Постанова № 34537602, 31.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2013 р. Справа № 917/521/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плужник О.В., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "АвтоКрАЗ", м. Кременчук (вх. №2862П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 04.06.13 року у справі №917/521/13

за позовом ТОВ "СПЕЦВІК", м. Запоріжжя

до ПАТ "АвтоКрАЗ", м. Кременчук

про стягнення 15004, 83 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач (ТОВ "СПЕЦВІК") звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача (ПАТ "АвтоКрАЗ") - 15004,83 грн., в т.ч. 12 542,50 грн. - сума основного боргу згідно договірного листа №1267/11 від 01.11.11 р., 2 052,04 грн. - пені, 410,29 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.06.2013 року (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "АвтоКрАЗ" на користь ТОВ "СПЕЦВІК" 12542,50 грн. - боргу, 410,29 - 3% річних, 1485,21 - витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

FONT >Відповідач, ПАТ "АвтоКрАЗ", не погодившись з рішенням господарського суду надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 04.06.2013 року в повному обсязі та прийняти нове рішення про відмову у стягненні боргу з ПАТ "АвтоКрАЗ" на користь ТОВ "СПЕЦВІК".

При цьому, заявник апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав його невідповідності нормам матеріального і процесуального права, а також невідповідності його висновків фактичним обставинам справи та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Як зазначає відповідач у своїй скарзі невідповідність рішення суду першої інстанції нормами матеріального права полягає в тому, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до умов договору п. 5 відвантаження продукції за неузгодженими цінами не проводиться. З огляду на те, що додатковими угодами №1 та №2 була визначена ціна на мило банне 3,32 грн. за 1 шт., та на чоботи гумові 93,95 грн. за пару, а відповідно до даних вказаних у накладних та рахунках, ціни зазначені інші, тобто продукція поставлена за неузгодженою ціною.

Товар, який був вказаний в наданих позивачем накладних не можна вважати таким, що був поставлений відповідно до умов Договірного листа, оскільки товар та ціна, які були у них зазначені не співпадають із товаром та ціною, які були вказані в накладних та рахунках, а тому строк оплати Товару є таким, що не настав

Тобто, на думку відповідача, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що поставка товару по накладним № РН-12/21/11 від 21.12.2011 року є поставкою по Договірному листу. Даний факт свідчить про неповне з'ясування ним обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Також на думку відповідача, суд першої інстанції порушив вимоги ст.ст. 4, 4-2 ГПК України, оскільки в оскаржуваному рішенні не повністю враховано доводи відповідача, що викладені у відзиві ПАТ "АвтоКрАЗ" на позовну заяву від 16.04.2013 року № 116/18-84. Зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. T>

>Крім того, як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, після винесення оскаржуваного рішення та отриманого судового наказу, відповідач платіжним дорученням №7866 від 05.09.2013 року добровільно сплатив грошові кошти, котрі були стягнуті за рішенням суду. Тому, як зазначає позивач у відзиві на скаргу, відповідач таким чином підтвердив (визнав) обґрунтованість та законність спірного рішення та позовних вимог, в зв’язку із чим відсутні підстави передбачені ст. 104 ГПК України для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Свого представника в судове засідання відповідач не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.

У зв’язку із сплатою відповідачем боргу, позивач також свого представника в засідання судової колегії не направив.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції між Холдинговою компанією "АвтоКраз" у формі Відкритого акціонерного товариства (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ВІК" (продавець) (далі-позивач) був укладений договірний лист №1267/11 від 01.11.11 р. та додаткові угоди №1 від 08.11.11 р. і №2 від 23.11.11 р. до цього договірного листа, які є його невід'ємними частинами до нього. Договірний лист набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але у будь-якому разі до 31.12.12 р. Вищезазначені додаткові угоди набирають чинності з моменту підписання і діють до 31.12.13 р.

Відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" Холдингова компанія "АвтоКраз" у формі Відкритого акціонерного товариства змінила назву на Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" (далі-відповідач).

Згідно до п. 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПАТ "АвтоКрАЗ" №22 від 21.03.13 р., зареєстрованого державним реєстратором 16.05.13 р. Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" є новим найменуванням Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства, заснованої згідно наказу Фонду державного майна України від 24.10.95 р. №33-АТ "Про створення холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у відповідності до Закону України "Про господарські товариства" та Указу Президента України від 11.05.94 року №224/94 "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпорації та приватизації" шляхом об'єднання в статутному капіталі контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів.

Відповідно до п. 1 договірного листа продавець (позивач) зобов'язувався поставити, а покупець (відповідач) прийняти і сплатити продукцію: мило туалетне "Банне" 200г в кількості 3200 шт. за ціною 1 шт - 3,04 грн. Всього на загальну суму з ПДВ 20% - 11 673,60 грн.

Додатковою угодою №1 від 08.11.11 р. до договірного листа сума договору збільшилась і складає 24422,40 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 4070,40 грн.

Додатковою угодою №2 від 23.11.11 р. до договірного листа сума договору також збільшилась і складає 30 059,40 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 5 009,90 грн.

Інші умови договору залишаються без змін.

Зазначені правочини узгоджені сторонами та скріплені Ії печатками, в зв’язку із чим посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до умов договору п. 5 відвантаження продукції за неузгодженими цінами не проводиться, є безпідставним.

Також, безпідставні посилання відповідача на те, що Товар, який був вказаний в наданих позивачем накладних не можна вважати таким, що був поставлений відповідно до умов Договірного листа, оскільки товар та ціна, які були у них зазначені не співпадають із товаром та ціною, які були вказані в накладних та рахунках, а тому строк оплати Товару є таким, що не настав.

Як встановлено судом першої інстанції і обґрунтовано зазначено в рішенні суду, на виконання умов договірного листа та додаткових угод позивач відповідачеві по видаткових накладних №РН-12/21/11 від 21.12.11 р., №РН-12/21/12 від 21.12.11 р. здійснив постачання продукції: мило банне та чоботи гумові на загальну суму 15 542,50 грн., а відповідач отримав продукцію по довіреності ААГ № 904845 від 15.12.11 р.

Доказів відмови від отриманого товару згідно видаткових накладних № РН-12/21/11 від 21.12.11 р., № РН-12/21/12 від 21.12.11 р. та виданої довіреності ААГ № 904845 від 15.12.11 р., або повернення отриманого товару відповідач не надав.

Відповідно до п. 3 договірного листа оплата проводиться по факту поставки товару з відстроченням платежу до десяти банківських днів, в національній валюті України по банківських реквізитам продавця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання по оплаті продукції виконав частково, сплативши на користь позивача 3000,00 грн., тобто своїми діями схвалив правочин з отримання Товару за узгодженою сторонами ціною.

Таким чином, як правомірно встановлено судом першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем становить 12542,50 грн.

Позивач звертався до відповідача з листом-вимогою № 1/28 від 28.03.12 р. про сплату заборгованості, який залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд першої інстанції правомірно зазначив в рішенні, що згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару.

Доказів погашення боргу відповідачем не надано.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав, що вимога позивача про стягнення з відповідача 12542,50 грн. боргу обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, та підлягає задоволенню.

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив у своєму рішенні, що згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За обґрунтованим розрахунком позивача, перевіреним судом, сума 3% річних за період з 16.02.12 р. по 19.03.13 р. становить 410,29 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно вимог ст.ст. 546, 611 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання, а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплати неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно наданого суду першої інстанції розрахунку позивачем нараховано відповідачеві пеню в розмірі 2 052,04 грн. за період з 16.02.12 р. по 19.03.13 р.

FONT class="fs29">Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у своєму рішенні, що згідно ст.ст. 547, 548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визнано, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з ч. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" №543/96-ВР від 22.11.1996 р. розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ст.1 вищезазначеного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки договірним листом №1267/11 від 01.11.11 р. пеня за прострочку платежу не передбачена, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2052,04 грн. штрафних санкцій у розмірі облікової ставки НБУ (пені) задоволенню не підлягає, а судовий збір відповідно до ст.49 ГПК України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 04.06.13 року у справі №917/521/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст. 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 546-548, 610, 611, 625, 629 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, –

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 04.06.13 року у справі №917/521/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 31.10.2013 року.

Головуючий суддя Плужник О.В.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.