Постанова № 34590362, 05.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 916/673/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 20.08.2013р.у справігосподарського суду Одеської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4доБілгород-Дністровської міської ради Одеської області, Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської областіпровизнання права власності на самочинне будівництвоза участю представників сторін:

позивача: не з'явились,

відповідача 1: не з'явились,

відповідача 2: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом про визнання за ним право власності на самочинно збудований будинок відпочинку літ. "У" загальною площею 91,20 кв.м., будинок відпочинку літ. "О" загальною площею 113,00кв.м., будинок відпочинку літ "П" загальною площею 44,30кв.м., вбиральню літ. "1А" загальною площею 11,60кв.м., будівлі кафе літ. "1Г" загальною площею 94,80кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на ст.ст. 316, 319, 321, 331, 376 ЦК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.07.2013р. по справі № 916/673/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2013р., в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ФОП ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2003р. на виконання рішення Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області № 70 від 23.01.2003р. між Фондом приватизації та управління комунальною власністю (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) було укладено договір оренди №45 групи інвентарних об'єктів б/в "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею капітальних споруд 126,6кв.м. та малоцінними спорудами розташованими в центральному курортному районі АДРЕСА_1 та оціночною вартістю 85 564,00грн.

Земельна ділянка, на якій розташоване орендоване майно, перебуває у власності територіальної громади смт Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, рішенням якої від 18.12.2012р. №1119 було внесено зміни в п.2 рішення Затоківської селищної ради №713 від 20.10.2003р., а саме п.2 рішення викладено в наступній редакції: "Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 в термін до 01.12.2013р. надати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для реконструкції, експлуатації та обслуговування фактично побудованої бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" в селищну раду на розгляд".

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_4, за власні кошти здійснив самочинне будівництво будинку відпочинку літ. "У" загальною площею 91,20кв.м., будинку відпочинку літ. "О" загальною площею 113,00кв.м., будинку відпочинку літ. "П" загальною площею 44,30кв.м., вбиральні літ. "1А" загальною площею 11,60кв.м., будівлі кафе літ. "1Г" загальною площею 94,80кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Роботи виконано без розробки проекту та отримання відповідного дозволу на початок будівельних робіт.

Відповідно до п. 4 ст. 26, ст. 27 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. № 3038-VІ, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт.

Відповідно до ст.ст. 35-37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" під належним дозволом слід розуміти передбачений дозвільний документ, що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, доказів звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю за таким дозволом та про прийняття об'єкта до експлуатації суду не надано, як не надано доказів отримання дозволу орендодавця на здійснення будівництва будь яких будівель і споруд на базі відпочинку та доказів надання позивачу земельної ділянки під збудоване нерухоме майно ( ч. 3 ст. 376 ЦК України).

Виходячи з встановленого та керуючись положенням ст. 15,16,328, 331, 375, 376, 392 ЦК України, господарський суд попередніх інстанцій дійшов висновку щодо відмови в позові.

Проте, з таким висновком суду 1-ї та 2-ї інстанції колегія не погоджується, оскільки такого висновку суд дійшов без належного з'ясування дійсних обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, в порушення ст. 27 ГПК України, місцевий господарський суд не залучив до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача - Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю, як органу, що вирішує питання надання дозвільних документів на будівництво, та Управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради, яке згідно Положення про останнє є юридичною особою, являється правонаступником Фонду приватизації та управління комунальною власністю Білгород-Дністровської міської ради ( орендодавця за договором оренди від 23.01.2003р. групи інвентарних об'єктів б/в "ІНФОРМАЦІЯ_1") і наділене правом приймати участь у судових спорах.

Крім того, господарським судом попередніх інстанцій при вирішенні спору у даній справі до відносин самочинного будівництва неправильно застосовано положення ст. 331 ЦК України, яка визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалося у встановленому законом порядку, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Натомість поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Зокрема, ч. 4 ст. 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Доказів існування заперечень власника земельної ділянки проти визнання права власності на нерухоме майно за позивачем та порушення прав інших осіб з боку останнього матеріали справи не містять і судом не встановлено.

Більш того, факт відсутності заперечень власника землі, на якій позивачем здійснено самочинне будівництво, підтверджується наведеними вище по тексту рішеннями Затоківської селищної ради від 20.10.2003р. № 713 та від 18.12.2012р. №1119, а також угодою між позивачем і Затоківською селищною радою про розмір плати за фактичне користування земельною ділянкою від 05.05.2011р., чому суд попередніх інстанцій належної оцінки не надав.

Помилковими та передчасними вважає колегія і висновки суду попередніх інстанцій щодо відмови в задоволені обґрунтованих умовами договору оренди від 23.01.2003р. ( п. 9.5) позовних вимог з посиланням на п.5.2 цього договору, відповідно до якого позивач мав право вносити зміни у склад орендованого майна, проводити реконструкцію та технічне переобладнання тільки з дозволу орендодавця, оскільки наявність чи відсутність такого дозволу було предметом судового розгляду у справі № 11/41-06-11392 за позовом Фонду приватизації та управління комунальною власністю Білгород-Дністровської міської ради до ФОП ОСОБА_4 про розірвання договору оренди від 23.01.2003р., у задоволенні якого рішенням суду відмовлено, яке в свою чергу відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, чого суд попередніх інстанцій не врахував .

За таких обставин колегія вважає, що місцевим та апеляційним господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права та не досліджено в повному обсязі матеріали і обставини справи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень із направленням справи до місцевого господарського суду на новий розгляд .

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.08.2013р. та рішення господарського суду Одеської області від 17.07.2013р. у справі № 916/673/13 скасувати.

Справу направити до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Головуючий суддя Н.Г. Ткаченко

Судді: Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко