Ухвала суду № 34532364, 30.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/32951/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Пількевича Є.А.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013

у справі № 1570/3796/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Демонтажних Технологій" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 000462260 та № 000452260.

Постановою названого суду від 11.02.2013 у задоволенні позову відмовлено з посиланням на незаконне формування позивачем даних податкового обліку за фіктивними операціями.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані податкові повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві підрядних робіт (за якими податкова інспекція не визнала право позивача на формування витрат та податкового кредиту) підтверджується необхідними, належним чином оформленими первинними документами, тоді як ДПІ не доведено існування обставин, з яким чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного судів нормам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі правильне та обґрунтоване рішення Одеського окружного адміністративного суду зі спору.

Зокрема, заявник касаційної скарги зазначає, що здійснення контрагентом позивача своєї діяльності поза межами правового поля та підписання первинних документів (податкових накладних) від імені цього контрагента невстановленою особою виключає правомірність формування позивачем даних податкового обліку за спірними операціями з поставки підрядних робіт.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Інвесттехнагляд» (далі - ТОВ «Інвесттехнагляд») та товариством з обмеженою відповідальністю «Тетрабудсервіс» (далі - ТОВ «Тетрабудсервіс») за 2011 рік.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 25.05.2011 № 2041/22-6/35768279 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 000452260, згідно з яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 410397 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 11.06.2012 № 000462260 про визначення Товариству ПДВ у сумі 564 719 грн. (у тому числі 451 775 грн. за основним платежем та 112 944 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу зазначеного донарахування, полягає у тому, що позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені названими постачальниками у ціні поставлених будівельних робіт, та зменшив оподатковуваний дохід на суму понесених витрат на оплату цих робіт.

При цьому відповідач посилається на те, що спірні операції мали фіктивний характер з огляду на протиправність діяльності ТОВ «Інвесттехнагляд» та ТОВ «Тетрабудсервіс», які відсутні за місцезнаходженням, не мають основних фондів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання розглядуваних операцій з поставки підрядних робіт, зареєстровані на підставних осіб, які заперечують свою причетність як до фінансово-господарської діяльності цих товариств, так і факт підписання від їх імені будь-яких первинних документів (у тому числі і податкових накладних).

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ТОВ «Інвесттехнагляд» та з ТОВ «Тетрабудсервіс» створює лише видимість руху активів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції погодився із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Однак апеляційний суд цілком об'єктивно визнав наведені висновки такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства з урахуванням такого.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту положень підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України випливає, що собівартість виконаних робіт належить до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що в рамках провадження своєї статутної діяльності у сфері будівництва у перевіреному періоді позивач (замовник) уклав ряд договорів підряду з ТОВ «Інвесттехнагляд» та ТОВ «Тетрабудсервіс» (підрядники), умовами яких передбачалося виконання цими підрядниками різних видів ремонтно-будівельних робіт, монтажних та демонтажних робіт на об'єктах Товариства.

На підтвердження виконання будівельних робіт Товариством подано договори, акти здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні, виписки з банківського рахунку про оплату зазначених робіт.

Вказані первинні документи підписані сторонами без застережень та містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо переліку робіт, виконаних названими постачальниками та їх вартість. У матеріалах справи містяться ліцензії на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, видані спірним контрагентам.

Посилання ДПІ на наявність ознак анонімної структури у діяльності ТОВ «Інвесттехнагляд» та ТОВ «Тетрабудсервіс» у даному разі не можуть розглядатися як доказ безтоварності розглядуваних операцій, позаяк стосуються правопорушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами, а відтак не можуть розглядатися як свідчення недобросовісності позивача.

Суди правомірно відхилили і доводи податкового органу про підписання первинних документів від імені спірних контрагентів невстановленими особами. Адже платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Доказів того, що особи, які підписали податкові накладні та інші документи від імені ТОВ «Інвесттехнагляд» та ТОВ «Тетрабудсервіс», не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не представлено.

Твердження податкової інспекції про відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставки підрядних в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не підтверджують фіктивного характеру спірних операцій. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником. Укладеними договорами підряду передбачалася можливість залучення підрядниками додаткових сил та засобів для виконання зобов'язань за цими договорами.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати, не спростовано.

За таких обставин висновок апеляційного суду про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань відповідає наявним у справі доказам.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 у справі № 1570/3796/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько