Постанова № 34585475, 28.10.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/5171/13-а

28.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Єланської О.Е.,

суддів Кукти М.В. ,

Кучерука О.В.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

позивач, ОСОБА_1- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної міграційної служби України- Хістов Вадим Юрійович, довіреність № б/н від 25.06.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кірєєв Д.В. ) від 03.06.13 у справі № 801/5171/13-а

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,95000)

до Державної міграційної служби України (вул. Богомольця, 10,Київ)

про скасування рішення та спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України з вимогами про скасування рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 року; зобов'язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.13 у справі № 801/5171/13-а позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та спонукання до виконання певних дій задоволено частково.

Скасовано Рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.13.

Зобов'язано Державну міграційну службу України розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 28.10.2013 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених в ній.

Позивача не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що громадянин Лівану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, близько 10 років тому прибув до України повітряним транспортом на підставі компетентного дозволу, перебуває в Україні нелегально, що підтверджується реєстраційним листком на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 23-25).

05.04.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Керченського міського управління юстиції АР Крим зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 134).

Від шлюбу позивач має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_2 2005 року народження, ОСОБА_3, 2002 року народження (а.с. 136, 142).

15.08.2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с. 114).

24.01.2012 позивач звернувся із заявою про заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби в АР Крим . Причиною звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління ДМС в АР Крим зазначив побоювання за своє здоров'я та життя (а.с.13).

12.02.2012 наказом № 5 Головного Управління Державної міграційної служби України в АР Крим позивачу, відповідно до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що 17.02.2012 повідомлено позивача (а.с. 38,39).

17.05.2012 Рішенням № 80-12 Державної міграційної служби України було відхилено скаргу ОСОБА_1 на рішення Головного управління ДМС в АР Крим про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 43-44).

25.10.2012 постановою Окружного адміністративного суду АР Крим, яка набрала законної сили, у справі № 2а-9545/12/0170 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим про визнання протиправним та скасування наказу, спонукання до виконання певних дій, позов був задоволений, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим № 5 від 12.02.2012 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особі без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4, зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в АР Крим розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.01.2012 року (а.с. 50-59).

24.12.2012 начальником Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим було видано наказ № 17 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Лівану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 61).

15.03.2013 рішенням Державної міграційної служби України № 140-13, на підставі висновку Головного управління ДМС в АР Крим, громадянину Лівану ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 123).

Головне Управління Державної міграційної служби України в АР Крим 25.04.2013 повідомило позивача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 115).

Не погодившись з рішенням Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач оскаржив його до суду, просив скасувати рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 року та зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

03 червня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду АР Крим був частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1. Скасовано Рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 року. Зобов'язано Державну міграційну службу України розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції не погоджується судова колегія виходячи з наступного.

Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту " № 3671-VI від 8 липня 2011 року (далі - Закон № 3671) вирішує питання , пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються

Згідно з п.1 ч.1. ст.1 Закону України № 3671, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону України , але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підставки, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів;

- неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно абзацу 4 статті 10 Закону, статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, відсутні.

З огляду на викладене, підставами для отримання відповідного статусу біженця для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, є існування реальної погрози стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, існування відповідних передумов для того, щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а також існування переконливих причин, чому особа особисто побоюється стати жертвою переслідування, з наданням доказів повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Позивач в заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказував, що в Лівані його життю загрожує небезпека, але конкретних прикладів наведено не було, в анкеті шукач притулку вказує, що його заарештували державні військові так обміняли його на офіцера який знаходився в полоні угрупування «Амаль». Позивач вказував, що підставками неможливості його покерн6нняі до Лівану є обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з боку населення Лівану та політичних партій «Катаб» и «Хезболла» через його участь в збройних конфліктах на території Лівану.

Проте, згідно інформації, отриманої з офіційних джерел, політична партія «Амаль», сторонником якої є позивач, входить до парламенту Лівану з 2000 року.

Вказане дає підстави стверджувати про відсутність реальної загрози переслідувань з боку представників влади та руху «Хезбола», оскільки партія «Амаль» входить до складу ліванського парламенту.

Матеріалами справи також встановлено, що позивач прибув на територію України близько 10 років тому і з заявою про визнання біженцем не звертався. Проте, перебуваючи на території України він звертався до посольства Ліану в України з метою отримання документів, що посвідчують його особу, тобто він добровільно прийняв захист країни своєї громадської належності.

Згідно з розділом С Конвенції про статус біженців від 10.01.2002, положення цієї Конвенції не поширюються на особу, яка добровільно повторно скористалася захистом країни своєї громадської належності.

Крім того, матеріалами особової справи підтверджують, що громадянин Ліану ОСОБА_1 безперешкодно продовжував термін дії своєї візи в дипломатичних установах країни громадської належності в України, тобто він добровільно користується захистом країни своєї громадської належності, а значить не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Відповідно до п. "Е" розділу 1 Конвенції «Про статус біженців» 1951 року, положення цієї конвенції не поширюються на осіб, за якими компетентні органи країни, в якій вони проживають, визнають права та обов'язки, пов'язані з громадянством цієї країни.

Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у своїй позиції «Про обов'язки та стандарти доказів в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року зазначає, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Частиною сьомою статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, матеріали особової справи з урахуванням інформації про країну походження та заявлених шукачем притулку обставин надають підстав стверджувати про відсутність суб'єктивної та об'єктивної сторін критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним.

За результатом вивчення матеріалів особової справи встановлено, що позивач за жодною із конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують подій переслідування саме заявника та свідчать, що позивач виїхав з країни громадянської належності в пошуках кращого життя, а за захистом звернувся для легалізації свого перебування в Україні.

Крім того, позивачем не дотримано вимоги частини 2 статті 9 Закону України «Про біженців» (діяв на момент прибуття позивача на територію України), згідно з якою особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби

Перевірка фактів, обставин та підстав, зазначених позивачем у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту надання статусу біженця, проводилась відповідачем на основі всебічного вивчення та оцінки всіх документів і матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття зазначеного статусу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проводились співбесіди із заявником з метою з'ясування всіх обставин справи, необхідних для прийняття рішення за поданою заявою, проводився аналіз матеріалів офіційних джерел по країні походження позивача.

При цьому, позивачем не наведено жодного конкретного факту, або інших доказів того, що його побоювання в разі повернення на батьківщину є обґрунтованими та відповідають вимогам, визначеним абзацом 2 статті 1 Закону України «Про біженців».

Таким чином, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про утиски позивача.

З огляду на наведені правові норми та встановлені судової колегією обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість і законність рішення Державної міграційної служби України № 140-13 від 15.03.2013 року про відмову громадянину Лівану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цим рішенням обґрунтовано відмовлено в наданні статусу біженця, оскільки позивач не навів цілком обґрунтованих побоювань особистої небезпеки та переслідувань на батьківщині.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи, допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.13 у справі № 801/5171/13-а - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.06.13 у справі № 801/5171/13-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 листопада 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська

Судді підпис М.В. Кукта

підпис О.В.Кучерук

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.Е.Єланська