Рішення № 34583374, 31.10.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6779/13-ц

провадження 2/369/3013/13

РІШЕННЯ

Іменем України

31.10.2013 року Києво Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна,-

в с т а н о в и в :

У липні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що в 2003 році вона придбала житловий будинок та земельну ділянку в с.Горенка по вул. Нова, 43. У 2008 році вона продала їх відповідачці. У 2012 році з довідки БТІ їй стало відомо, що договори не пройшли державну реєстрацію, а тому вони не є вчиненими. Вказала, що відповідачка не набула права власності на придбане майно, тому має повернути його як безпідставно набуте. В даний час право власності на нерухоме майно зареєстровано за нею, тому її права є порушеними.

Просила суд витребувати у ОСОБА_2 шляхом передачі їй в натурі жилий будинок №43 по вул. Нова в с.Горенка Києво-Святошинського району Київської області; витребувати у ОСОБА_2 шляхом передачі їй в натурі земельну ділянку площею 0,0678га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Горенка, вул. Нова, 43; судові витрати стягнути з відповідачки.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали. Суду пояснили, що з часу укладення договору позивачка проживає у спірному будинку, остаточний розрахунок за договорами проведено не було. Просили задоволити позов.

У судове засідання відповідачка ОСОБА_2 не зявилась. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що 11 серпня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку №43 по вул. Нова в с.Горенка Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 серпня 2003 року право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1

11 серпня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,1678га, розташованої на землях, що знаходяться на території Горенської сільської ради у селі Горенка Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Нова, 43, надану під будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

04 березня 2004 року ОСОБА_1 отримала державний акт серія КВ №011845 на право власності на земельну ділянку площею 0,1678га, надану під будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Горенка, вул. Нова, 43.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

13 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку №43 по вул. Нова в с.Горенка Києво-Святошинського району Київської області.

13 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0678га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Горенка, вул. Нова, 43.

З інформаційної довідки №10704306 від 11 жовтня 2013 року Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області вбачається, що домоволодіння за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Горенка, вул. Нова, 43, зареєстровано за ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 1212 особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи насідком події.

Доводи позивача про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно не було проведено, тому відповідачка не набула на нього прав і зобовязана повернути майно його законному власнику, тобто їй, як безпідставно набуте, суд вважає необґрунтованими.

Так, право власності на майно набувається на підставах незаборонених законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності прямо не випливає із закону. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до положень ст. ст. 656, 658 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Тому до державної реєстрації права власності за новим набувачем, покупець за договором про відчуження майна не має права розпоряджатись цим майном, проте має право на захист свого володіння на підстав ст. 396 ЦК України. Після оплати проданого товару, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатись, так як це майно є предметом виконаного продавцем зобовязання, яке виникло з договору про відчуження майна, а покупець є його законним володільцем.

Доводи позивача та представника позивача що при укладенні договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки з відповідачкою ОСОБА_2 не розрахувалась за придбане майно, суд до уваги не бере, оскільки докази цим обставинам суду подано не було.

Крім того, у п. 5 договору купівлі-продажу житлового будинку від 13 лютого 2008 року вказано, що продаж здійснено за 645 700 грн., на день підписання цього договору продавець одержав повністю від покупцю до підписання цього договору.

У п.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 лютого 2008 року вказано, що продаж земельної ділянки вчинено за 508 100 грн., які повністю сплачені покупцем готівкою та отримані продавцем особисто до підписання цього договору. На час підписання договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведених розрахунків.

Крім того, з листа №681 від 05 вересня 2013 року КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» вбачається, що в матеріалах інвентаризаційної справи про право власності на житловий будинок №43 по вул. Нова в с.Горенка, наявні постанови відділу ДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 березня 2008 року та від 17 квітня 2009 року, а також лист державного виконавця Києво-Святошинського районного управління юстиції від 17 листопада 2010 року №978/10 про заборону проведення дій по перереєстрації або відчуження майна боржника.

На підставі наведеного, оцінюючи докази подані докази в їх сукупності, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про витребування майна.

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 396, 655, 656, 658, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяН.С. Пінкевич