Постанова № 34590269, 05.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 913/901/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. (доповідач) і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Луганськ (далі - ФОП ОСОБА_2),

на рішення господарського суду Луганської області від 30.05.2013 та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2013

зі справи № 913/901/13

за позовом спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Лобер Гмбх", м. Київ (далі - Підприємство),

до ФОП ОСОБА_2

про стягнення 265 000 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_2 265 000 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов укладеного сторонами договору "консигнації на продаж продукції" від 01.09.2010 № 121 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Луганської області від 30.05.2013 (суддя Ванніков С.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2013 (колегія суддів у складі: суддя Принцевська Н.М. - головуючий, судді Колядко Т.М., Ломовцева Н.В.), позов задоволено.

ФОП ОСОБА_2, не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, у своїй касаційній скарзі просить Вищий господарський суд України ці рішення скасувати внаслідок невірного застосування статей 526, 629 Цивільного кодексу України та норм процесуального права. На думку скаржника, господарські суди залишили поза увагою, що: поставлений за Договором товар є власністю Підприємства до моменту його реалізації, тому у ФОП ОСОБА_2 відсутній обов'язок оплатити вартість товару; на прохання позивача відповідач розрахувався за Договором з певними фізичними особами - працівниками позивача, і ці суми необхідно врахувати у вирішенні спору зі справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

У прийнятті оскаржуваних судових рішень попередні судові інстанції виходили з таких фактичних обставин:

- за умовами Договору Підприємство поставляє товар на склад ФОП ОСОБА_2 для реалізації його останнім від свого імені за адресою: м. Луганськ, вул. Літня, 61 "а";

- Договором передбачена винагорода ФОП ОСОБА_2 за реалізацію поставленого товару (пункт 9 Договору);

- ціна товару, його кількість, асортимент та строки поставки визначаються в додатках №№ 1, 2 до Договору (підпункт 1.2 пункту 2 Договору);

- ФОП ОСОБА_2 зобов'язаний організувати продаж товару протягом 12 місяців від дня поставки та щотижнево здійснювати оплату реалізованого товару ( абзац четвертий пункту 3 Договору);

- за змістом підпункту 7.1 пункту 7 Договору товар є власністю Підприємства до моменту його продажу;

- строк Договору встановлено до 01.09.2011, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань з реалізації поставленого товару та здійснення відповідних розрахунків (підпункт 6.1 пункту 6 Договору).

- обов'язок відповідача сплатити заявлену до стягнення суму підтверджується наявними у справі видатковими накладними від 21.09.2010 № 586.1 і від 28.09.2010 № 600 та іншими документальними доказами розрахунків сторін.

- не беруться до уваги як доказ оплати за реалізований за Договором товар подані відповідачем платіжні доручення про перерахування іншою особою на рахунок Підприємства грошових сум, а також про перерахування відповідачем грошових сум певним фізичним особам, оскільки ці документи не містять посилань на Договір.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства .

У розумінні підпункту 2.2 пункту 2 Порядку продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2007 № 1409, договір консигнації - це операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням другої сторони (консигнанта) продати протягом визначеного часу (строку дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.

Дія цього Порядку поширюється на всіх резидентів - суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності.

Зобов'язання за Договором не пов'язані з зовнішньоекономічною діяльністю.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на викладене місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновків про те, що на порушення умов Договору відповідач протягом дванадцяти місяців від дня поставки товару (станом на жовтень 2011 року) і на час вирішення спору у справі не розрахувався за поставлений йому товар, зокрема в сумі, що заявлена позивачем до стягнення.

Фактичних даних про повернення відповідачем поставленого йому товару, можливість або намір повернути товар у справі не встановлено. Касаційна скарга відповідних доводів також не містить.

При цьому попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що подані позивачем платіжні документи про перерахування ним грошових коштів фізичним особам, а також про перерахування фізичною особою певної суми позивачеві самі по собі та з урахуванням всіх досліджених у справі доказів не можуть свідчити про оплату постановленого за Договором товару. Зміст касаційної скарги цього не спростовує.

Відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди з урахуванням зібраних у справі доказів дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Луганської області від 30.05.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2013 зі справи № 913/901/13 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко