Рішення № 34598070, 31.10.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "31" жовтня 2013 р. Справа № 906/1281/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Зав'язун В.С. - довіреність № 12/2013 від 17.05.2013;

від відповідача: Ярошовець С.І. - доручення № 492 від 23.09.2013;

від третьої особи 1: Губарець О.В. - доручення № 176 від 07.10.2013;

від третьої особи 2: Білошицька Н.В. - довіреність № 634 від 07.10.2013;

Костюкевич-Тарнавська О.В. - довіреність №664 від 21.10.2013 (в с/з 22.10.2013)

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Житомирської обласної організації Товариства сприяння обороні України (м.Житомир)

до Лугинської селищної ради (смт. Лугини, Житомирська область)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Лугинської районної ради ( смт. Лугини)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосвіт ЛТД" (м. Коростень)

про про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування

У відповідності до ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 22.10.2013 оголошувалася перерва до 10:00год. 31.10.2013.

Позивач звернувся до суду з позовом, згідно якого просить: - визнати недійсним рішення від 29.04.2011 №56 виконкому Лугинської селищної ради "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб; - визнати недійсним рішення від 26.04.2012 №46 виконкому Лугинської селищної ради "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб"; - визнати недійсним рішення восьмої сесії VІ скликання від 21.07.2011 №184 Лугинської селищної ради "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Житомирському обласному комітету ТСО України"; - судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні 08.10.2013 представник позивача подав клопотання, згідно якого, зокрема, просить стягнути з відповідача судові витрати на загальну суму 4953,00грн., з яких 3441,00грн. судового збору та 1512,00грн. - вартість наданої правової допомоги (а.с.50).

Представник позивача в судовому засіданні 22.10.2013 позов підтримав, подав клопотання, згідно якого уточнив суму судових витрат, зокрема, просить стягнути з відповідача судові витрати на загальну суму 5963,00грн., з яких 3441,00грн. судового збору та 2522,00грн. - вартість наданої правової допомоги (а.с. 76-77). У судовому засіданні 31.10.2013 подав клопотання №1/380 від 30.10.2013 (а.с. 93-95), згідно якого, посилаючись на п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України, просить суд при прийнятті рішення у справі визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 26.05.2011 між Лугинською районною радою та ТОВ "Автосвіт ЛТД".

Представники відповідача та третіх осіб позовні вимоги заперечили з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву (а.с. 35, 38-43, 69-73, 74-75). Щодо поданого позивачем в судовому засіданні 31.10.2013 клопотання заперечили та зауважили, що позивач заявляє окрему позовну вимогу.

Розглядаючи подане позивачем клопотання №1/380 від 30.10.2013, суд враховує, що у відповідності до п. 1 ч. 1 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Тобто визнання договору недійсним на підставі п.1 ст.83 ГПК України можливо, коли позовна вимога ґрунтується саме на цьому договорі.

Однак, вимоги позивача про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Лугинської селищної ради у позовній заяві обґрунтовано лише фактами визнання недійсними рішень Лугинської районної ради Житомирської області, а про договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.05.2011, у наведеній позивачем мотивації позовних вимог, взагалі не йдеться. Крім того, клопотання №1/380 від 30.10.2013 не узгоджується з приписами ст. 216 ЦК України, оскільки зазначений договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено між Лугинською р а й о н н о ю радою та ТОВ "Автосвіт ЛТД", тоді як відповідачем у даній справі визначено Лугинську с е л и щ н у раду.

Разом з тим слід зазначити, що вказане клопотання не відповідає також приписам ст. 22 ГПК України. Так, за ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Абзацом 3 пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року №18 передбачено, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (абз. 8 п.3.11 Постанови).

Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач у клопотанні №1/380 від 30.10.2013 додатково заявляє нову самостійну вимогу немайнового характеру, яка може бути предметом розгляду лише за окремим позовом, тому у суду відсутні підстави для застосування, при прийнятті рішення, п.1 ч.1 ст.83 ГПК України. За вказаного, в задоволенні клопотання №1/380 від 30.10.2013 суд відмовляє.

В процесі розгляду справи судом оглядалися матеріали справи №21/5007/1109/12 за позовом Житомирської обласної організації Товариства сприяння обороні України до 1) Лугинської районної ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосвіт ЛТД", 3) Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської облради" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фонд Державного майна України та за участю прокуратури Житомирської області про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, зобов'язання скасувати державну реєстрацію нерухомого майна, визнання права власності на нерухоме майно та зобов'язання повернути майно.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Житомирської області від 27.11.2012 у справі №21/5007/1109/12, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2013, визнано недійсними:

- рішення двадцять шостої сесії V скликання Лугинської районної ради Житомирської області від 25.03.09р. №117 "Про включення до переліку майна, яке перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ району приміщення, що розташоване за адресою: вул. Р.Люксембург, 19, смт. Лугини";

- рішення четвертої сесії VI скликання Лугинської районної ради Житомирської області від 25.02.11р. №32 "Про затвердження переліку об'єктів, які перебувають в спільній власності територіальних громад сіл, селищ району і підлягають приватизації у 2011 році";

- рішення п'ятої сесії VI скликання Лугинської районної ради Житомирської області від 31.03.11р. №51 "Про відчуження майна".

Як вказує позивач, при розгляді справи №21/5007/1109/12, йому стало відомо про:

- прийняття виконкомом Лугинської селищної ради рішення від 29.04.2011 №56 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб, на підставі якого територіальній громаді сіл, селищ Лугинського району було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.05.2011, а саме на нежитлову будівлю загальною площею 375,3 кв.м., нежитлову будівлю гаража загального площею 61,1 кв.м., нежитлову будівлю гаража загального площею 75,3 кв.м.;

- прийняття рішення восьмої сесії VІ скликання від 21.07.2011 №184 Лугинської селищної ради "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Житомирському обласному комітету ТСО України", яким припинено право постійного користування позивачем земельною ділянкою пл.0,4092 га в смт. Лугини по вул. Рози Люксембург, 19, на яку позивачу видано Державний акт на право постійного користування землею ЖТ 16000037 №37 від 23.10.97р.;

- видачу ТОВ "Автосвіт ЛТД" 07.05.2012 Свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення виконкому Лугинської селищної ради від 26.04.2013 №46.

Оскільки рішенням господарського суду Житомирської області від 27.11.2013 у справі №21/5007/1109/12 встановлено факт користування Житомирською обласною організацією ТСО України спірним нерухомим майном та земельною ділянкою, у період прийняття оскаржуваних актів, позивач вважає, що останні порушують його права, тому підлягають визнанню недійсними.

Згідно наведеного позивачем обґрунтування позовних вимог, рішення виконкому Лугинської селищної ради від 29.04.2011 №56, від 26.04.2013 №46 та рішення восьмої сесії VІ скликання від 21.07.2011 №184 Лугинської селищної ради підлягають визнанню недійсними, у зв'язку з визнанням недійсними рішень у справі №21/5007/1109/12.

Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву від 17.10.2013 №515 (а.с. 35), вважає, що оскільки передумовою виникнення права власності на нерухоме майно та права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування, як суб'єкта владних повноважень, спір про визнання протиправними рішення органів місцевого самоврядування про передачу в постійне користування землі та рішення про оформлення права власності на об'єкти нерухомості, є публічно-правовим, та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. За вказаного, відповідач просить суд припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в господарських судах України.

У відповідності до відзиву від 21.10.2013 (а.с. 74-75), відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Зокрема, вважає, що всупереч ч.2 ст. 16, ч.2 ст. 21, ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України, позивачем на надано документ, що посвідчує право власності на спірне приміщення, а тому його права щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: смт. Лугини, вул. Р. Люксембург, 19, не можуть бути порушені внаслідок прийняття рішень Лугинською селищною радою.

Пояснює, що згідно вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002, виконкомом селищної ради при оформленні права власності було здійснено запит до Коростенського МБТІ, яким було перевірено подану ТОВ "Автосвіт ЛТД" документацію щодо оформлення права власності на спірне приміщення. Оскільки будь-яких невідповідностей вимогам законодавства між заявленим правом і поданими документами встановлено не було, відповідач вважає, що рішення №46 від 26.04.2012 прийнято правомірно. При цьому зауважує, що Договір купівлі-продажу на даний час є чинним, тому підстави для визнання недійсним рішення Лугинської селищної ради відсутні.

Крім того, звертає увагу, що видача Державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ 16000037 від 23.10.1997р. Житомирському обласному комітету ТСО України не відповідає рішенню виконавчого комітету №112 від 22.10.1997р., а саме: п. 1 даного рішення чітко вказує, що виготовлення Державного акта та закріплення земельної ділянки площею 0,4092 мало здійснюватись за Лугинським РК ТСО Житомирського ОК ТСО України, а не за Житомирським обласним комітетом ТСО України, що ставить під сумнів правомірність даного Державного акта.

Посилаючись на ч. 1 п."е" ст. 141 Земельного кодексу України, відповідач вважає, що сесія Лугинської селищної ради своїм рішенням №184 від 21.07.2011 цілком правомірно припинила позивачу право постійного користування земельною ділянкою, у зв'язку з набуттям ТОВ "Автосвіт ЛТД" права власності на приміщення, яке розташоване на вказаній земельній ділянці.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лугинська районна рада Житомирської області та ТОВ "Автосвіт ЛТД", всі вищеказані позиції відповідача, у тому числі і щодо необхідності припинення провадження у справі, підтримали (а.с. 38-43, 69-73).

В процесі розгляду справи представник ТОВ "Автосвіт ЛТД" в усному порядку наголосила, що ст. 393 ЦК України передбачено право власника майна на звернення до суду з позовом про визнання недійсними, зокрема, рішень органів місцевого самоврядування, однак зауважила, що позивач не підтвердив своїх повноважень власника, тому його права не порушено.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, враховуючи пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні відносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно п.п. 1,4 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з прийняттям виконкомом Лугинської селищної ради рішень: №56 від 29.04.2011 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб; - №46 від 26.04.2012 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб" та рішення Лугинської селищної ради №184 від 21.07.2011 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Житомирському обласному комітету ТСО України".

При цьому, враховуючи заперечення відповідача та третіх осіб стосовного того, що позов про визнання недійсним та скасування рішення Лугинської селищної ради відноситься до спорів, що виникають із публічно-правових відносин, тому даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Пленуму Вищого господарського суду України №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24 жовтня 2011 року визначено критерії поділу спорів на адміністративні та господарські.

Зокрема, у її п.2 зазначено, що господарські суди розглядають справи у порядку позовного провадження, коли склад учасників відповідає приписам ст.1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У п.3 вказаної Постанови визначено умови, за яких спір є господарським, з сукупного аналізу яких вбачається, що спір за участю суб'єкта господарювання, пов'язаний з захистом майнового права шляхом оскарження дій (бездіяльності), або актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, є спором в якому суб'єкти господарювання не перебувають у відносинах підлеглості з цими органами, а тому такий спір має розглядатися господарськими судами.

Згідно п.п. 4 ч.2 ст.11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Тобто, суб'єкт владних повноважень, реалізуючи свої повноваження шляхом видання відповідного акта, може створювати приватноправові права та обов'язки. У таких випадках акт органу публічної влади являється юридичним фактом цивільного права, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.

Такими актами є індивідуальні акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, якими вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретні цивільно-правові відносини, у тому числі щодо державної чи комунальної власності. Тобто ці акти спрямовані на реалізацію ними повноважень власника майна, а тому у цьому випадку юридичні особи публічного права не здійснюють владні повноваження, а їх акти мають приватноправовий характер, адресовані певним суб'єктам цивільних правовідносин.

До таких актів можуть, зокрема, бути віднесені рішення органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання в оренду приміщень, майна, земельних ділянок, про продаж майна, купівлю майна, передачу майна в управління, про прийняття майна на баланс територіальної громади тощо.

Суд також враховує, що згідно абз. 3 п. 1.2.2. Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчі господарським судам (абз. 3 п. 1.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011).

Як вбачається з оспорюваних позивачем рішень (а.с. 57-59), останні стосуються оформлення та припинення суб'єктам господарської діяльності прав на майно та земельні ділянки і породжують цивільно-правові відносини, пов'язані з реалізацією таких прав.

Таким чином, наявність у відповідача - Лугинської селищної ради, статусу суб'єкта владних повноважень не змінює правову природу спірних цивільно-правових відносин і не відносить даний спір до публічно-правового, а тому позов про визнання недійсними вказаних позивачем рішень є спором приватноправового характеру та, виходячи із суб'єктного складу сторін, є підвідомчим господарському суду.

Що стосується тверджень відповідача та третіх осіб про те, що всупереч ч.2 ст. 16, ч.2 ст. 21, ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України, позивачем на надано документ, що посвідчує право власності на спірне приміщення, а тому його права щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: смт. Лугини, вул. Р. Люксембург, 19, не можуть бути порушені внаслідок прийняття рішень Лугинською селищною радою, слід зазначити, що у відповідності до ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Однак, керуючись приписами вказаної норми ЦК України слід враховувати, що позивачем за даним позовом може бути власник, або т и т у л ь н и й володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням переліченими органами актів.

При цьому, згідно частини 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У п.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000 р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Вказане узгоджується зі ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ст. 1 ГПК України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Так, п.10 ч.2 ст.16 ЦК України встановлює, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За ч.2 ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що останні спрямовані на захист порушених актами органів державної влади чи актами органів місцевого самоврядування не лише прав власника, а й будь-яких інших цивільних прав та інтересів, зокрема, суб'єктів господарювання.

Вищенаведене спростовує твердження відповідача про те, що права позивача щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: смт. Лугини, вул. Р. Люксембург, 19, не можуть бути порушені внаслідок прийняття рішень Лугинською селищною радою, оскільки він не являється власником цього майна.

Зазначені вище заперечення відповідача та третіх осіб спростовуються також рішенням у справі №21/5007/1109/12, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2013, згідно якого часткове задоволення вимог позивача вмотивовано, зокрема, установленими судом фактами: - перебування приміщень, розташованих за адресою: вул. Р.Люксембург, 19, смт. Лугини, на час прийняття оскаржуваних у цій справі рішень, у користуванні та на балансі позивача; - відсутністю до 25.03.2009 будь-яких прав на це майно у територіальних громад сіл, селищ району.

За приписами ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення (ухвала, постанова) є обов'язковими до виконання на всій території України.

З огляду на набрання рішенням господарського суду Житомирської області у справі №21/5007/1109/12 законної сили, факти, встановлені зазначеним рішенням, мають преюдиціальне значення у розумінні ст. 35 ГПК України і не потребують доказування.

За вказаного, оскільки рішенням у справі №21/5007/1109/12 визнано недійсним, зокрема, рішення двадцять шостої сесії V скликання Лугинської районної ради Житомирської області від 25.03.09р. №117, на підставі якого в подальшому було прийнято оскаржуване позивачем у даній справі рішення виконавчого комітету Лугинської селищної ради Житомирської області №56 від 29.04.2011 (а.с.9, 57), згідно якого вирішено оформити право власності на нежитлову будівлю загальною площею 375,3 м.кв., нежитлову будівлю гаража загальною площею 61,1 м.кв., нежитлову будівлю гаража загальною площею 75,3 м.кв. по вул. Р. Люксембург, 19 в смт. Лугини за Територіальними громадами сіл, селищ Лугинського району, а Комунальному підприємству "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" видати свідоцтво про право власності, тому суд вважає, що останнє суперечить приписам законодавства і порушує права та інтереси позивача, як користувача майна. Отже, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Матеріалами справи також підтверджено та не заперечується сторонами, що рішенням Лугинської селищної ради №184 від 21.07.2011 (а.с. 10, 58) припинено право постійного користування земельною ділянкою, яка знаходиться в смт. Лугини по вул. Р. Люксембург, 19, загальною площею 0,4092 га (Державний акт на право постійного користування землею ЖТ 16000037 №37 від 23.10.1997 року) Житомирському обласному комітету ТСО України, в зв'язку з продажем нежитлової будівлі. Дані земельні ділянки віднесено до земель запасу Лугинської селищної ради.

Як вбачається із зазначеного рішення, останнє прийнято у зв'язку з набуттям права власності на нежитлову будівлю, яка розташована на земельній ділянці площею 0,4092 га в смт. Лугини, вул. Р. Люксембург, 19 ((Державний акт на право постійного користування землею ЖТ 16000037 №37 від 23.10.1997 року) Товариством з обмеженою відповідальністю "Автосвіт ЛТД" (витяг про державну реєстрацію прав від 09.06.2011 року №30246908).

Водночас, з наданих до справи документів вбачається, що за результатами проведеного аукціону (а.с. 81-85), Лугинською районною радою за Договором купівлі-продажу від 26.05.2011 (а.с. 86-87) було продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Автосвіт ЛТД" нежитлові будівлі, а саме: нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 375,3 кв.м., нежитлову будівлю літ. Б) гаража загальною площею 61,1 м.кв., нежитлову будівлю (літ. Г) гаража загальною площею 75,3 м.кв., які розташовані за адресою: Житомирська область, смт. Лугини, вул. Рози Люксембург, буд. 19. На підставі вказаного Договору за ТОВ "Автосвіт ЛТД" зареєстровано право власності (а.с. 88).

Зазначене відповідає приписам ст.ст. 120,141 Земельного кодексу України, на які, зокрема, здійснено посилання у рішенні Лугинської селищної ради №184 від 21.07.2011.

Відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення №184) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти... Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічні норми містяться у ч. 1 статті 377 Цивільного кодексу України.

Пунктом "е" ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Також матеріалами справи підтверджено, що в подальшому, у зв'язку з придбанням ТОВ "Автосвіт ЛТД" нежитлових будівель по вул. Р.Люксембург, 19, проведенням в будівлі реконструкції та демонтажу перегородок без порушення несучих конструкцій, у зв'язку з чим змінилась загальна площа будівлі, виконавчим комітетом Лугинської селищної ради 26.04.2012 було прийнято рішення №46 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб", згідно якого право власності на нежитлові приміщення: - адміністративно-виробничу будівлю загальною площею 369,5м.кв., - гаражі загальною площею 61,1м.кв., - гаражі загальною площею 75,3м.кв. по вул. Р. Люксембург в смт. Лугини, вирішено оформити за ТОВ "Автосвіт ЛТД".

Тобто, рішення Лугинської селищної ради №184 від 21.07.2011 та рішення виконавчого комітету Лугинської селищної ради від 26.04.2012 №46 були прийняті з врахуванням укладеного Лугинською районною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автосвіт ЛТД" Договору купівлі-продажу від 26.05.2011 (а.с. 86-87) та узгоджуються з приписами законодавства, що регулює спірні відносини.

Оскільки на час розгляду справи в суді результати проведеного аукціону не оскаржені, Договір купівлі-продажу від 26.05.2011 є чинним, на що звертали увагу відповідач і треті особи та не заперечувалось позивачем, у суду відсутні підстави для визнання недійсними рішення виконкому Лугинської селищної ради від 26.04.2012 №46 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб", та рішення №184 від 21.07.2011 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Житомирському обласному комітету ТСО України".

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсними рішень Лугинської селищної ради №46 від 26.04.2012 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб" та №184 від 21.07.2011 Лугинської селищної ради "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Житомирському обласному комітету ТСО України" задоволенню не підлягають, тому в цій частині позову слід відмовити.

Що стосується стягнення з відповідача 2522,00грн. витрат за оплату послуг адвоката, слід зазначити наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат, крім судового збору, входить зокрема оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивач долучив до матеріалів справи Договір про надання правової допомоги №13/2013 від 04.09.2013 (а.с. 52), копії платіжних доручень №264 від 11.09.2013 (а.с. 53), №281 від 23.09.2013 (а.с. 54) №303 від 17.10.2013 (а.с. 79) та копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 78). При цьому, у письмовому клопотанні (а.с. 76-77) представник позивача обґрунтував підстави стягнення з відповідача адвокатських витрат у розмірі 2522,00грн. Зокрема, вказав, що платіжним дорученням від 11.09.2013 №264 про оплату вартості надання правової допомоги перераховано 3262,00грн. за надання правової допомоги за трьома різними договорами, включаючи договір від 04.09.2013 №13/2013, за яким перераховано позивачем за надання правової допомоги адвокатом у вигляді складення позовної заяви у цій справі 970,00грн. За надання правової допомоги адвокатом у вигляді представництва інтересів позивача у судовому засіданні, платіжним дорученням від 23.09.2013 №281 позивачем сплачено 582,00грн. За платіжним дорученням №303 від 17.10.2013 - 970,00грн., з яких 582,00грн. - за представництво інтересів позивача у судовому засіданні, а 388,00грн. - за складання клопотання, поданого в судове засідання.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача адвокатських послуг є обґрунтованою лише в сумі 1544,00грн., сплачених згідно платіжних доручень №281 від 23.09.2013 на суму 582,00грн. (а.с. 54) та №303 від 17.10.2013 на суму 970,00 (а.с. 79). При цьому, оскільки згідно п. 2. Договору про надання правової допомоги, за складання інших процесуальних документів позивач сплачує 380,00грн. (а не 388,00грн., як вказано у клопотанні №0016/1281/13 від 21.10.2013 (а.с.76-77)), а за участь в судових засіданнях - 582,00грн., кошти, сплачені згідно платіжного доручення №303 від 17.10.2013 на суму 970,00грн., судом розцінюються, як витрати на оплату послуг адвоката лише в частині 962,00грн. (380,00грн. + 582,00грн.).

Платіжне доручення №264 від 11.09.2013 на суму 3262,00грн. (а.с. 53), на думку суду не являється належним доказом здійснення оплати адвокатських послуг по даній справі, оскільки із зазначеного в ньому призначення платежу не вбачається проведення оплати послуг адвоката по Договору про надання правової допомоги №12/2013 від 04.09.2013. Інших доказів на обґрунтування судових витрат у цій частині представником позивача не надано, при цьому в усному порядку вказано, що передбачені п.4 Договору №12/2013 від 04.09.2013 акти приймання-передачі не оформлялися.

Разом з тим, судом враховуються приписи ч.5 ст.49 ГПК України, згідно яких судові витрати, до яких відносяться зокрема, оплата послуг адвоката, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За вказаного, до стягнення підлягає 514,67грн. витрат на послуги адвоката. Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Лугинської селищної ради Житомирської області від 29.04.2011 №56 "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб".

3.Стягнути з Лугинської селищної ради (11301, Житомирська обл., Лугинський р-н., смт. Лугини, вул. Карла Маркса, 2а, код 04346114)

на користь Житомирської обласної організації Товариства сприяння обороні України (10008, Житомирська обл., м. Житомир, Корольовський р-н., вул. Івана Кочерги, буд. 2-А, код 02724825)

- 1147,00 грн. судового збору;

- 514,67грн. витрат на оплату послуг адвоката.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.11.2013

Суддя Вельмакіна Т.М.

Віддрукувати:

1- до справи

2- відповідачу (рек. з пов.)