Ухвала суду № 34559763, 14.08.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2183/13 14.08.2013 14.08.2013 14.08.2013

Провадження № 22ц/784/1909/13 Головуючий в першій інстанції Устіченко К.І.

Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

У Х В А Л А

Іменем України

14 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Галущенка О.І.,

суддів: Лівінського І.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Дубовій К.В.,

за участю заявниці ОСОБА_3,

представника ДВС ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області

на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2013 року за скаргою

ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_4,

ВСТАНОВИЛА:

17 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця ДВС Снігурівського РУЮ ОСОБА_4 від 03 квітня 2013 року про закінчення виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-312 та відновити вказане виконавче провадження.

Заявниця зазначала, що в провадженні ДВС Снігурівського РУЮ перебуває виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-312, виданого 21 квітня 2006 року Снігурівським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_5 на її користь аліментів на утримання дитини. Постановою державного виконавця ДВС Снігурівського РУЮ ОСОБА_4 від 03 квітня 2013 року виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа було закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий лист направлено для виконання в відділ державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області, за місцем роботи боржника.

Враховуючи те, що при винесенні оспорюваної постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець порушив вимоги ч. 1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вона, як стягувач, мала право вибору місця виконання судового рішення, просила скаргу задовольнити.

Крім того, державним виконавцем їй не вручено довідку-розрахунок про наявність у ОСОБА_6 заборгованості по аліментам, акт державного виконавця та копію виконавчого документа, що суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2013 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 03 квітня 2013 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-312/2006 року, виданого Снігурівським районним судом Миколаївської області 21 квітня 2006 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини та зобов'язано державного виконавця ДВС Снігурівського РУЮ поновити примусове виконання виконавчого листа № 2-312/2006. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 114 грн. 70 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі ДВС Снігурівського РУЮ просить судове рішення скасувати та залишити постанову про закінчення виконавчого провадження від 03 квітня 2013 року без змін. На думку апелянта судове рішення є необґрунтованим та постановленим з порушенням норм чинного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявниці та представника ДВС, дослідивши матеріали справи, колегія судів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи вимоги даної скарги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти певні дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Скаржник скористався своїм правом і вибрав місце виконання судового рішення за місцем проживання боржника а саме за адресою с. Знамянка, Снігурівський район, Миколаївська область, що є територією ДВС Снігурівського РУЮ.

Між тим, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 04 травня 2006 року стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини в розмірі ? частини з усіх видів заробітку, починаючи з 24 березня 2006 року і до досягнення нею повноліття.

На підставі рішення суду 05 травня 2006 року Снігурівським районним судом Миколаївської області було видано виконавчий лист № 2-312/2006 (а.с.25-26), згідно якого 19 травня 2006 року державним виконавцем ДВС Снігурівського РУЮ було відкрито виконавче провадження.

Постановою державного виконавця ДВС Снігурівського РУЮ ОСОБА_4 від 14.11.2010 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-312/2006, виданого 21 квітня 2006 року на виконання вищезазначеного рішення суду першої інстанції.

Згідно акту державного виконавця ОСОБА_4 від 11 березня 2013 року в ході примусовому виконання виконавчого листа було встановлено, що ОСОБА_5 працює в ПАТ «Чорнобаївське», що знаходиться за адресою: с. Чорнобаївка, Білозерський район, Херсонська область (а.с. 24).

На підставі отриманих даних, постановою державного виконавця ДВС Снігурівського РУЮ від 03 квітня 2013 року закінчено виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-312/2006, згідно з п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник отримує дохід у ПАТ «Чорнобаївське» (а.с. 5).

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що за загальним правилом виконавчі дії проводяться державним виконавцем відповідного органу ДВС, який розташований: за місцем проживання, перебування, роботи боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням його майна; за місцезнаходженням постійно діючого керівного органу або майна боржника - юридичної особи.

Згідно ч. 5 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 3.2.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, якщо в процесі виконавчого провадження державному виконавцеві стало відомо, що змінилося місце проживання чи місцезнаходження боржника, чи місце його роботи, то державний виконавець негайно складає про це відповідний акт. Виконавчий документ разом з копією акта не пізніше наступного дня державний виконавець зобов'язаний надіслати до органу державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника чи місцем його роботи, про що одночасно, в копії супровідного листа, повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Таким чином, заявниця скористалась своїм правом вибору місця виконання рішення суду, яке їй надано ч. 1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», а в подальшому вступає в силу юрисдикція виконавчого провадження, що передбачено ч. 5 ст. 20 вказаного закону.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у випадку направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи ухвалив помилкове рішення у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 312 ЦПК України є підставою для її скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 387 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Всупереч зазначеної норми закону суд ухвалив рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, тому відповідно вимог ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області задовольнити.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні скарги ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді