Рішення № 34552781, 31.10.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22-ц/796/14325/2013 Головуючий у 1 інстанції - Сенюта В.О.

м. Київ Доповідач - Борисова О.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.

при секретарі: Халпахчієвій Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач 05 червня 2013 року звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4, ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, в якому з урахуванням уточнень просив визнати за ним право власності на автомобіль марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1; зобов'язати ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві зняти арешт з автомобіля марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який створює перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження автомобілем.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року та ухвалити нове, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та зняти з нього арешт.

Посилається на те що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Так, зі змісту позовних вимог вбачається, що відповідач ОСОБА_4 продав позивачу за визначену розпискою суму коштів автомобіль, який було оглянуто та передано позивачу разом з правовстановлюючими документами на транспортний засіб та ключами від нього, тобто сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, всі вимоги крім реєстрації сторонами були виконані, проте суд на вказані обставини уваги не звернув.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила її відхилити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві автомобіль марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_4

Судом першої інстанції встановлено, що 19 грудня 2007 року відповідач ОСОБА_4 надав розписку позивачу про те, що відповідач отримав грошові кошти у розмірі 15500 доларів США від позивача ОСОБА_2 за продаж йому належного відповідачу транспортного засобу марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

19 грудня 2007 року відповідач ОСОБА_4 видав на ім'я позивача довіреність на право вести всі справи з питань експлуатації, проходження технічного огляду та ремонту належного на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 виданого УДАІ ГУ МВС в м. Києві 12 липня 2007 року автомобіля марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

З довіреності виданої 07 лютого 2011 року ОСОБА_4 на ім'я позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вбачається, що довіреність видана на право розпоряджатись (керувати, продати, обміняти, здати в оренду, тощо) належний ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 виданого УДАІ ГУ МВС в м. Києві 12 липня 2007 року автомобіля марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Судом першої інстанції встановлено, що у ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 аліментів на виконання рішення Кіровського районного суду АР Крим.

18 квітня 2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Деснянського районного управління юстиції м. Києва винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 32210486.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2012 року ВДВС Деснянського РУЮ м. Києва винесено постанову про розшук майна боржника, а саме спірного автомобіля та 25 квітня 213 року на підставі виконавчого листа № 2-693 від 23 листопада 2011 року виданим Кіровським районним судом АР Крим винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_4 та оголошення заборони його відчуження.

23 квітня 2013 року інспектором ДПС 5 взводу 1 батальйону ДПС полку ДПС ДАІ було тимчасово затримано транспортний засіб «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» за розшук ВДВС Деснянським РУЮ м. Києва.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу транспортного засобу марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 між позивачем та ОСОБА_4 не укладався, спірний автомобіль не був знятий з обліку в органах ДАІ, залишився зареєстрованим за ОСОБА_4, заява про зняття з обліку ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_4 не подавалась, як наслідок, відсутні правові підстави для визнання права власності на спірний автомобіль за позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби, в тому числі легкові автомобілі» підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 Правил державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 встановлено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції.

В силу п.п.7, 8 зазначених Правил власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості; правомірність придбання транспортних засобів, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами - виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарний біржах.

Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не проводиться.

Реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття їх з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Згідно з п.40 цих Правил зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду.

Таким чином, до вчинення зазначених дій продавець транспортного засобу не вправі його відчужувати, а покупець набувати право власності на транспортний засіб.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 було вчинено будь-які з вище зазначених дій, зокрема, але не виключно знято спірний автомобіль з обліку в органах ДАІ.

Відповідно до положення ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, для пред'явлення позову про визнання права власності необхідними умовами є дві безумовні обставини: 1) особа, яка звертається до суду повинна бути власником майна. 2) це право повинно оспорюватися.

Оскільки за позивачем спірний автомобіль зареєстровано не було, то право власності у нього не виникло, а тому колегія суддів погоджується, з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на транспортний засіб марки «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та зняття з нього арешту.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем на обґрунтування своїх позовних вимог були надані довіреності, розписка від 19 грудня 2007 року та покази свідків, яким судом першої інстанції була надано помилкова оцінка колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

На підставі довіреності, як зазначено у ній та визначено положеннями ст.ст. 237, 244, 245 ЦК України, здійснюється представництво.

За своїм юридичним змістом довіреність це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва її інтересів перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити від імені другої сторони, яку вона представляє правочин та/або будь-які інші дії. Крім того, на підставі доручення повірений не має права укладати угоду від імені особи, яку він представляє, відносно себе особисто (ч. 3 ст. 238 ЦК України).

Отже, довіреності на керування та розпорядження спірним автомобілем не є правочином, згідно з яким відбувається перехід права власності і видачу такої довіреності не можна вважати договором купівлі-продажу. Зі змісту довіреності вбачається, що ОСОБА_4 надав повноваження позивачу по представництву його інтересів як власника транспортного засобу «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Розписка від 19 грудня 2007 року також не є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт укладання договору купівлі-продажу транспортного засобу «Mercedes», модель «Е-240», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, оскільки розписка, як форма договору, за положеннями ЦК України встановлена лише при укладанні договору позики (ч.2 ст. 1047 ЦК України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення відповідно до ст.212 ЦПК України дав оцінку доказам в тому числі і показам свідків з урахуванням вимог ст.ст. 58, 59 ЦПК України про їх належність та допустимість.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції проігноровано факт укладення договору купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, колегія суддів вважає, безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1,4 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Однак, п.3 ч.1 ст.208 ЦК України встановлено, що правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі. В порядку ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту державної реєстрації.

Поряд з цим, Правилами державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 встановлено обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів купівлю-продажу транспортних засобів та їх державну реєстрацію.

Проте, вказаних вимог чинного законодавства сторонами при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля від 19 грудня 2007 року додержано не було, а тому колегія суддів приходить до висновку, що даний правочин не може вважатися вчиненим.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник відповідача ВДВС Деснянського РУЮ м. Києва надала копію свідоцтва про смерть відповідача ОСОБА_4, відповідно до якого ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Пунктом 6 ч.1 ст.205 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництво.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду 05 червня 2013 року, тобто вже після смерті ОСОБА_4

Частиною 4 ст.25 ЦК України визначено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту підлягає скасуванню, провадження по справі в цій частині позовних вимог закриттю.

В решті рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 310, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту скасувати, провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту - закрити.

В решті рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: