Ухвала суду № 34590524, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/17979/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. , Бухтіярової О. І., Костенко М. І.; розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу приватного підприємства «Аквастандарт»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р.

у справі № 2а-1802/10/0370 (31162/10)

за позовом приватного підприємства «Аквастандарт»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Аквастандарт» (далі - позивач, ПП «Аквастандарт») звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 01.06.2010 р. № 0001062399/0 та № 0001072399/0.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.08.2010 р. позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р. і залишити в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.08.2010 р.

Відповідач процесуальним правом надати письмові запереченнях проти доводів касаційної скарги не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Аквастандарт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по сплаті податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарських операціях з СПД ОСОБА_4 за період з 01.01.2007 р. по 31.03.2009 р., за результатами якої складено акт перевірки № 579/35-111/32650205 від 19.05.2010 р. та встановлено порушення позивачем вимог: п.1.31 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого останнім занижено податок на прибуток на загальну суму 52 823 грн.; п.1.4 ст.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого ПП «Аквастандарт» занижено податок на додану вартість на загальну суму 45 251 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач 01.06.2010 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від № 0001062399/0 про визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток підприємств в сумі 76 752 грн. та № 0001072399/0 про визначення податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість в сумі 65 686,50 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією з огляду на наступне.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Із аналізу положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем (покупець) та СПД ОСОБА_4 (продавець) існували відносини щодо поставки товару, зокрема, інструментів, технічного інвентарю тощо.

Судом першої інстанції з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, квитанцій до прибуткових касових ордерів тощо, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Водночас, як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про невідповідність законодавству винесеного податкових повідомлень-рішень від 01.06.2010 р. № 0001062399/0 та № 0001072399/0.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Аквастандарт» - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 р. - скасувати, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.08.2010р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді підпис О. І. Бухтіярова підпис М. І. Костенко