірно застосував позовну давність до їх вимог, оскільки такий строк був перерваний відповідачем, який 29.09.2010 року здійснив проплату певної суми за кредитним договором.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням представника позивача, та вважає, що Господарським судом Київської області правомірно була застосована позовна давність до вимог позивача, виходячи з наступного.

Згідно п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Крім того, як зазначав відповідач в своєму відзиві, кошти що були ним сплачені 29.09.2010 року це кошти на погашення прострочених процентів за користування кредитом, а не погашення заборгованості за кредитом.

Дане знаходить своє підтвердження безпосередньо і в умовах договору кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року, відповідно до яких при надходженні банку коштів для виконання боргових зобов'язань, банк спрямовує такі кошти на погашення боргових зобов'язань в такій черговості: 1) прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочення матиме місце); 2) проценти, нараховані на прострочену до сплати суму кредиту (якщо прострочення матиме місце); 3) прострочена до повернення сума кредиту (якщо прострочення матиме місце); 4) пеня за несплату в строк процентів (якщо прострочення матиме місце); 5) пеня за неповернення суми кредиту (якщо прострочення матиме місце); 6) строкові проценти за користування кредитом; 7) штраф за нецільове використання кредитних коштів, наданих в рамках кредиту; 8) сума основного боргу за кредитом.

Також, позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, за період з 22.09.2012р. по 27.03.2013р. просив суд стягнути пеню в сумі 5154,61 грн.

Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогам

Оскільки судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано встановлено про сплив позовної давності до вимоги про стягнення 8321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, а вимога про стягнення пені є похідною (додатковою), колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Київської області про відсутність підстав для задоволення вимог в частині стягнення 5154,61грн. пені на підставі ст. 266 ЦК України, у зв'язку зі спливом позовної давності.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем по справі не було належним чином спростовані доводи відповідача по справі, а отже апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України», а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2013 року у справі № 911/2112/13- без змін.

2. Матеріали справи № 911/2112/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Шапран В.В.

Судді Буравльов С.І.

Андрієнко В.В.