Ухвала суду № 34532260, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/70098/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

при секретарі - Струсевич Д.С.,

за участю представників:

позивача - Васильєв П.П.,

відповідачів - не з'явилися,

прокуратури - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012

у справі № 2а/1570/58/2011

за позовом Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді ТОВ

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

за участю Прокуратури Одеської області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012, задоволено позовні вимоги (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог): визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.12.2010 №0001061610/0 та №0001071610/0.

В касаційній скарзі відповідач-1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представники відповідачів та прокуратури в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень-липень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.03.2010 по 31.03.2010, з 01.04.2010 по 30.04.2010, з 01.05.2010 по 31.05.2010 та з 01.06.2010 по 31.06.2010, складений акт перевірки № 668/16-1/22447150/37 від 16.11.2010. Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.5.1. п. 7.5., пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачу зменшено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню ПДВ на рахунок платника у банку (рядок 25.1).

На підставі вказаного акта перевірки, 02.12.2010 відповідачем-1 були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001061610/0 про зменшення бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 14449924,00 грн.;

- № 0001071610/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 19388141,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9694071,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції між позивачем та підприємством ВП «Панком-Мет» ТОВ відповідають вимогам чинного законодавства, дійсно мали місце, товар за операціями фактично поставлявся, а податковий кредит позивача за наслідками цих операцій сформовано обґрунтовано. Щодо порушень податкових зобов'язань, пов'язаних з орендними правовідносинами, то суди зазначили, що відсутність калькуляції собівартості орендної плати не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит, сформований за результатами піднайму нежитлових приміщень.

Однак, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам, передбачених ст. ст. 69, 159 КАС України, беручи до уваги наступне.

Як вбачається з акта перевірки, при проведені перевірки взаємовідносин СП «Панком-Юн» та ТОВ «Панком-Мет» за договором № 01/01-10 АН від 01.01.2010, виявлено, що позивачем не були надані всі документи, що підтверджують в повній мірі формування податкового кредиту з операцій, а саме, не надані документи, що підтверджують отримання металевих виробів від ПП ТОВ «Панком-Мет»: приходні ордери по прийманню металобрухту та анодів на склад, акти списання металобрухту зі складу на виробництво та мідних анодів на виробництво катодів, лімітно-забірні картки, накладні вимоги на відпуск, картки складського обліку ТМЦ, МШП, відомості обліку залишків матеріалів на складах. Крім того, надані підприємством акти виконаних робіт не зареєстровані та не містять інформації, яким чином вказаний брухт був транспортований на підприємство, не вказано номери товарно-транспортних накладних, не зазначено джерело походження металобрухту та відсутні дані щодо результатів радіаційного контролю.

Також, при проведені перевірки взаємовідносин СП «Панком-Юн» та ТОВ «Панком-Мет» за договором піднайму нежитлових приміщень від 01.01.2009, податковим органом виявлено, що позивач, як орендар, прийняв у платне користування приміщення площею 430 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, 44, з орендною платою в сумі 26668 грн. щомісячно, у тому числі ПДВ. При цьому, з чого складається розмір щомісячної орендної плати в договорі та доповненнях до нього, не розшифровано, що є порушенням пп. 7.4.5. п. 7.4., пп.7.5.1., п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджені наказом Держбуду України від 06.03.2002 року № 47. У зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують вартість кв.м оренди приміщень та її калькуляцію, перевіряючі прийшли до висновку щодо безпідставного включення суми ПДВ у розмірі 40305,29 грн.

Крім того, перевіряючими зафіксовано безпідставне включення позивачем суми ПДВ по послугам зв'язку в розмірі 68031,95 грн. без наявності документів, які підтверджують використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності підприємства вищевказаних послуг зв'язку (актів виконаних робіт, виписок (розшифровок) у розрізі напрямків та вартості телефонних дзвінків).

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 вказаного Закону, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( пп. 7.5.1.п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ).

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на викладене, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Проте, суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі як юридичний факт, оскільки з ним Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не враховано наведені вище обставини та не досліджено в повному обсязі питання щодо реальності здійснення господарських операцій за укладеними договорами та доказів, які б це підтверджували; не встановлено факт надмірної сплати податку на додану вартість платником в ціні придбаного товару, який підлягає встановленню в судовому процесі як юридичний факт, оскільки з ним Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, судам слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль