Рішення № 34558501, 22.10.2013, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-4594/11

н/п 2/640/102/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Чередник В.Є.

при секретарі - Кривенко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати кредитний договір №6/4/2008/840-К/16 від 29.01.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА» недійсним; у відповідності до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнити його від сплати судового збору.

При цьому, позивач посилався на те, що 29.01.2008 року між ним та ВАТ КБ «НАДРА» в особі заступника начальника з роздрібного продажу Центральною відділення Філії ВАГ КБ «Надра» Харківське РУ Голованова Геннадія Анатолійовича, який діяв на підставі довіреності №1-11-13007 від 04.12.2008 року було укладено кредитний договір №6/4/2008/840-К/16.

За умовами п.1.2. Договору Банк надав Позичальнику кредит для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №2897 від 30.07.2008 року, згідно якого він придбав у власність нерухоме майно - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вказує, що Договір в його теперішньому стані суперечить діючому законодавству України. Так, в порушення вимог ст. 3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 року, п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 року, Договір передбачав, що кредит видається в іноземній валюті - доларах США, та розрахунки між позичальником та Банком мали здійснюватися в тій самій валюті для придбання за цю валюту земельної ділянки. Банк, як агент валютного контролю, не мав права за законом надавати резиденту України, кредит в іноземній валюті для використання його для розрахунків між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ. Крім того, порушено вимоги ч.ч.1, 2 статті 524 ЦК України, а саме, в Договорі відсутнє зобов'язання виражене у гривні, а також Договір був укладений із заздалегідь незаконною метою.

Крім того, позивач, посилаючись на п. 1 статті 203 ЦК України, пп. 1, 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», вказав що Договір містить несправедливі умови.

Так, згідно з пп. 5.3. Договору у разі порушення Позичальником вимог п.п. 4.3. за виключенням п.п. 4.З.З., 4.3.4. цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10% (десять) відсотків від суми Кредиту, визначеної у п. 1.1. цього Договору, за кожен випадок. Згідно пп. 4.3.1. Договору позичальник повинен забезпечити Банк всіма необхідними документами для здійснення ним дій, передбачених п. 3.1. цього Договору.

У пункті 5.3. Договору банк вимагає уплати штрафу в розмірі 8276,4 доларів США у разі нез'явлення позичальника до Банку для підписання додаткової угоди, в якій визначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом (п. 4.3.9. договору). Такий же самий штраф передбачено за порушення п. 4.3.2. Договору, де зазначається обов'язок позичальника суворо дотримуватися положень цього Договору.

Крім того, позивач вказує, що в порушення вимог з ч. 2 аб. 3 п. 4 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 632 ЦК України, у договорі відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Таким чином, відсутня істотна умова договору - ціна.

Позивач також вказує, що наслідком укладання кредитного договору стало обмеження можливості позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: вільно укладати цивільні угоди щодо страхування майна (пп. 4.3.14. Договору); вільно розпоряджатися майном (грошима), що належить позичальнику на праві приватної власності (пп. 4.2.2., 4.2.3. Договору); мати захист персональної інформації, що складає банківську таємницю (пп. 4.2.7. Договору). Викладений перелік протиправних обмежень, встановлених цим договором, не остаточний.

Згідно ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

В ході розгляду справи, позивач подав доповнення до позовної заяви, в яких зазначив, що згідно з п.3.3.1 Договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 979,17 (дев'ятсот сімдесят дев'ять) доларів США 17 центів. Розрахунку зазначеної суми до Договору не додавалось. Як вбачається зі змісту п. 1.3.1 Договору, відсотки за користування Кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,89 % відсотків на рік. Строк надання кредиту складає 227 місяців 10 днів (п. 1.4. Договору).

Позивач вважає, що відповідач увів його в оману, зазначивши суму до сплати у розмірі 979,17 (дев'ятсот сімдесят дев'ять) доларів США 17 центів. У дійсності за зазначеними у Договорі умовами щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 974,99 доларів США. Враховуючи, що загальний строк кредитного договору становить 227 місяців 10 днів, відповідач зобов'язує його сплатити на 950,11 доларів США більше.

У своїх доводах позивач посилається на п. 4 статі 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та на п. 2.1, 2.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що затверджені Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. №168 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за № 541/13808, згідно з якими споживач не зобов'язаний сплачувати кредитору будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Розрахунку платежу, що був визначений банком як мінімально необхідний, та детального розпису загальної вартості кредиту в порушення зазначених нормативних актів у договорі немає

Позивач вважає, що фактично сума мінімально необхідного платежу дорівнює іншій відсотковій ставці у розмірі 12,957 %, тому сторони не дійшли згоди щодо відсоткової ставки і такий договір не можна вважати дійсним.

Позивач, посилаючись на пп. 19, 20 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р., ст.ст. 229-233 ЦКУ, вважає, що правочин був учинений під впливом обману. Банк приховав від нього реальну відсоткову ставку з ціллю отримання додаткового незаконного прибутку за цим Договором, шляхом визначення щомісячного платежу, що не відповідає відсотковій ставці, визначеної за договором. Підписання договору з прихованою банком умовою переплати Банку суми у розмірі 950,11 доларів США, є для позивача істотною обставиною.

Позивач вказав, що не оспорює законність дій відповідача з надання кредиту у валюті як виду діяльності, яким відповідач мав право займатись, він оспорює правомірність кредитного договору, який передбачає надання валюти готівкою без зарахування валюти на рахунок позивача та визначення цільового використання валюти, за умовами кредитного договору, в якості готівкового платіжного засобу для придбання земельної ділянки.

Так, з п. 3.1. Кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом: видачі готівки Позичальнику через касу Банку, проте відповідно до Постанови Правління НБУ від 17.06.2004 року № 280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України» та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України (що діяла на час укладення спірного договору), а також Постанови НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» до касових операцій, які регламентуються інструкцією № 337 від 14 серпня 2003 року, за «заявою на отримання готівки» фізичним особам без відкриття поточного рахунку можна отримати виключно переказ у валюті.

Єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в іноземній валюті є: відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України»); перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України») суми кредит/ у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку банку; видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України», затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта.

На думку позивача, відповідачу чинним законодавством не було надано права видавати іноземну валюту готівкою без відкриття поточного рахунку позичальнику, а позивачу здійснювати використання готівкової іноземної валюті як засобу платежу за земельну ділянку.

Таким чином, видача готівкових доларів позивачу для розрахунків за договором купівлі-продажу №484 від 29 січня 2008 року є незаконним.

Крім, порушення вимог законодавства щодо істотних умов договору, які були вказані позивачем раніше, він також вказав, що відповідач був зобов'язаний письмово повідомити позивача про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Відповідач не виконав вимоги як підпункту «д», так і інших підпунктів пункту 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Експертний висновок також підтверджує, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, погашаючи кредиту порядку, визначеному кредитним договором.

Позивач вважав, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору в вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах.

Представник відповідача Вечора Ю.С., що діє на підставі довіреності, проти позову заперечувала, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Головний юрисконсульт філії ПАТ «КБ «Надра» Харківське РУ В.О. Доронін подав до суду письмові заперечення, у яких вказав, що твердження позивача про те, що кредит носив цільовий характер та іноземна валюта була передбачена саме для придбання за цю валюту земельної ділянки, є безпідставним, і є припущенням позивача. У відповідності до п. 1.2 Кредитного договору цільове використання Кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 484 від 29.01.2008 року, а не № 2897 від 30.07.2008 р., як зазначено у позовній заяві, згідно якого Позичальник придбає у власність нерухоме майно: земельну ділянку, що розташована на території Солоницівської селищної ради АДРЕСА_1. Це твердження-припущення спростовується фактом укладення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки в національній валюті-гривні, що є в матеріалах справи. Крім того, представник відповідача, посилаючись на ст. 99 Конституції України, ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України "Про банки і банківську діяльність», п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банків ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, вважав, що на час укладання оспорюваного правочину ВАТ КБ "Надра" мав генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та письмовий дозвіл, отриманий у встановленому законом порядку, а отже правочин є дійсним.

Крім того, представник відповідача вважав, що норми Закону України: «Про захист прав споживачів», застосовуються до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, у разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачу про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування - Цивільний кодекс України, Закон України "Про банки і банківську діяльність" та інші відповідні правові акти. Цивільний кодекс прямо не визначає будь - яких істотних умов кредитного договору. Разом з тим, зі змісту ст. 1054 ЦКУ представник відповідача робить висновок, що істотними умовами кредитного договору є: сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок Позичальника повернути суму кредиту, що повинен бути виконаний у певний час. Загальна вартість кредиту та ціна кредиту, на думку представника відповідача, не є істотними умовами кредитного договору, а ч. 4 ст. 632 ЦК України, на яку посилається Позивач, допускає відсутність такої умови договору як ціна.

Щодо несправедливих умов договору та обмеження умовами кредитного договору прав Позичальника мати не заборонені законом цивільні права представник відповідача посилався на недоведеність несправедливості та протизаконності наведених у позові пунктів кредитного договору, які є дозволеною чинним законодавством кредитною практикою, що застосовується фінансовими установами, в тому числі і ПАТ "КБ "Надра", при укладанні кредитних угод.

Представник відповідача у своїх письмових поясненнях також вказав, що доводи Позивача щодо мінімального необхідного платежу та відсоткової ставки за користування кредитом а також його розрахунок та порядок обчислення відсотків, не відповідають вимогам ст. 58 ЦПК України щодо належності доказів, оскільки мінімально необхідний платіж як і розмір відсоткової ставки є істотною умовою кредитного договору, про розмір яких сторони досягли згоди при укладанні кредитного договору, вони становлять відповідно: 979,17 доларів США- мінімальний необхідний платіж та 12,89% - відсоткова ставка, нарахування якої, як зазначено Договорі, здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28,29,30.31/360) на залишок заборгованості.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає позові вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 29.01.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «НАДРА» в особі заступника начальника з роздрібного продажу Центральною відділення Філії ВАГ КБ «Надра» Харківське РУ Голованова Геннадія Анатолійовича, який діяв на підставі довіреності №1-11-13007 від 04.12.2008 року було укладено кредитний договір №6/4/2008/840-К/16 (а.с. 4-8).

За умовами п.1.2. Договору Банк надав позичальнику кредит для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №484 від 29.01.2008 року, згідно якого він придбав у власність нерухоме майно - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4).

Відповідно до п.1.3.1 Договору, відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 12,89 % відсотків на рік.

Відповідно до п. 3.3.1 Договору, щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 979, 17 дол. США.

Ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким актом цивільного законодавства є Закон України «Про захист прав споживачів», згідно з ч. 4 ст. 11 якого в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину повинно відповідати його внутрішній волі.

З кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони домовилися про суму кредиту в розмірі 82 764, 24 дол. США та розмір відсотків - 12,89%.

За клопотанням представника позивача ухвалою від 12.04.2012 року у справі була призначена (а.с. 49-50) та проведена судова фінансово-економічна експертиза, в ході якої досліджено та визначено реальну відсоткову ставку, відповідність вимогам законодавства використання відповідачем рахунків для руху коштів для погашення процентів по кредиту та тіла кредиту та інші його умови (а.с. 57-76).

Згідно з висновком №4771 від 25.09.2012 року судово-економічної експертизи встановлено, що при здійсненні оплати за Кредитним договором № 6/4/2008/840-К/16 від 29.01.2008 року в розмірі 979,17 доларів США за 228 періодів Позичальником буде сплачено 83236, 42 доларів США основного платежу (тіла кредиту), сума відсотків (плати за кредит) становитиме 140014,34 доларів США. Так як сума отриманих кредитних коштів за Договором складає 82764,24 доларів США, сума переплати по основному платежу (тілу кредиту) становитиме 472, 18 доларів США.(а.с. 60) Крім того, проведеним дослідженням встановлено, що сума мінімально необхідного платежу складатиме 978,70 доларів США (а.с. 61). При цьому експерт виходив із того, що за умов договору рік дорівнював 360 днів.

Згідно з висновком №5727 від 22.08.2013 року судово-економічної експертизи встановлено, що розмір щомісячного мінімального платежу відповідає сумі, строку та відсотковій ставці за користування кредиту, передбачений пунктами 1.1., 1.1.4., та 1.1.3.1. Кредитного договору № 6/4/2008/840-К/16 від 29.01.2008 року виходячи з умови, що у році 365 днів та складає 968, 46 доларів США. (а.с. 115-128)

Вказаний висновок є чітким та конкретним, обгрунтованим та достатньо мотивованим, виконаний на підставі відповідних методик, а тому суд приходить до висновку, що він. з точки зору ст.ст. 58 та 59 ЦПК України, є належним та допустимим доказом у справі

Ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами укладеного сторонами кредитного договору, зокрема, є відсоткова ставка та ціна договору.

Судом встановлено та не заперечували представники сторін, при укладенні оспорюваного позивачем кредитного договору сторони у належній формі дійшли згоди щодо умов кредитування, визначених у кредитному договорі, а саме: ціни договору та відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Приведений вище експертний висновок підтверджує, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку позивач сплатив би відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному Графіком погашення заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховую викладене вище, суд приходить до висновку, що в момент укладення кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору - ціни та відсоткової ставки, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору в вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладення саме на таких умовах, а тому приходить до висновку про обґрунтованість його вимог.

В той же час, суд вважає безпідставними твердження позивача в обґрунтування недійсності кредитного договору щодо валюти кредитування, виходячи з наступного.

Ч.1 ст.524 ЦК України дійсно передбачено вираження зобов'язання в національній валюті України.

Ч.1 ст.533 також регулює виконання грошового зобов'язання в гривнях.

В той же час, ч.2 ст.524 та ч.2 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно - правовим актом.

Як вбачається з п.3.1 Кредитного договору валютою як кредитування є долари США.

Ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

В той же час, ані Конституцією України, ані іншими нормативно - правовими актами не встановлено заборони на використання іноземної валюти на території України і вона без обмежень приймається на всій території України.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Як зазначається в ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Посилаючись на те, що при укладенні кредитного договору позивач був ознайомлений з його умовами, підписав його, а тому зобов'язаний виконувати, представник відповідача не довів, що волевиявлення позивача, виходячи з висновку експертизи, було направлене саме на укладення кредитного договору на умовах, які фактично мали місце.

Суд зважає, що відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечуючи проти вимог позивача, будь-яких доказів, які спростовували його твердження та висновок судово-економічної експертизи в частині визначення ціни та відсоткової ставки за умовами договору, а, виходячи з цього, обману позивача при його укладенні, представник відповідача не надав.

В ч.2 ст.11, ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві при укладенні договору споживчого кредиту.

Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг відповідно до п.2 ст.19 Закону.

Відповідно до ч.3ст.12 Закону фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнтові з зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість.

Відповідно до п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

При цьому, з точки зору закону, позивач, як споживач, не може бути примушений під час виконання договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних підставах.

Суд вважає, що твердження представника відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, підписуючи кредитний договір, позивач підтвердив ознайомлення лише з тією інформацією, яка була викладена в самому договорі, розробленому відповідачем, тобто з інформацією, яку надав йому банк, я і яка, як встановлено вище приведеними доказами, була неповною та недостатньою для здійснення свідомого вибору.

Враховуючи, що кредитний договір розроблявся саме відповідачем, суд вважає, що відповідальність щодо його змісту повністю покладається на відповідача.

Оскільки всі розбіжності у розрахунках у погашення кредиту та погашення заборгованості здійснені виключно на користь відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень представника позивача щодо того, що підписання оскаржуваного кредитного договору було здійснено позивачем під впливом обману з боку відповідача.

Мотивом обману, в даному випадку, було отримання відповідачем прихованого додаткового прибутку в вигляді завищеної процентної ставки.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Факт приховування важливої інформації перед підписанням договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Виходячи з цього та висновку суду про задоволення вимог позивача суд приходить до висновку про стягнення з відповідача судового збору в розмірі, що діяв на момент звернення позивача до суду, а саме 7607 грн. на користь держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 203, 215, 229-230, 548, 626-628, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1- задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір № 6/4/2008/840-К/16 від 29.01.2008 р., укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра»

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»/ код за ЄДР 20025456 м. Київ вул. Артема, 15/ на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_2/ судові витрати в розмірі 7607 грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Київського районного суду м. Харкова апеляційної скарги.

Суддя -