Постанова № 34582178, 06.11.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Цицюра О. О.

Суддя-доповідач - Яковенко М.М.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року справа №812/7061/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Яковенко М.М.

судді: Гайдар А.В., Ханова Р.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року по адміністративній справі №812/7061/13-а за позовом Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль» до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 року №0005491720 з податку на доходи фізичних осіб про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 89166,06 грн., за штрафними санкціями 53335,30 грн.

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Державне підприємство «Лисичанська теплоелектроцентраль» звернувся з позовом до суду (з урахуванням уточнених позовних вимог) в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 року №0005491720 з податку на доходи фізичних осіб про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 89166,06 грн., за штрафними санкціями 53335,30 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що позивач, як податковий агент за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року самостійно було нараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 86166, 06 грн. та подано до податкового органу відповідний розрахунок, отже у відповідача не було підстав, визначених ст.54 ПК України визначати податкове зобов'язання та приймати оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2013року позов Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль» задоволений (а.с.132, 133-136).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області від 07.08.2013 №0005491720 з податку на доходи фізичних осіб про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 89166,06 грн., за штрафними санкціями 53335,30 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, яка прийнята внаслідок неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.140-141).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачем протягом перевіряємого періоду було здійснено нарахування заробітної плати працівникам за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року. Як податковий агент, позивач повинен нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року у сумі 89 166,06 грн., але Державним підприємством «Лисичанська теплоелектроцентраль» було нараховано податок з доходів фізичних осіб, але не сплачено. З огляду на положення п.176.2 ст.176, п.46.1 ст.46 ПК України розрахунок, який було надано позивачем, не можливо вважати таким, що визначає податкове зобов'язання в момент його виникнення, який визначається за календарною датою, встановленого розділом ІУ ПК України для граничного строку сплати податку до бюджету.

Крім того, вказує на законність нарахування штрафної (фінансової) санкції під час перебування позивача у стадії банкрутства. Справу про банкрутство позивача було порушено 15.08.2012, тому на вимоги, які виникли на цей день розповсюджується мораторій на задоволення вимог кредиторів. Оскільки, предметом проведеної податковим органом перевірки був період з жовтня 2012 року по березень 2013 року, тобто після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, визначення податкових зобов'язань та нарахування штрафних санкцій проводиться в загальному порядку у відповідності з вимогами Податкового кодексу України.

Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження з урахуванням приписів п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.03.2013 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.03.2013 Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль».

У ході перевірки встановлено порушення:

п.п. 164.2.1 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.5 п. 168.1 ст.168, п.п.164.2.2 п.164.2 ст.164 п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України, в результаті чого, в періоді, що перевірявся занижено податок на доходи фізичних осіб у сумі 89 166,06 грн.

Висновок про порушення ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль» п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.5 п. 168.1 ст.168, п.п.164.2.2 п.164.2 ст.164 п.127.1 ст.127 Податкового кодексу України, обґрунтований тим, що підприємством не сплачено податок на доходи фізичних осіб у сумі 89166,06 грн. за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року, нарахований згідно податкових розрахунків за 4 квартал 2012 року та 1 квартал 2013 року. (а.с.63-68)

За результатами позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.03.2013 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.03.2013 Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль», складений акт від 16.07.2013 №2/12-09-22-00131067 (а.с. 38-51).

07.08.2013 Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області у відношенні Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль» прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0005491720 з податку на доходи фізичних осіб про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 89166,06 грн., за штрафними санкціями 53335,30 грн. (а.с.11).

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття спірного податкового повідомлення - рішення від 07.08.2013 року в частині щодо нарахування суми збільшення податкового зобов'язання у розмірі 89166, 06 грн., колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з п.49.1 ст.49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Порядок, який визначає порядок заповнення і подання органам державної податкової служби України, є «Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України 24.12.2010 N 1020, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 р. за N 46/18784.

Зазначений Порядок розроблений відповідно до вимог статті 51 глави 2, підпункту 70.16.1 пункту 70.16 статті 70 глави 6 розділу II, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України.

Форма №1ДФ, є належною формою податкового розрахунку розробленою та затвердженою Порядком №1020.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням вимог п.46.1 ст.46 ПК України, в тому числі Порядку №1020, подані відомості за формою №1ДФ є належним розрахунком, який подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, який утримує в собі показники про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як встановлено судом першої інстанції, що підтверджено доказами та не заперечується сторонами, ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль» у порядку та строки, визначені Податковим кодексом України, подавало до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2012 року та 1 квартал 2013 року (а.с. 63-69). Зазначений розрахунок був складений за формою №1-ДФ.

ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль», як податковий агент, має заборгованість зі сплати податку з доходів фізичних осіб за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року у сумі 89166,06 грн., яка як на момент перевірки так і на час розгляду справи є несплаченою.

Відповідно до п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України наведений перелік підстав, за наявності яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Тобто, законодавець чітко визначає, у яких випадках контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платнику податку.

Як визначено п.54.2 ст.54 ПКУ, грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування / виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленого розділом ІУ цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Розділ ІУ ПК України, на який посилається п.54.2 статті 54 ПКУ, регулює питання податку на доходи фізичних осіб. Стаття 168 цього розділу визначає порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

Так, п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПКУ встановлено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

168.1.5. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

168.1.6. Для цілей цього розділу та пункту 54.2 статті 54 цього Кодексу під терміном "граничний термін сплати до бюджету податку" розуміються строки сплати податку, визначені цим пунктом.

Оскільки, податковим агентом в особі ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль» за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року самостійно було нараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 89 166,06 грн., у встановлені законом строки подано до податкового органу відповідний податковий розрахунок, до якого увійшла зазначена сума коштів, то суд першої інстанції прийшов до законного висновку, що у податкового органу не було підстав, визначених ст.54 Податкового кодексу України самостійно визначати податкове зобов'язання про його збільшення.

Визначена відповідачем, як правова підстава для прийняття спірного ППР, п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, є безпідставним. Жодна із перелічених в п.54.3 ст.54 ПКУ підстав, в межах спірних правовідносин, не надавала відповідачу можливості на самостійне визначення суми грошового зобов'язання та більше того на прийняття податкового повідомлення - рішення.

Виходячи з положень п.п.14.1.157 п.14.1 ст.14, п.58.1 ст.58 ПК України, податковим повідомленням - рішенням вважається письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках передбачених цим Кодексом.

В той же час, згідно з п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Крім того, п.59.4 ст.59 ПК України встановлено, що податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації (з урахуванням п.46.1 ст.46 ПКУ, відноситься і до розрахунку), але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення - рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, яким визначено, що податковий борг, це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

З огляду на положення п.54.1, 54.2 та 54.3 ст.54 ПК України, вимогами податкового законодавства визначені, встановлені момент та підстави виникнення (визначення) податкового зобов'язання, яке вважається узгодженим. В залежності від того чи іншого правила визначення податкового зобов'язання для платника податків, можуть наставати певні наслідки, які можуть утримувати в собі реалізацію контролюючим органом своїх владних управлінських функцій в сфері справляння податків (обов'язкових платежів). Реалізація таких повноважень може відрізнятися не лише за формою, але ж може наставати за певних обставин, які пов'язані з моментом їх виникнення.

У першому випадку (п.54.1) такий момент пов'язаний із моментом закріплення показників податкового (грошового) зобов'язання самостійно обчисленого самим платником податків, у податковій декларації (розрахунку).

У другому випадку (п.54.2), з огляду на специфічність податку, момент узгодженості податку з фізичних осіб для податкового агенту виникає в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленого розділом ІУ цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

У третьому випадку (54.3), це випадок відповідно до якого, податковий орган самостійно розраховує податкове зобов'язання, при чому узгодженим податковим зобов'язанням такий розрахунок вважається таким, що настав за певних обставин.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених положень, визначену законодавством правову різницю між податковим повідомленням - рішенням та податкової вимоги, не тільки за формою, змістом, але ж і за підставами їх прийняття, враховуючи правову природу виникнення податкового зобов'язання з податку з фізичних осіб, момент такого виникнення, який пов'язаний із строком його сплати, момент його узгодження, колегія суддів зазначає, що на час проведення перевірки, а тим більше прийняття податкового повідомлення - рішення, суму грошового зобов'язання у розмірі 89166, 06 грн. не можна вважати такою, що визначена контролюючим органом. В даному випадку зазначена сума коштів, є визначеною самим платником податків (позивачем), та з урахуванням п.54.2 ст.54 ПК України, є узгодженою сумою податкового зобов'язання податковим агентом. Подання податкового розрахунку №1ДФ, є засвідчення факту самостійно обчисленого узгодженого грошового зобов'язання податкового боргу.

Тобто, в даному випадку вимогами Податкового кодексу України, момент узгодження податкового зобов'язання з податку з фізичних осіб, пов'язується не з моментом, як то встановлено п.54.1 ст.54 ПК України, із зазначенням самостійно обчислених сум показників грошового зобов'язання, у податковій декларації.

В даному випадку визначати суму податкового зобов'язання, шляхом його збільшення на суму податного боргу, яка вважається узгодженою, як то було здійснено відповідачем в даному випадку через прийняття ППР, є безпідставним.

З огляду на зазначене, враховуючи, що ДП «Лисичанська теплоелектроцентраль», як податковий агент, має заборгованість зі сплати податку з доходів фізичних осіб за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року у сумі 89166,06 грн., яка визначена ним самостійно за відповідними розрахунками (форма 1-ДФ), сума якої є узгодженою сумою заборгованості, та яка підлягає сплаті до Державного бюджету України в порядку визначеному Податковим кодексом України, то прийняття та спрямування на адресу позивача податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, є таким, що не відповідає вимогам ст.54 Податкового кодексу України.

В даному випадку невиконання покладених на позивача обов'язку із сплати узгодженої суми податкового зобов'язання до бюджету, що є порушенням вимог податкового законодавства, належною формую здійснення контролю за справлянням такого податку є прийняття податкової вимоги, а не ППР.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 07.08.2013 №0005491720 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 89166,06 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів відповідача та апеляційної скарги про безпідставне скасування ППР в частині застосування штрафної (фінансової) санкції на визначену суму 53335, 30 грн. колегія суддів зазначає, що спірним питанням в цій частині полягає у тому, що на думку позивача, податковий орган застосувавши до нього штрафні санкції, порушив вимоги ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» оскільки відносно позивача порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Луганської області від 15.08.2012 порушено провадження у справі №20б/5014/2055/2012 про банкрутство Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, постановою господарського суду Луганської області від 15.10.2012 по справі №20б/5014/2055/2012 визнано банкрутом Державне підприємство «Лисичанська теплоелектроцентраль».

Як було зазначено вище, позивач має податкову заборгованість зі сплати податку з доходів фізичних осіб, яка виникла за період з жовтня 2012 року по березень 2013 року у сумі 89166,06 грн.. Несплата (неперерахуваня) зазначеного податку до бюджету є порушенням податкового законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів це - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону № 2343-ХІІ, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, до зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Колегія суддів зазначає, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Оскільки після винесення рішення суду про встановлення мораторію, позивач продовжував свою діяльність, а також здійснював нарахування заробітної плати, але виплачуючи заробітну плату, не перераховував до бюджету податки і обов'язкові платежі, у зв'язку з чим виникла заборгованість, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється.

Нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону №2343-ХІІ лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Застосовуючи штрафну (фінансову) санкцію, податковий орган визначив ст.127 ПК України, якою встановлено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу, крім випадків, встановлених розділом IV цього Кодексу.

На підставі викладеного, враховуючи вимоги п.127.1, ст.127 Податкового Кодексу України, суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про неправомірність винесеного податкового повідомлення - рішення в частині визначення штрафної (фінансової) санкції у розмірі 53335, 30 грн.

На підставі викладеного, з огляду на допущені порушення судом першої інстанції норм матеріального права, та надання неналежної оцінки фактичним обставинам справи, привело суд до помилкового висновку про повне скасування спірного податкового повідомлення - рішення. Внаслідок чого, з урахуванням ст.202 КАС України, постанова суду підлягає скасуванню, з прийняттям нової про часткове задоволення вимог.

Керуючись статтями 2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області - задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2013 року по адміністративній справі №812/7061/13-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Державного підприємства «Лисичанська теплоелектроцентраль» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області податкового повідомлення-рішення від 07.08.2013 року №0005491720 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 89166 гривен 06 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.М. Яковенко

Судді Р.Ф.Ханова

А.В. Гайдар