Ухвала суду № 34553618, 17.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 року м. Київ К-38529/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.11.2010

у справі №2а-12302/08/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солді-Донбас»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Солді-Донбас» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Солді-Донбас») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2010, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.11.2010, позов задоволено частково. Визнано частково недійсними податкові повідомлення-рішення від 05.05.2008: №0001322340/0 на суму 11890,50 грн.; №0001332340/0 на суму 60922,50 грн.; №0001392340/0 на суму 9222,00 грн. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 05.05.2008 №0006261740/0 на суму 1693,50 грн.; визнано недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 05.05.2008 №0001532344 на суму 33251,85 грн. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішенні про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Солді-Донбас» за період з 01.10.2004 по 30.09.2007, за результатами якої складено акт від 15.04.2008 №730/23-5/24656946.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи частково позов суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) у відповідності до положення підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно сформував валові витрати за правилом першої події.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині 4 статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно із абзацом 3 підпункту 1.22.1 пункту 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно, виконавши обов'язок щодо віднесення суми кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності, до валового доходу, не повинен зменшувати валові витрати, сформовані за правилом першої події, на суму такої кредиторської заборгованості.

Стосовно, порушення підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 та пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме віднесення до валових витрат пов'язаних з оплатою геодезичних робіт із землеустрою у сумі 3787,50 грн., згідно договору від 06.06.2005, укладеного з ТОВ «Землі Донбасу», витрат пов'язаних з оплатою робіт з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у сумі 1031,03 грн. згідно договору від 16.04.2007 №849, витрат пов'язаних з оплатою робіт за топографічну зйомку.

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Водночас, згідно з абзацами 1, 2 підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Тобто, до будь-яких витрат, пов'язаних із поліпшенням основних фондів, у сумі яка не перевищує відповідної відсоткової суми сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, платник податку може прийняти одне з двох рішень: або амортизувати зазначені витрати, або віднести їх до валових. При віднесенні цих витрат до валових платник податку не збільшує сукупну балансову вартість всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду в межах встановленого Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» ліміту.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про недійсність спірного податкового повідомлення-рішення: у частині щодо понесених витрат на оплату геодезичних робіт із землеустрою на суму податкового зобов'язання у розмірі 947,00 грн. та на суму фінансових санкцій у розмірі 473,50 грн.; у частині щодо понесених витрат на виконання роботи з нормативної оцінки земельної ділянки на суму податкового зобов'язання у розмірі 258,00 грн. та на суму фінансових санкцій у розмірі 129,00 грн.; у частині щодо понесених витрат пов'язаних з оплатою робіт за топографічну зйомку на суму податкового зобов'язання у розмірі 1414,00 грн. та на суму фінансових санкцій у розмірі 707,50 грн. Крім того, вірним є висновок судів попередніх інстанцій про правомірне віднесення позивачем витрат на очищення території бази, навантаження та вивіз сміття згідно договору від 16.06.2007 №075/07.

Стосовно порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 3.1 р. 3 «Порядку складання декларації з податку на прибуток», затвердженого наказом ДПА України від 29.09.2003 №143, а саме: занижено вартість запасів, використаних в господарській діяльності, задекларованих у Додатку К1/1 (рядок А1/4) до Декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2007 року на суму 12704,00 грн., за півріччя 2007 на суму 46093,00 грн. внаслідок не врахування вартості товарів у сумі 12704,00 грн., які були списані з балансу в зв'язку з крадіжкою: внаслідок заниження вартості запасів, які значились на балансі підприємства по рахунку 20 «Виробничі запаси» та були списані на рахунок 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів» у сумі 33389,00 грн., в зв'язку з ремонтами (модернізацію) основних засобів.

Відповідно до пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

Факт самостійного виправлення позивачем помилки доведений та не оспорюється. Виправлена помилка у Декларації за ІІ квартал 2007 року була віднесена до Додатку К 1/1 (рядок 14), а також у 8 рядку декларації не була відображена сума штрафу, нарахована платником самостійно у зв'язку з виправленням помилки, а саме: (р. 7 х 0,05). Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо визначення порушення у цій частині у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Також, у акті перевірки встановлено, що відповідно відомостей нарахування амортизації за період 1-й квартал 2005 року, 4-й квартал 2005 року, амортизаційні відрахування за 2005 рік складають 255300,00 грн. Згідно рядку 7 декларації з податку на прибуток за 2005 рік (від 09.11.2005 № 129249 з урахуванням уточнюючого розрахунку від 24.03.2006 № 19345) амортизаційні відрахування задекларовані у сумі 253900,00 грн. Таким чином, завищення амортизаційних відрахувань за 2005 рік склало 6300,00 грн.

Суд правильно встановив правомірність спірного податкового повідомлення у цій частині, а саме за порушення пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму основного платежу у розмірі 7586,00 грн. та фінансових санкцій на суму у розмірі 3793,00 грн. (згідно розрахунку фінансових санкцій до податкового повідомлення-рішення №0001322340/0 від 05.05.2008).

Щодо визначення позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму у розмірі 64327,50 грн., у тому числі: за основним платежем 42885,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 21442,50 грн., то судами зазначено наступне.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Закон дозволяє формувати податковий кредит по будь-яким платіжним чи розрахунковим документам, у тому числі і по чекам РРО, за умови що у них зазначені сума податку та податковий номер постачальника у межах 10000,00 грн. на день. Якщо ж податковий номер не зазначений у розрахунковому документі, то можливе формування податкового кредиту за умови, що це касовий чек, та у сумі, що не перевищує 40,00 ПДВ на день.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано відповідачем, позивач формував податковий кредит по розрахунковим документам, у яких податковий номер постачальника зазначений, то обмеження у сумі ПДВ 40,00 грн. на день в цьому випадку не застосовується. Вказана обставини підтверджується документами наявними у матеріалах справи.

Стосовно податкового повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та визначено до сплатити суму податку у розмірі 9306,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 4653,00 грн. згідно підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Правомірним є висновок судів попередніх інстанцій, що податкові накладні не відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якої платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Також наказ Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» визначає обов'язкові реквізити податкової накладної та відповідно форму накладної.

Так, податкові накладні №571 від ТОВ «ДиСтарТрейд», №341 від ПП «Емалъ-98», №411 від ПП «Емаль - 98», №957 від ТОВ «Ди Отар Трейд», №0606 від ВКФ у формі ТОВ «Обрій», №1219 від ТОВ «Ди Стар Трейд», №1325 від ТОВ «Ди Стар Трейд», №0893 від ВКФ у формі ТОВ «Обрій», не відповідають формі, яка була чинна у І кварталі 2005 року, форма затверджена Наказом ДПА України від 30.05.1997 N165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення», а податкова накладна №627 від 27.04.2005, що видана ТОВ «Застройщик» не містить обов'язкових реквізитів.

При цьому вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що зазначені норми Закону не містять обмеження щодо виготовлення зразка податкової накладної з позначкою «Дублікат».

Щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму у розмірі 1693,50 грн., у тому числі за основним платежем 564,50 грн. та за штрафними фінансовими санкціями 1129,00 грн. за порушення підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-1У від 22.05.2003 - не утримано податок з суми грошового відшкодування витрат робітника без наданих підтверджуючих документів у 2005-2006 роках.

Колегія суддів, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що зазначена норма не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки вона визначає лише дохід, отриманий як додаткове благо, в свою чергу обставини встановлені у акті перевірки спростовуються наданими позивачем на підтвердження здійснення витрат документами.

Стосовно рішення №0001532344 від 05.05.2008, яким застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33251,85 грн. за порушення пункту 2.6, пункту 3.1, пункту 3.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» у частині несвоєчасного оприбуткування готівки у касу підприємства у сумі 5808,10 грн., у частині проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 4211,35 грн.

Як свідчать матеріали справи згідно контрольної стрічки за 03.02.2006 по РРО, фіскальний №0562003976, загальна сума виторгу складає 3108,10 грн. та по РРО фіскальний №50562004128 загальна сума виторгу складає 2700,00 грн. Вказана сума у касу підприємства оприбуткована 04.02.2006 (фіскальні звітні чеки №675 та №556 зроблено 04.02.2006.)

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно зі статтею 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим об'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, з урахуванням строків визначених статтею 250 Господарського кодексу України правомірним є висновок судів попередніх інстанцій, що штрафні (фінансові) санкції в сумі 33251,85 грн. не можуть вважатися такими, які застосовані в межах чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.09.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.11.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис) О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова