Постанова № 34553099, 30.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Справа № 907/202/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,суддівМачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуХустського міського ринку Хустської райспоживспілкина постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід21.08.2013р.у справі№907/202/13-гГосподарського судуЗакарпатської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4до1. Хустського міського ринку Хустської райспоживспілки 2. Хустської районної спілки споживчих товариствтретя особаХустська районна громадська організація "Спілка підприємців "НІКА ПЛЮС"прозобов'язання вчинити дії та відшкодування збитківза участю:

- позивача:ОСОБА_5 (довіреність від 20.10.2013р.)- відповідача-1:Сабадош В.Ю. (довіреність від 08.07.2013р.), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд із даним позовом, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) просила, з урахуванням уточнення позовних вимог, зобов'язати Хустський міський ринок Хустської райспоживспілки (далі - відповідач-1) та Хустську районну спілку споживчих товариств (далі - відповідач-2) в місячний термін після набрання рішенням суду законної сили відновити становище, яке існувало до порушення права позивача шляхом звільнення (надання) позивачу земельної ділянки на території Хустського міського ринку у розмірах, які є необхідними для встановлення торгового павільйону розміром 12,28 кв. м на тому ж самому місці, яке визначено згідно схеми попереднього погодження місця розміщення торгового павільйону та зобов'язати відповідачів відшкодувати збитки, стягнувши їх в солідарному порядку, в сумі 197694,76 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вини відповідачів незаконно демонтовано торгівельний павільйон позивача на ринку, чим завдано збитків, які полягають у вартості вказаного павільйону, та сумі неодержаних доходів за період з березня 2010 року по лютий 2013 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2013р. (суддя Ремецькі О.Ф.) в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Юрченко Я.О., судді Давид Л.Л., Данко Л.С.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача-1 звільнити позивачу земельну ділянку на території Хустського міського ринку у розмірах, які є необхідними для встановлення торгового павільйону, та в частині відшкодування збитків з відповідача-1 на користь позивача шляхом стягнення грошових коштів у розмірі 46027,66 грн. вартості знищеного майна. В цій частині прийнято нове рішення, яким вказані позовні вимоги задоволено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині прийняття нового рішення та залишити в цій частині рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у справі рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові своє рішення мотивував тим, що позивачем не доведена протиправність дій відповідачів, оскільки знесення торгового павільйону здійснювалось на підставі судового рішення.

Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача-1 здійснити дії щодо поновлення прав позивача, та в частині стягнення з відповідача-1 вартості знищеного майна, виходив з того, що відповідач-1 повинен був вжити усіх заходів щодо повідомлення державного виконавця, який здійснював знесення торгового павільйону, про дотримання вимог Закону України "Про виконавче провадження" щодо судової заборони на вчинення дій стосовно такого майна.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 11111 ч.2 п.4 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення виконавчого комітету Хустської міської ради від 26.07.1999 року №310, погодження відповідачем-2 та іншими відповідними службами попереднього місця розташування торгового павільйону (промислових товарів) в м. Хуст, вул. Незалежності (територія ринку), що підтверджується відповідною схемою, копія якої міститься в матеріалах справи, позивачем на території ринку було розміщено придбаний ним торгівельний павільйон.

31.10.2006 року відповідно до рішення зборів приватних підприємців, які займаються підприємницькою діяльністю на Хустському міському ринку РСС, засновано Хустську районну громадську організацію "Спілки підприємців "НІКА ПЛЮС" (далі - третя особа), які об'єдналися для захисту своїх прав та законних інтересів. Позивач є одним із членів даної громадської організації.

01.12.2006 року між відповідачем-1 (орендодавець) та третьою особою (орендар) було укладено договір про надання торгових місць на території Хустського міського ринку.

Також судами встановлено, що судовим рішенням в іншій справі за позовом Хустського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Хустської міської ради, Хустського районного управління Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Закарпатській області, Хустської районної санепідемстанції до Хустського міського ринку Хустської райспоживспілки було зобов'язано дирекцію Хустського міського ринку Хустської райспоживспілки звільнити територію ринку за адресою вул. Майдан Незалежності, буд. 21, м. Хуст Закарпатська область, шляхом демонтажу торгових рядів, павільйонів та їх вивезення за територію ринку.

Після набрання законної сили цим рішенням було видано виконавчий лист для виконання, який був пред'явлений для примусового виконання Хустським районним управлінням Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Закарпатській області до відділу державної виконавчої служби Хустського районного управління юстиції, на підставі чого було відкрите виконавче провадження.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 03.03.2010р. ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.03.2010р. в іншій справі №16/16 заборонено відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо реконструкції, демонтажу торгових місць (рядів) та павільйонів та Хустському РСС та закриття Хустського міського ринку РСС по вул. Майдан Незалежності, 21 в м. Хуст Закарпатської області до набрання рішенням по справі законної сили про що відповідачі були повідомлені під розписку і вручено копію постанови про відкриття виконавчого провадження (копія супровідного листа від 04.03.2010р. № 2688/2-14/8 і постанови від 04.03.2010р.), однак незважаючи на це торговий павільйон позивачки був знесений.

У касаційній скарзі відповідач-1, як на підставу для її задоволення, посилається на те, що знесення вказаного майна мало місце 02.03.2010р., тобто ще до повідомлення його щодо заборони суду вчиняти будь-які дії щодо цього майна, однак такі доводи не ґрунтуються на фактичних обставинах справи оскільки докази щодо цього в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч.2). Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч.3).

Статтею 391 цього кодексу визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно вимог статті 3 вказаного кодексу не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3).

Відтак, відповівдач-1 вважаючи що майно позивача знаходилось на території його ринку безпідставно повинен був діяти в межах чинного законодавства.

Разом з тим, приписами статті 111 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час знесення павільйону, передбачено, що сторони виконавчого провадження зобов'язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, а статтею 34 ч.1 п.4 цього Закону визначено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Таким чином знесення торгового павільйону, належного позивачу, залежало від виконання відповідачем-1 встановленого законом обов'язку щодо виконання ухвали суду відносно заборони вчиняти будь-які дії щодо цього майна.

Судами не встановлено, а відповідач-1 не посилався на те, що вказані дії залежали від волевиявлення органу державної виконавчої служби.

Відтак, відшкодування майнової шкоди, завданої власнику, передбачено вказаними приписами статті 386 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 22 цього кодексу збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі, на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб.

При цьому відповідачем-1 не спростовано у передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, що збитки у розмірі встановленому судом апеляційної інстанції вартості знищеного майна, не відповідають фактичним втратам позивача.

У касаційній скарзі відпровідач-1 як на підставу для її задоволення також посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно цієї норми додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відмовляючи у клопотанні суд апеляційної інстанції мотивував його тим, що відповідач-2 не обґрунтував причин, з яких відповідні документі не подавались суду першої інстанції.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають приписами вказаної норми, оскільки нею передбачена можливість прийняття додаткових доказів за умови що заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а таке обґрунтування відсутнє.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення (п.11).

Оскільки не вбачається що застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права призвело до прийняття неправильного по суті спору судового рішення, підстави для скасування його постанови, з урахуванням мотивів, наведених у даній постанові, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Хустського міського ринку Хустської райспоживспілки залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2013р. у справі Господарського суду Закарпатської області №907/202/13-г, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський