Постанова № 34550931, 15.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 18374/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Багрія В.М., Гінди О.М.,

з участю секретаря судового засідання Андрушків І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Іскра» до Державної податкової інспекції у місті Львові про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2009 року ТзОВ «Іскра» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Львові про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 09 вересня 2009 року № 0000942301/0/15184, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2609647,50 грн., в тому числі за основним платежем 1739765,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 869882,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ТзОВ «Торговий центр «Аврора» виконало своє договірне зобов'язання шляхом здійснення передоплати по договору, тому у ВАТ «Іскра» виникло зобов'язання здійснити поставку продукції відповідно до укладеного між ними договору від 01.10.2008 року ВАТ «Іскра» на загальну суму 3500000,00 грн. У лютому 2009 року ВАТ «Іскра» виконало своє зобов'язання перед ТзОВ «Аврора» шляхом передачі останньому електроламп на загальну суму 10700070,00грн. (з ПДВ ). При цьому позивач нарахував податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 1783345,0грн. та здійснив коригування сум ПДВ, які були нараховані при отриманні попередньої оплати у розмірі 1200010,00 грн. відповідно до отриманих податкових накладних. Податкові зобов'язання були включені до декларації з ПДВ за лютий 2009 року 06.03.2009 року. ТзОВ «Торговий центр «Аврора» здійснив післяоплату по договору в сумі 3500000,00 грн.

Позивач вважає висновки відповідача щодо недійсності даного договору у зв'язку з недотриманням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України безпідставним, оскільки дані договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а саме Покупець набув право власності на майно, а Продавець отримав грошові кошти. Вимоги щодо чинності правочину передбачені даною нормою, сторонами дотримано. При цьому, моментом передачі товарів вважається підписання Покупцем накладних про отримання товарів. Відповідно до виданих Покупцем накладних перехід права власності до ТзОВ «Торговий центр «Аврора» на товари відбувся 27.02.2009 року.

27.02.2009 року ВАТ «Іскра» та ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» зобов'язується передати, а ВАТ «Іскра» прийняти та оплатити товари згідно найменувань, за цінами, що зазначаються у специфікації. 27.02.2009 року ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» виконав своє зобов'язання перед ВАТ «Іскра» шляхом передачі останньому електроламп на загальну суму 10700070,00грн. (з ПДВ). Відповідно до даного договору ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» передав товар, що був предметом договору, у власність ВАТ «Іскра». Оскільки основною діяльністю ВАТ «Іскра» є продаж електроламп і вона здійснюється систематично, висновок відповідача про те, що не встановлена розумна економічна причина (ділова мета) одержання товару від ВАТ «Самбірсьюrй радіозавод «Сигнал» вважає невірним. Вимоги щодо чинності правочину дотримано, тому Позивач вважає твердження відповідача щодо його недійсності безпідставним. Відповідно до накладних від 27.02.2009 року перехід права власності до ВАТ «Іскра» на товари відбувся цього дня. Податковий кредит в сумі 1783345,00грн. був сформований на підставі податкових накладних, отриманих від ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року позову задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що надані позивачем до матеріалів справи належним чином засвідчені копії податкових накладних підтверджують дотримання ним вимог пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3. пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі аналізу норм ст. ст. 203, 219, 220, 221, 224, 228, 234 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені позивачем договори з ТзОВ «Торговий центр «Аврора» та ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність свого рішення.

Тому суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у місті Львові подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною і необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

В період з 27.07.2009 року до 14.08.2009 року працівниками Державної податкової інспекції у місті Львові було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Іскра» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «Торговий центр «Аврора» та ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» за лютий 2009 року, за результатами якої складено акт від 19.08.2009 року № 307/23-4/00214244.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем вимог п.1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2009 року № 0000942301/0/15184, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2609647,50 грн., в тому числі за основним платежем 1739765,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 869882,50 грн.

Колегія суддів вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність зазначеного податкового повідомлення-рішення з таких підстав.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

В контексті наведеного вище колегія суддів враховує наступне.

Як встановлено судом, 01.06.2007 року ВАТ «Іскра» (Продавець) уклало з ТзОВ «Торговий центр «Аврора» (Покупець) договір купівлі-продажу № 0106/07-Л, на підставі якого здійснило передоплату, шляхом перерахування на рахунок ВАТ «Іскра» грошових коштів. При цьому ВАТ «Іскра» нарахувало податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1473208,33 грн. відповідно до податкових накладних від 30.07.2007 року № 91-1, від 03.08.2007 року № 100, від 30.09.2007 року № 110, від 13.12.2007 року № 144/1 та від 17.12.2007 року № 144/2.

01.10.2008 року ВАТ «Іскра» (Продавець) уклало з ТзОВ «Торговий центр «Аврора» (Покупець) договір купівлі-продажу № 011008/2, відповідно до якого ВАТ «Іскра» зобов'язується передати, а ТзОВ «Торговий центр «Аврора» прийняти та оплатити товари згідно найменувань, за цінами, що зазначаються у специфікації на загальну суму 3500000,00 грн.

Позивач, з яким погодився суд першої інстанції, стверджує, що 27 лютого 2009 року ВАТ «Іскра» виконало своє зобов'язання перед ТзОВ «Аврора» шляхом передачі останньому електроламп на загальну суму 10700070,00грн. (з ПДВ ). При цьому ВАТ «Іскра» нарахувало податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 1783345,00 грн. та здійснило коригування сум ПДВ, які були нараховані при отриманні попередньої оплати у розмірі 1200010,00грн. згідно наступних податкових накладних. Податкові зобов'язання були включені до декларації з ПДВ за лютий 2009 року 06.03.2009 року ТзОВ «Торговий центр «Аврора» здійснив післяоплату по договору в сумі 3500000,00грн.

27.02.2009 року ВАТ «Іскра» (Покупець) та ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» (Продавець) уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити товари згідно найменувань, за цінами, що зазначаються у специфікації.

Позивач, з яким погодився суд першої інстанції, стверджує, 27.02.2009 року ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» виконав своє зобов'язання перед ВАТ «Іскра» шляхом передачі останньому електроламп на загальну суму 10700070,00грн. (з ПДВ). Відповідно до даного договору ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» передав товар, що був предметом договору, у власність ВАТ «Іскра». На підтвердження своїх доводів позивач посилається на накладні від 27.02.2009 року, відповідно до яких на умов зазначеного вище договору перехід права власності до ВАТ «Іскра» на товари відбувся цього дня. Податковий кредит в сумі 1783345,00грн. був сформований на підставі податкових накладних, отриманих від ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал».

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій - це первинні документи, яки фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні і зведенні облікові документи повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Також обов'язкові реквізити первинних документів - це інформація, щодо яких саме товарів надані послуги, та де і коли надавалися послуги. З договорів, додаткових угод та видаткових накладних не можливо встановити, який товар було придбано.

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення податковий орган виходив з того, що товар фактично позивачем не придбавався, оскільки позивачем не було надано доказів його транспортування, зберігання чи зберігання контрагентами.

При цьому, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд першої інстанції не досліджував та не перевіряв належним чином даних доводів відповідача, а саме чи мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення. Також суд першої інстанції не встановив наявності первинних бухгалтерських документів (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, товарно-транспортні накладні, актів приймання товару тощо), які підтверджують реалізацію та зберігання товару за період проведення зазначених вище господарських операції.

Колегія суддів враховує, що позивач таких документів не надав, отже, не виконав свого процесуального обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, передбаченого ч. 1 ст. 71 КАС України.

При цьому, із змісту наведених вище правових норм випливає, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг).

Тобто за відсутності факту реального виконання господарської операції відповідні суми ПДВ не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Враховуючи, що позивач не надав суду жодних доказів фактичної реальної передачі ВАТ «Іскра» ТзОВ «Торговий дім «Аврора», та отримання ВАТ «Іскра» від ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» зазначених вище товарів, а саме одних і тих же електроламп виробництва ВАТ «Іскра», розбіжності у поясненнях позивача та його контрагентів щодо способу передачі товару, оформлення документів про передачу товару одним днем - 27.02.2009 року з умови знаходження зазначених підприємств в різних населених пунктах, а також ненадання позивачем належних пояснень і доказів щодо наявності ділової мети і необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької та економічної діяльності, зокрема, отримання прибутку, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про відсутність фактичного виконання зазначених вище договорів, а отже, позивач не мав права включати до складу податкового кредиту суми коштів сплачених в ціні товару, незважаючи на наявність складених первинних документів або сплати грошових коштів.

Колегія також враховує ту обставину, що сам представник позивача у процесі апеляційного розгляду ствердив, що товар, який був предметом відповідних угод зі складу позивача не переміщався.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10, постанові від 07.02.2012 року у справі №21-425во10, постанові від 20.02.2012 у справі № 21-402а11, постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові задовольнити повністю.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року у справі № 2а-6705/09/1370 скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.Б.Заверуха

Судді В.М. Багрій

О.М. Гінда

Повний текст постанови

виготовлений та підписаний

17.10.2013 року