Ухвала суду № 34576748, 30.10.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/5563/13 Головуючий 1 інст. - Іванісова Л.О. Справа № 2024/2-532/12 Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: право власності

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - Макарова Г.О.,

- Котелевець А.В.,

при секретарі - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою 22 квітня 1988 року, недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 24 грудня 2011 року, Другою Харківською державною нотаріальною конторою, визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

24 січня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вище зазначеним позовом та просив суд визнати недійсним заповіт посвідчений другою Державною нотаріальною конторою (далі по тексту 2 ДНК) 22.04.1988 року, реєстраційний № 1-1322 та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину видане 2 ДНК 24.12.2012 року реєстраційний № 2-618. В подальшому ОСОБА_3 доповнив позовні вимоги та просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02.07.2013 року відмовлено в повному обсязі у задоволені позовних вимог ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказане рішення, та постановити нове рішення, яким частково визнати недійсним свідоцтво на спадщину виданого 2 ДНК 24.12.2011 року, та признати його спадкоємцем на 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що в основу рішення покладені обставини, які не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме в рішенні є посилання на те, що рішення винесене суддею Клименко В.І., яким було визнано заповіт від 03.04.2001 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 недійсним, вступило в законну силу, що не відповідає дійсності. 22 травня ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ прийняв касаційну скаргу позивача та касаційну скаргу третьої особи - нотаріуса ОСОБА_5 Також ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ повідомив, що винесена ухвала про зупинення вищевказаного судового рішення та справа витребувана судом. Також при оформленні та прийнятті спадщини в 2 ДНК відповідач ввів державного нотаріуса в оману написавши заяву, що крім нього інших спадкоємців немає у зв'язку з чим і прийняв спадщину в цілому.

Відповідач ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у своєму позові просив суд визнати недійсним видане 24.12.2012 року Другою Харківською державною нотаріальною конторою свідоцтво про право ОСОБА_4 на спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року після смерті їх батька ОСОБА_6, за заповітом від 22.04.1988 р., вважаючи його виданим з порушенням вимог законодавства та у зв'язку з тим, що його брат ОСОБА_4 шахрайським шляхом заволодів спадковим майном, скориставшись недоліками в організації нотаріальними конторами щодо внесення записів про заповіти до єдиного державного спадкового реєстру. Крім того, позивач просив визнати за ним право власності на ? частину домоволодіння по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_6 залишив заповіт від 03.04.2001 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, яким все своє майно заповідав після своєї смерті в рівних частках своїм синам ОСОБА_4 і ОСОБА_3.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував, вказуючи, що право на спадщину він отримав у відповідності з законом на підставі заповіту від 22.04.1988 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина, що складається з житлового будинку під літ. А-1, житлового будинку літ Б-1 та допоміжних господарських будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, які він 03.04.2001 року заповів йому та його брату ОСОБА_3 в рівних частинах. Позивач фактично прийняв спадщину, оскільки з 1997 року постійно проживав разом з батьком та продовжив проживати за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті батька ОСОБА_3 продовжив проживати у вказаному будинку та проводить ремонтні роботи з утримання будинку та садово-огородні роботи на присадибній ділянці, відкрив рахунок на користування електроенергією, однак незважаючи на заповіт від 28.04.2001 року, його брат ОСОБА_3 оформив на себе все спадкове майно на підставі заповіту від 28.04.1988 року, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутись до суду за захистом своїх прав.

Розглядаючи справу, суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, ретельно перевірив доводи сторін, оцінку доказам надав у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, а рішення постановив у відповідності з вимогами ст.ст.ст.213-215 ЦПК України.

Судом встановлено, сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи, що право власності на житлові будинки літ. А-1, Б-1 з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 зареєстровано на ім'я ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 24.12.2011 року Другою Харківською державною нотаріальною конторою № 2-618 (а. с. 7).

Згідно заповіту від 22.04.1988 року, посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким заповів все належне йому майно, з чого б воно не складалося, дружині - ОСОБА_7 та сину ОСОБА_4 в рівних частинах кожному (а. с. 10).

Згідно заповіту від 03.04.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким заповів все належне йому майно та все, на що він за законом буде мати право, своїм синам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 8-9).

Як вбачається з повторного свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 19.12.2001 року, виданого міським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського обласного управління юстиції, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а. с. 11).

Згідно копії довідки про склад сім'ї від 17.01.2012 року, виданої органом самоорганізації населення - квартальним комітетом «Лисогірський», ОСОБА_3 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1997 року по день видачі довідки. (а. с. 46).

З копії довідки № 15 від 20.02.2001 року, виданої Гурьєво-Козачанською сільською радою народних депутатів Золочівського району Харківської області, ОСОБА_4 дійсно проживає разом з дружиною в с. Баранівка Золочівського району Харківської області з 1997 року по день надання довідки, (а. с. 51).

25 грудня 2012 року Ленінським районним судом м. Харкова ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання заповіту ОСОБА_6 від 03.04.2001 року недійсним задоволено, рішення набуло законної сили (а. с. 95-97).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 11.04.2013 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25.12.2012 року залишено без змін.

Так, відповідно до ст.ст.41, 42, 45 ЦК в ред.1963р. (чинного на час вчинення спірного заповіту) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно ст.47 ЦК УРСР (в ред.1963 року), нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ст.541 ЦК УРСР (в ред.1963 року), заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 48 ЦК УРСР (в ред.1963 року), визначено підстави визнання угоди недійсною, а саме недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Із роз'яснення пленуму ВСУ у п.2 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 року N 3 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Як вбачається із оспорюваного заповіту від 28.04.1988 року, такий укладений у письмовій формі, посвідчений нотаріально. Дану обставину сторони не заперечили і не спростували, що вказує на відсутність недоліків заповіту по формі.

Посилання позивача на ст. 63 Закону України «Про нотаріат» та на те, що відповідач при оформленні та прийнятті спадщини в другій Харківській нотаріальній конторі ввів в оману державного нотаріуса та повинен був повідомити нотаріуса про інших спадкоємців за законом, та їх місце проживання, колегія суддів розцінює критично оскільки апелянт помилково тлумачить вказану норму, так як відповідно до ст. 63 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, чинній на час відкриття спадщини та на даний час) що обов'язок повідомлення спадкоємців місце проживання або роботи яких йому відомо покладається на державного нотаріуса, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини.

Згідно п.п.83,115 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 14.06.1994, № 18/5 (чинної на час оформлення заповіту), при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом шляхом витребування відповідних доказів перевіряє: факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, а також з'ясовує в державному нотаріальному архіві (в державній нотаріальній конторі; у приватного нотаріуса, де був посвідчений заповіт), чи він не скасований.

Аналогічні вказівки містить і Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту від 22.02.2012, № 296/5, чинний на даний час.

Таким чином апелянт не надав суду належних та допустимих доказів для визнання заповіту, посвідченого другою ДНК 22.04.1988 року за реєстраційним номером 1-1332 недійсним.

Суд першої інстанції сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглянув справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у справі, отриманим при розгляді справи доказам дав належну правову оцінку у відповідності з вимогами ст. 212 ЦПК України і постановив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 213, 214, 215 ЦПК України.

За таких обставин, згідно вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія судді, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: