Рішення № 34600672, 28.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19730/13 28.10.13Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до державного комунального підприємства «Житлоремфонд»

про стягнення 277 119,55 грн.

Представники:

від позивача: Кучкова Ю.В. - представник за довіреністю № 91/2012/06/13-1 від 13.06.2013 року;

від відповідача: не з'явився.

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Київенерго» до державного комунального підприємства «Житлоремфонд» про стягнення 277 119,55 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.05.2001 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» та державним комунальним підприємством «Житлоремфонд» укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630509.

Свої зобов'язання за договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.10.2010 року по 01.09.2013 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.09.2013 року становить 250 890,32 грн.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до суду з вимогою про стягнення з державного комунального підприємства «Житлоремфонд» заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 250 890,32, збитків від інфляції в розмірі 5 860,52 грн. та трьох відсотків річних в сумі 20 368,31 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.10.2013 року порушено провадження у справі № 910/19730/13, розгляд справи призначено на 28.10.2013 року.

У судове засідання 28.10.2013 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення № 01030 26212077, але 24.10.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву, на виконання вимог ухвали суду від 14.10.2013 року, відповідно до якого заперечував проти позовних вимог та просив суд залучити до справи в якості відповідача 2 комунальне підприємство «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва.

Представник позивача заперечував проти залучення відповідача 2.

Суд відмовив в задоволенні клопотання про залучення комунального підприємства «Житлорембудсервіс» Деснянського району м. Києва в якості відповідача 2 у зв'язку з його необґрунтованістю.

Представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 124 577,74 грн., інфляційні нарахування у розмірі 5 860,92 грн. та три проценти річних в розмірі 20 368,31 грн. та судовий збір в розмірі 3 016,14 грн., а також повернути зайво сплачено суму судового збору в розмірі 2 526,25 грн.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.

Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог розцінюється судом як заява про зменшення позовних вимог та приймається до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням поданої заяви.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Мж акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та державним комунальним підприємством по утриманню будівель, споруд та прибуткової території «Житлоремфонд» укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630509 від 01.05.2001 року.

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 2/2013 від 22.04.2013 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго» у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно з п.п. 2.2.1. договору, постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.

Відповідно до з п.п. 2.3.1. договору, відповідач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначених у додатку № 2.

Тарифи та порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 2 до договору, відповідно до умов п. 1. якого розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київського міської державної адміністрації, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 року № 2249 за кожну відпущену гігакалорію.

Згідно до п. 4 додатку № 2 до договору дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - по 25 число поточного місяця.

Відповідно до п. 5 додатку № 2 до договору споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії в МВРТ-6 по вул. Меліоративна, 11, не пізніше 28 числа поточного місяця.

Згідно до п. 9 додатку № 2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в МВРТ-6 за адресою: вул. Меліоративна, буд. №11, оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії почного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Відповідно до п. 10 додатку № 2 до договору споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяці, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (пункти 4.1., 4.3. договору).

Відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконує свої зобов'язання, внаслідок чого за період з 01.10.2010 року по 01.09.2013 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.09.2013 року становить 124 577,74 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Щодо твердження відповідача про те, що зазначений позивачем борг відноситься до новоствореного підприємства - комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва, яке створене на підставі розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації № 433 від 29.12.2001 року та згідно акту приймання-передачі 01.02.2002 року була проведена передача на його баланс житлового і нежитлового фонду, що перебував на балансі Державного комунального підприємства "Житлоремфонд" та 01.02.2002 року між державним комунальним підприємством "Житлоремфонд" та комунальним підприємством по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва було укладено договір доручення, згідно з яким з 01.02.2002 року споживачем послуг публічного акціонерного товариства "Кивенерго" та платником за них є відповідач-2, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданого відповідачем договору доручення від 01.01.2004 року, довіритель (ДКП «Житлоремфонд») доручає, а повірений (КП по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс») приймає на себе зобов'язання здійснювати наступні дії: отримувати послуги АЕК «Київенерго» (надалі постачальник) на постачання теплової енергії, які надані АЕК «Київенерго» за новими поставками, з 01.01.2004 р., перераховувати кошти за вищезазначені послуги постачальнику (п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3 договору доручення).

Цей договір вступає в дію 01.01.2004 року. Строк дії договору до 31.12.2004 року. У разі, якщо жодна з сторін в місячний термін, до закінчення строку дії договору, не заявить про його розірвання, договір вважається продовжений на тей же термін і на таких же умовах. В разі заключення прямого договору між КП «Житлорембудсервіс» та АЕК «Київенерго» на постачання теплової енергії, та електроенергії даний договір втрачає свою чинність (пункти 5.1, 5.2, 5.3 договору доручення).

Згідно з частинами 1 і 2 статті 528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Тобто, передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника у зобов'язанні. Боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов'язок виконати фактичні дії.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що згідно з умовами спірного договору обов'язок щодо оплати за надану теплову енергію покладено на відповідача, суд не приймає твердження відповідача про те, що платником за надані позивачем послуги згідно умов договору є комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району міста Києва.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача до державного комунального підприємство "Житлоремфонд" в частині стягнення 124 577,74 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, а відповідач в установленому законодавством порядку обставини, які заявлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, тому позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення з державного комунального підприємства "Житлоремфонд" 124 577,74 грн. основного боргу, за період з 01.10.2010 року по 01.09.2013 року, за договором № 1630509 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 року, визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлена вимога щодо стягнення з відповідача індексу інфляції у розмірі 5 860,92 грн. та трьох процентів річних в розмірі 20 368,31 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції у розмірі 5 860,92 грн. та трьох процентів річних в розмірі 20 368,31 грн. вважаються обґрунтованим та таким, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 року, з 1 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 грн.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Як вбачається з платіжного доручення № 26159 від 04.10.2013 року, позивач, керуючись вищевказаними нормами законодавства сплатив судовий збір за подання позову у даній справі на загальну суму 5 542,41 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги те, що 28.10.2013 року позивачем зменшено позовні вимоги до 150 806,97 грн., відповідно до частини статті 7 Закону України "Про судовий збір", позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 2 526,27 грн. (5 542,41 грн. - 3 016,14 грн.)

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.33, ст. 44, ч.5 ст. 49, ст.ст.82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з державного комунального підприємства «Житлоремфонд» (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15, ідентифікаційний код 04543683) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 124 577 (сто двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн. 74 коп., три проценти річних в розмірі 20 368 (двадцять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 31 коп., індекс інфляції в розмірі 5 860 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят) грн. 92 коп., судовий збір в розмірі 3 016 (три тисячі шістнадцять) грн. 14 коп.

3. Повернути публічному акціонерному товариству «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір в сумі 2 526 (дві тисячі п'ятсот двадцять шість) грн. 27 коп. як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований за платіжним дорученням № 26159 від 04.10.2013 року, яке знаходиться в матеріалах справи № 910/19730/13.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 07.11.2013 року

Суддя С.М. Мудрий