Ухвала суду № 34553622, 17.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 року м. Київ К-36202/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010

у справі № 2а-18265/10/0570

за позовом Закритого акціонерного товариства «Автотранспортник»

до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Автотранспортник» (далі по тексту - позивач, ЗАТ «Автотранспортник») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Петровському районі м. Донецька) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2010 №0000101640/0 про на суму 2 471,27 грн., №0000111640/0 від 22.01.2010 на суму 2 177,90 грн. та №0000091640/0 від 22.01.2010 на суму 340,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2010, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.01.2010 №0000101640/0 про на суму 2 471,27 грн., №0000111640/0 від 22.01.2010 на суму 2 177,90 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної 21.01.2010 ДПІ у Петровському районі м. Донецька невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, складений відповідний акт від 21.01.2010 №81/15/30792800, згідно якого встановлено порушення ЗАТ «Автотранспортник» пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі по тексту - Закон №2181-III) - несвоєчасна сплата узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2009 року згідно декларації від 22.06.2009 №8251.

На підставі акту перевірки ДПІ у Петровському районі м. Донецька прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Спірна сума податкового боргу виникла у зв'язку з тим, що податковим органом за даними облікової картки здійснений перерозподіл сум ПДВ, що самостійно сплачені позивачем за платіжними дорученнями, без врахування «Призначення платежу».

Згідно п. 1.2 ст. 1 Закону №2181-III податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 цього Закону податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання з податків. Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань платника податків, згідно пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону №2181, визнаються будь-які власні кошти та інші активи. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України).

З врахуванням зазначеного, є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжних доручень на перерахування вищевказаних сум ПДВ його обов'язок щодо сплати податку в цих сумах припинився.

Як на підставу здійснення відповідачем самостійного перерозподілу (зарахування) сплачених позивачем сум у погашення податкового боргу за інші податкові періоди ніж ті, що визначив платник у платіжних документах, податковий орган, посилається на п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-III.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно у відповідності до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону №2181, або іншими законами з питань оподаткування.

Натомість, до визначеної законом компетенції податкового органу відноситься здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу платника податків шляхом вчинення безпосередньо податковим органом як органом стягнення дій, передбачених пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п. 10.1 ст. 10, пп. 16.3.3 п. 16.3 ст.16 Закону №2181-III.

З огляду на зазначене, суди правомірно дійшли висновку, що у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначено самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров