Ухвала суду № 34548581, 30.10.2013, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Головіна Т.М.

Доповідач - Іванова І.П.

Справа № 434/3079/13-ц

Провадження № 22ц/782/3092/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Іванової І.П.

суддів: Украінцевої Л.Д., Фарятьєва С.О.,

при секретарі - Вербицькому І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 20 червня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и л а:

17.04.2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до ОСОБА_2 із позовом про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування своїх вимог вказали, що 09.08.2012 року між сторонами по справі був укладений та нотаріально посвідчений договір позики. За умовами договору позивачі передали відповідачу 130000 грн., а відповідач зобов'язалася повернути вказану суму грошей у строк до 01.01.2013 року. В разі прострочення виконання умов позичальник зобов'язався сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 20 % річних від простроченої суми. На даний час відповідач ухиляється від виконання свого зобов'язання за договором позики. Просили стягнути на їх користь з ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики в сумі 137408,20 грн., судові витрати в розмірі 1374,08 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 20 червня 2013 року позовні вимоги були задоволені: з відповідача на користь позивачів було стягнуто за договором позики від 09.08.2012 року 137408,20 грн. та судові витрати в сумі 10374,08 грн.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 20 червня 2013 року скасувати. Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не з'ясував всіх обставин справи.

Заперечень проти апеляційної скарги іншими учасниками не надано.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

За умовами нотаріально посвідченого договору від 09.08.2012 року позивачі передали у власність відповідачу грошові кошти в сумі 130000 грн. на умовах повернення боргу строком до 01.01.2013 року, а відповідач прийняла вказану грошову суму і зобов'язалася їх повернути у вказаний строк. Пунктом 6 Договору позики передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання - сплата 20 % річних від простроченої суми та сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Договір позики чинний, сторонами не був оспорений.

Позивачі свої зобов'язання за договором позики виконали, передавши обумовлену суму відповідачеві; відповідач умови договору не виконала, борг не повернула.

Заслухавши доповідача, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевірив законність та обґрунтованість рішення, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач невиконанням зобов'язання порушила майнові права позивачів і ці права підлягають судовому захисту; підстав звільнення відповідача від обов'язку за договором в даному випадку не встановлено. Також з відповідача підлягають стягненню 20 % річних від простроченої суми та індекс інфляції, обумовлені в Договорі позики, а також витрати на сплату судового збору та на правову допомогу.

Такий висновок суду є таким, що відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, о воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Тому доводи апеляції в тій частині, що фізичним особам забороняється стягувати проценти за договорами займу, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки діючим Цивільним Кодексом не забороняється встановлювати такий вид відповідальності, як стягнення відсотків за користування грошовими коштами. Крім того, сторони домовилися про сплату відповідного розміру процентів за порушення строків виконання зобов'язання (п. 6 Договору).

Згідно з нормою ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідачем не було надано доказів тому, що угода, укладена між сторонами, є удаваною: ОСОБА_2 не зверталася ані до суду із позовом про визнання договору недійсним, ані до правоохоронних органів із відповідною заявою.

Натомість, позивачами суду був наданий оригінал Договору позики від 09.08.2012 року, завірений нотаріально. Відповідно до змісту вказаного Договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали, а ОСОБА_2 отримала 130000 грн. у власність до підписання даного Договору. Даний договір відповідачем оспорений не був, тому є чинним.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Таким чином, безпідставними є твердження в апеляційній скарзі стосовно неправомірності стягнення судових витрат з відповідача.

Ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 20 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набуває чинності негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: