Ухвала суду № 34532229, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/29009/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011

у справі № 2а-3321/09/1370

за позовом приватного підприємства "Матадор плюс" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011, позов задоволено; визнано протиправними податкові повідомлення-рішення від 05.05.2008 № 0001222300/0/10273 та від 05.05.2008 № 0001212300/0/10274.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного податкового законодавства (зокрема, підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку з питань дотримання Підприємством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 31.12.2007.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 16.04.2008 № 630/93/23-1/31216119 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.05.2008 № 0001222300/0/10273, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3013,45 грн. (у тому числі 2008,97 грн. за основним платежем та 1004,48 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 05.05.2008 № 0001212300/0/10274, за яким Підприємство зобов'язано сплатити 29027,25 грн. з податку на прибуток (у тому числі 23092,82 грн. за основним платежем та 5934,43 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання послуг мобільного зв'язку за відсутності доказів їх пов'язаності з господарською діяльністю Підприємства, а також про невиконання останнім обов'язку із включення до валового доходу суми кредиторської заборгованості перед приватним підприємством «Томед», що залишилася нестягнутою після спливу строку позовної давності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З наведених законодавчих положень вбачається, що одним з визначальних факторів виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, є придбання товарів (робіт, послуг) саме у рамках провадження господарської діяльності платника.

Наполягаючи на тому, що використання послуг мобільного зв'язку працівниками Підприємства мало приватний характер, ДПІ послалася на відсутність на балансі позивача мобільних телефонів.

Втім використання засобів мобільного зв'язку у виробничих цілях є можливим незалежно від того, у чиїй власності знаходяться мобільні телефони - у власності (на балансі) підприємства або у власності працівників.

У даному разі, як з'ясували суди, виробничий характер розглядуваних витрат підтверджується наказом Підприємства від 05.01.2006 № 01/01/06, за яким корпоративні номери телефонів (SIM-картки) закріплені за окремими працівниками та призначено відповідальну особу для контролю за використанням мобільного зв'язку виключно для господарських потреб. Власне факт понесення позивачем витрат на оплату послуг мобільного зв'язку підтверджується рахунками, виставленими надавачем послуг.

Податкова інспекція, у свою чергу, не подала будь-яких доказів використання засобів мобільного зв'язку працівниками Підприємства у цілях приватного характеру.

А відтак слід погодитися з висновком попередніх судових інстанцій про незаконне виключення податковим органом витрат на оплату цих послуг з податкового обліку Підприємства.

По епізоду щодо порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суди також обґрунтовано не підтримали правову позицію податкового органу по справі.

Так, наведеною нормою Закону передбачено обов'язок платника включити до валового доходу суму безповоротної фінансової допомоги, отриману платником податку у звітному періоді, до якої належить, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності (підпункт 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Втім, як встановили суди у ході розгляду даної справи, постановою господарського суду Львівської області від 04.04.2006 у справі № 5/153-28/26 визнано недійсним господарське зобов'язання з поставки приватним підприємством «Томед» транспортно-експедиційних послуг позивачеві за угодою від 01.01.2004 з причин укладення цієї угоди без мети відповідних їй правових наслідків з ціллю ухилення від оподаткування.

Таким чином, судовим рішенням встановлено, що в рамках господарських правовідносин між Підприємством та названим контрагентом послуги фактично не поставлялися, у зв'язку з чим у позивача не виникло ані права на валові витрати, ані обов'язку збільшити валовий дохід на вартість цих послуг у разі непроведення розрахунків за ці послуги у межах строку позовної давності.

А відтак суди цілком об'єктивно визнали незаконним збільшення валового доходу Підприємства на вартість послуг за недійсним господарським зобов'язанням та правомірно задовольнили позов.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова відхилити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.09.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-3321/09/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько