Постанова № 34591824, 23.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 25157/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2010 р. у справі № 2а-23/10/0370 за позовом Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Волинській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0002012399/3 від 24.12.2009 р.,

встановив:

Позивач - Спільне українсько-англійського підприємство «Західна нафтова група» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернулось з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002012399/3 від 24.12.2009 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2010 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

В обґрунтування постанови суд першої інстанції вказав, що в штатному розписі СП «Західна нафтова група» рахувалися працівники, які виконували функції аналогічні вищезгаданому акту виконаних робіт. Також СП «Західна нафтова група» не представлено для перевірки підтверджуючих документів, які свідчать про використання таких послуг для отримання доходу (тобто в господарській діяльності). Перевіркою встановлено, що вартість вказаних послуг не віднесена до складу валових витрат, що свідчить про відсутність у підприємства наміру використовувати їх у господарській діяльності. Усні та письмові консультації з окремих питань, зазначених в акті, у більшості випадків не співпадають з напрямками господарської діяльності платника податків та не завжди можуть бути оцінені як такі, що мають безпосередній зв'язок із цією діяльністю.

Таким чином, суд першої інстанції вважає правильним висновок Луцької ОДПІ про те, що СП «Західна нафтова група» в порушення вимог п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено суму податкового кредиту (тим самим занижено суму податку на додану вартість) за жовтень 2008 року на 210000 грн. Відповідно правомірним є, на думку суду, винесення податкового повідомлення рішення № 0002012399/0, яким Товариству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 315000 грн., в тому числі основного платежу 210000 грн. та штрафної (фінансової) санкції - 105000 грн.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, позивач - Спільне українсько-англійське підприємство «Західна нафтова група» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки не надано належної оцінки всім в сукупності представленим документальним доказам на підтвердження фактичного надання консультативних послуг, що призвело до неправильного застосування норм п.п. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, та п.п. 7.5.1 п. 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представники сторін в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції погодився з висновком податкового органу про те, що договір про надання інформаційно-консультативних послуг № 162 від 01.07.2008 року та акт виконаних робіт від 31.10.2008 року до даного договору не в повній мірі відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять даних щодо конкретного змісту та обсягів наданих послуг. Крім того, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження економічної доцільності витрат на інформаційно-консультативні послуги. Відповідач посилається на те, що надані позивачем первинні документи не несуть вичерпної інформації про надані послуги, неможливо встановити, яку економічну ефективність для підприємства та його господарської діяльності принесли отримані послуги.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційного суду, з врахуванням наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З врахуванням наведених законодавчих приписів, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість отриманих товарів та послуг, є факт реального отримання придбаного товару і послуг та їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання. З системного аналізу законодавства, діючого на момент спірних правовідносин, не вбачається, що право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, нарахованих на вартість придбаних товарів, робіт (послуг), залежить від факту віднесення платником даної вартості товарів, робіт (послуг) до складу валових витрат.

З огляду на зазначене, при вирішені питання чи пов'язані отримані послуги з підготовкою, організацією та веденням виробництва слід виходити зі змісту діяльності визначеної в Статуті підприємства та даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, відповідно до яких вбачається, що в позивача наявне широке коло видів господарської діяльності, які можна повністю пов'язати з отриманими послугами.

Економічна доцільність і ефективність послуг є оціночним поняттям та може бути встановлена за наслідками комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, у тому числі і після спливу певного проміжку часу. Відтак, встановлення економічних вигод при використанні результатів отриманих консультацій не має правового значення для спору (дана правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 07.04.2011р. у справі К-4181 /08).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі ВАС України від 09.06.2009р. у справі №К-10637/07, в якій відхилялись як хибні доводи податкового органу стосовно того, що наявність акту виконаних робіт не дає можливості встановити використання їх у власній господарській діяльності у зв'язку з відсутністю в акті конкретної інформації щодо надання консультативних послуг.

Оцінка ефективності вчинення тієї чи іншої господарської операції взагалі не належить до компетенції відповідача. Згідно із ч. 1 ст. 43 ГК України підприємці мають право самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору контрагентів, встановлення цін на продукцію тощо. Та обставина, що в штаті позивача числиться заступник директора з економічних питань, заступник директора з юридичних питань та відділ бухгалтерського обліку, не позбавляє позивача права укладати договори на отримання послуг інформаційно-консультативного характеру та не свідчить про те, що дані послуги не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку.

Згідно з визначенням, наведеним в ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Обов'язкові реквізити первинного документу, що складений на паперових та машинних носіях, визначені пунктом 2 статті 9 зазначеного Закону.

Не обґрунтованими, на думку суду, є доводи суду першої інстанції про те, що первинні документи, надані позивачем, не в повній мірі відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки за умови відсутності встановленого законодавством натурального вимірника при наданні послуг в документах бухгалтерського та податкового обліку заповнення такого реквізиту як «обсяг» може замінюватися вартісним вимірником, що відповідає п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Мін'юсті України 05.06.1995р. за № 168/704 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У відповідності до ч. 1 ст.79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відтак, слід дійти висновку, що позивачем належними документальними доказами підтверджено отримання консультативних послуг та їх безпосередній зв'язок із власною господарською діяльністю.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку отриманих послуг з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик цих послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Із змісту і суті вищевказаного договору про надання інформаційно-консультативних послуг № 162 від 01.07.2008 року вбачається, що консультативні послуги призначені для покращення господарської діяльності клієнта СП «Західна нафтова група», тобто позивача, зокрема у галузях: торгівлі, фінансування, залучення інвестицій, інформаційних систем, підбору кадрів, бухгалтерського обліку, страхування.

Тому, на думку суду апеляційної інстанції, позивач правильно відніс суму ПДВ за вищевказаним договором про надання інформаційно-консультативних послуг до податкового кредиту, відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, ухвалив помилкове судове рішення з порушенням норм матеріального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі товариства з обмеженою відповідальністю - задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12.04.2010 р. у справі № 2а-23/10/0370 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Волинській області № 0002012399/3 від 24.12.2009 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного українсько-англійського підприємства «Західна нафтова група» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Кременецька, 38, м. Луцьк, 43010; ідент.код 30887609) 5, 10 грн. судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя : Костів М.В.

Судді: Шавель Р.М.

Савицька Н.В.