Постанова № 34590272, 05.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 923/509/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. (доповідач) і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Херсон (далі - відділення АМК),

на рішення господарського суду Херсонської області від 14.06.2013 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2013

зі справи № 923/509/13

за позовом приватної телерадіокомпанії "Рубін-плюс", м. Нова Каховка Херсонської області (далі - Телерадіокомпанія),

до відділення АМК

про визнання недійсним рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

відділення АМК- Харченко С.В.,

Телерадіокомпанія - Мітрофанової Т.К.,

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Телерадіокомпанія звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК від 26.03.2013 № 41/1-рш у справі № 16/1-13 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - рішення № 41/1-рш).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.06.2013 (суддя Соловйова К.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 (колегія суддів у складі: суддя Пироговський В.Т. - головуючий, судді Філінюк І.Г., Лавриненко Л.В.), позов задоволено частково; визнано недійсними пункти 2, 3, 4 резолютивної частини рішення № 41/1-рш; у решті позову відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що в рішенні № 41/1-рш не доведено вчинення Телерадіокомпанією порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відділення АМК у касаційній скарзі просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення названими судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права.

Сторін відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

на підстави виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення ліцензії НР № 0216-п та додатків до неї Телерадіокомпанія з 16.04.2003 по 16.04.2013 є провайдером програмної послуги з ретрансляції програм визначеного пакету програм (у тому числі програм універсальної програмної послуги);

Телерадіокомпанія отримала ліцензію АВ № 501005 Національної комісії з питань регулювання зв'язку України (НКРЗ) з надання послуг технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційних мереж на території м. Нова Каховка Херсонської області;

- згідно з рішенням № 41/1-рш:

Телерадіокомпанія протягом січня 2010 року-березня 2013 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання програмної послуги в межах власної багатоканальної кабельної мережі в м. Нова Каховка Херсонської області;

дії Телерадіокомпанії, що полягали в наданні програмної послуги з використанням багатоканальної кабельної мережі на підставі абонентських договорів, умови яких не відповідають вимогам статті 40 Закону України "Про телекомунікації", статті 39 Закону України "Про телебачення та радіомовлення", пункту 40 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, та Основним вимогам до договору про надання телекомунікаційних послуг, затверджених рішенням НКРЗ від 26.03.2009 № 1420, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 12.05.2009 за № 422/16438, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на досліджуваному ринку, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, шляхом встановлення таких умов реалізації послуг, які неможливо було б встановити за умови значної конкуренції на ринку (пункт 2 рішенням № 41/1-рш);

за це порушення на Телерадіокомпанію накладено штраф у сумі 68 000 грн. та зобов'язано Телерадіокомпанію привести умови договорів відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Статтею 40 Закону України "Про телекомунікації" встановлено відповідальність операторів, провайдерів телекомунікацій.

У пункті 5 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 (далі - Правила), зазначено, що оператори, провайдери надають споживачам послуги відповідно до Законів України "Про телекомунікації", "Про захист прав споживачів", цих Правил, інших нормативно-правових актів та нормативних документів у сфері телекомунікацій. Телерадіоорганізації та провайдери програмної послуги провадять діяльність відповідно до Законів України "Про телебачення і радіомовлення", "Про захист прав споживачів", цих Правил, інших нормативно-правових актів та нормативних документів у сфері телебачення і радіомовлення.

Зі змісту цієї норми вбачається, що порядок надання програмних послуг, на відміну від діяльності провайдерів телекомунікаційних послуг, не регулюються ані Законом України "Про телекомунікації", ані нормативно-правовими актами у сфері телекомунікацій. До цих відносин застосовуються нормативно-правові акти у сфері телебачення і радіомовлення та положення Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Проте суб'єкт господарювання одночасно може бути провайдером програмної послуги та провайдером телекомунікаційних послуг, зокрема, пов'язаних з наданням програмної послуги або додаткових.

Пунктом 1.1 Основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, затверджених рішенням НКРЗ від 26.03.2009 № 1420, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 12.05.2009 за № 422/16438, зазначено, що ці Вимоги розроблені відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про телекомунікації", "Про захист прав споживачів", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, інших нормативно-правових актів у сфері телекомунікацій.

Відповідно до частини сьомої статті 39 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" надання програмної послуги абоненту здійснюється на підставі угоди між абонентом і ліцензіатом, укладеної відповідно до чинного законодавства. Угода обов'язково визначає: тип наданого пакета програм (пакет універсальної програмної послуги, стандартний пакет або індивідуальний пакет на замовлення); перелік телерадіопрограм та передач, які провайдер зобов'язується надавати абоненту; абонентну плату за пакет і/або плату за надання окремих телерадіопрограм та передач.

У пункті 40 Правил зазначено, що за ненадання або неналежне надання послуг оператор, провайдер несе перед споживачем відповідальність, у тому числі майнову, відповідно до закону та договору.

Покладені в основу оскаржуваних судових рішень висновки попередніх судових інстанцій про те, що умови типових абонентських договорів, які укладала Телерадіокомпанія, відповідають вимогам чинного законодавства ґрунтуються на акті Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення від 24.07.2012 № 101(ІІ)Хс/П/24.07.2012-8 та акті Державної інспекції зв'язку Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 28.10.2011№ 867/01/08/1, складеними за результатами перевірок.

Наведене є порушенням припису статті 35 ГПК України.

Місцевий та апеляційний господарські суди помилково зазначили, що органи Антимонопольного комітету України в межах своєї компетенції позбавлені права надавати оцінку досліджуваним у рішенні № 41/1-рш правочинам щодо їх законності і були зобов'язані звернутися за роз'ясненням даного питання до Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення та Національної комісії з питань регулювання зв'язку України.

Господарські суди самостійно зміст типових абонентських договорів не досліджували. Зокрема не з'ясували, чи стосуються умови цих договорів виключно програмної послуги або й відповідних телекомунікаційних послуг.

Не встановивши, таким чином, обставин, які входили до предмета доказування в даній справі, обидві попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 та частини першої статті 43 ГПК України. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, прийняті по суті справи судові рішення відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 14.06.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 зі справи № 923/509/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко