Рішення № 34599314, 05.11.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 119/5467/13-ц

2/119/2213/13

РІШЕННЯ

Іменем України

05 листопада 2013 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі :

головуючого судді - Блейз І.Г.

за участю секретаря - Копосової Н.І.

позивача - ОСОБА_1

представників - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виділення частки та визнання права власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про виділення частки -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі, уточнивши позовні вимоги, звернулися із відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 24 травня 2013 року з Феодосійського міського управління юстиції було надано роз'яснення щодо переліку документів для внесення змін до державного реєстру та прийняття спадщини та було повідомлено, що треба звернутися до нотаріуса для реєстрації прав на нерухоме майно, і до реєстраційної служби з вищезазначеним переліком документів. На момент смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7, майно, а саме, частка земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_1, не була виділена у натурі та державний акт видано тільки на ОСОБА_5 У вказаному державному акті зазначено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є співвласниками зазначеної земельної ділянки. Позивачі є спадкоємцями ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які прийняли спадщину у встановленому законом порядку, однак виявилося, що прийняти спадщину на земельну ділянку неможливо, оскільки частки після смерті батьків не виділено у натурі, внаслідок чого спадкову масу неможливо відокремити від частки батьків. Вказані вище обставини стали підставою для звернення із вимогами виділити спадкову масу, яка залишилася після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стосовно земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_1, визнати у порядку спадкування право власності, виділив 5/16 ОСОБА_4 та 3/16 ОСОБА_1

20.08.2013 року позивачами уточнено позовні вимоги та заявлено про виділення спадкової маси після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у частині земельної ділянки та визнання права власності у порядку спадкування, виділив 5/16 ОСОБА_4 та 3/16 ОСОБА_1

У судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 та представником позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 надано заяву про уточнення позовних вимог та заявлено, що заявлені вище позовні вимоги слід розуміти як намір визначити частки сторін у праві власності на земельну ділянку, позивачі не мають бажання виділяти частки у майні у натурі, мова йдеться тільки про визначення ідеальної частки.

27.08.2013 року відповідач звернулася із зустрічною позовною заявою, яка мотивована тим, що позивачі після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не мають можливості оформити спадщину, позов порушує права відповідача, оскільки її частку не виділено, а тому вона просить виділити спадкову масу їй у натурі у розмірі 8/16 часток. 10.09.2013 року відповідач надала уточнення до зустрічного позову, у яких просить виділити їй з загальної площі земельної ділянки у натурі 8/16 часток та визнати за нею право власності на 8/16.

У судовому засіданні 05.11.2013 року представником відповідача надано заяву про

уточнення позовних вимог, відповідно до яких представник зазначила, що відповідач у зустрічному позові просить лише визначити її частку у спільній сумісної власності на земельну ділянку. Виділятися у натурі наміру не має.

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, сповіщений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви з урахуванням уточнень підтримала, пояснила, що її довіритель намагається зареєструвати у реєстраційній службі право власності на нерухоме майно, що він отримав у порядку спадкування, однак не може цього зробити у зв'язку із тим, що частки не виділено. Крім того, спадкодавці за життя не отримали державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. Відсутність державного акту та невизначеність часток стали причиною, за якою нотаріус відмовляє оформити спадкові права. Постанову про відмову у наданні свідоцтва про право власності у порядку спадкування від нотаріуса не отримували, отримали тільки усні роз'яснення. Державний акт ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не встигли оформити у зв'язку зі смертю.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, пояснення представника позивача - ОСОБА_4 підтримав, додатково пояснив, що його померлі батьки були взагалі проти приватизації, а тому й не мали наміру отримувати будь-які документи на землю.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася, сповіщена належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнала, вимоги зустрічного позову з урахуванням уточнень підтримала. Також підтвердила, що відповідачка хоче тільки визначити свою частку у спільній власності. Виділятися наміру не має.

Суд, заслухавши учасників процесу, дійшов до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6 (а.с.18), ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_7 (а.с.17)

З наданої суду довідки з Єдиного спадкового реєстру вбачається, що після смерті ОСОБА_7 спадкова справа не заводилася (а.с.65)

Після смерті ОСОБА_6 заведено спадкову справу №1146/2007 (а.с.66-108), з матеріалів якої вбачається, що після смерті ОСОБА_6 позивачі прийняли спадщину у встановлені законом строки.

25.11.2008 року позивач ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частку спадкового майна, що складається з ? частки квартири АДРЕСА_1 та ? частки грошових внесків (а.с.104, 105)

Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 30.09.2011 року встановлено, що ОСОБА_4 належить 5/8 часток квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 - 3/8 часток, та здійснено розподіл майна відповідно до належних часток. (а.с.5-6) Вказаним рішенням суду визначено порядок користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, виділено у користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 306 кв.м, ОСОБА_1 - 183,5 кв.м.

У судовому засіданні встановлено, що за життя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виготовлено технічну документацію з землеустрою для оформлення державного акту на право спільної сумісною власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку (а.с.129-134)

Рішенням 6 сесії 5 скликання Феодосійської міської ради №182 від 30.06.2006 року земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 передано у спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_5 (а.с.127)

Державний акт на право власності на землю ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не отримали.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Статтею 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до п.23 постанови пленум Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З пояснень позивача, представника позивача та матеріалів справи вбачається, що із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом стосовно земельної ділянки позивачі не зверталися, відмови нотаріуса не отримували, а тому відсутні підстави вважати, що немає умов для одержання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальній конторі.

Вказане свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на частку у порядку спадкування.

Крім того, щодо оформлення права власності на землю померлими слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 118 ЗК України у редакції, що діяла на момент спадкодавців, смерті громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Статтями 125, 126 ЗК України у відповідній редакції встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: - ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; - виготовлення технічної документації на земельні ділянки; - визначення меж земельної ділянки в натурі; - погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; - одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; - реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК. Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці

мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Крім того, на підставі абз. 2 п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року N 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу X доповнено абз. 2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року N 509-VI). Отже, якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 ЗК). Не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації.

Вказане вище свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визначення часток у спадковій масі, оскільки суду не надано належних доказів на підтвердження того, що спадкодавці мали у власності спірну земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що вказана вище земельна ділянка передавалася у спільну сумісну власність.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно із ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Таким чином, визначення часток співвласників у спільній сумісній власності можливо тільки у разі наявності спору про виділ їх часток у натурі.

У судовому засіданні сторонами зазначено, що вони не мають наміру виділяти їх частки у натурі, а тільки заявили вимоги про визначення їх ідеальних часток у спільній сумісній власності на земельну ділянку.

Оскільки відсутній спір про поділ земельної ділянки, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 про визначення частки у спільній сумісній власності.

Вказані вище обставини свідчать про відсутність правових підстав для задоволення первісного та зустрічного позовів.

Повний текст рішення складено 07 листопада 2013 року.

Керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_9, ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим м. Феодосія через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя (підпис) І.Г.Блейз

З оригіналом згідно суддя секретар