Ухвала суду № 34532217, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/76729/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012

у справі № 2а-7722/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональні телекомунікації"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2010 №0005932310/0, яким визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1298589,00грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення від 19.07.2010 №0005932310/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 220681,00 грн. за основним платежем та в частині нарахування штрафних санкцій на зазначену суму. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 в частині визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення від 19.07.2010 №0005932310/0 щодо визначення ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації» податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 548084,00 грн. за основним платежем та в частині нарахування штрафних санкцій на зазначену суму. В цій частині прийнято нову постанову, якою позов задоволено. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу, позивач просив залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, скаргу - без задоволення.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2009, складений акт №332/23-80/30109015 від 09.07.2010, в якому зафіксовано порушення позивачем пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп. 7.2.1,7.2.3 п.7.2 , пп. 7.3.1 п.7.3, пп. 7.4.1, 7.4.3., 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 768765,00 грн.

Також, позивачем протягом перевіряємого періоду до складу податкового кредиту віднесені суми ПДВ по податковим накладним, які виписані постачальниками товарів (робіт, послуг) до 01.03.2008. Перевіркою не встановлено факту звернення позивачем до органу державної податкової служби з відповідною заявою про включення до складу податкового кредиту зазначених податкових накладних, у зв'язку з чим товариство не використало своє право на підтвердження суми податкового кредиту за жовтень 2006 - лютий 2008 року, тобто, по податковим накладним, виписаним у період з жовтня 2006 року по лютий 2008 року.

На підставі акта перевірки, відповідачем 19.07.2010 прийняло податкове повідомлення-рішення №0005932310/0, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1298589,00 грн. (768765,00 грн. - за основним платежем, 529824,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 220681,00 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарська діяльність позивача, як оператора зв'язку, неможлива без встановлення обладнання системи перехоплення телекомунікацій в силу вимог чинного законодавства, з чим погоджується суд касаційної інстанції, беручи до уваги наступне.

10.07.2009 між замовником (СБУ), платником (ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації») та виконавцем (ТОВ «Альтрон») було укладено договір АLT17/06-09 на поставку обладнання системи перехоплення телекомунікацій.

Як було вірно встановлено судами, зазначений договір був укладений сторонами на виконання вимог ч.4 ст.39 Закону України «Про телекомунікації», пп.3.13 п.3 Ліцензійних умов №132, яким визначено, що оператори телекомунікацій зобов'язані за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах технічні засоби необхідні для здійснення уповноваженими органами оперативно-розшукових заходів. Забезпечувати функціонування цих технічних засобів, а також, у межах своїх повноважень сприяти проведенню оперативно-розшукових заходів та недопущенню розголошення організаційних та тактичних прийомів їх проведення.

Таким чином, суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням і установкою на власній мережі вказаного обладнання, правомірно віднесені позивачем до податкового кредиту за відповідний період.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем помилки в деклараціях допущено не було, позивач лише не скористався своїм правом на податковий кредит у відповідному звітному періоді на умовах, визначених Законом України «Про податок на додану вартість».

Однак, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову в цій частині, враховуючи наступне.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Враховуючи порядок визначення дати виникнення права на податковий кредит, суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримані податкові накладні.

Закон не містить заборони на включення у податковий кредит сум ПДВ, сплачених платником податку раніше, в податковому періоді в якому отримані податкові накладні.

Відповідно п.7.2.6 Закону, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Отже, апеляційним судом вірно зазначено, що право подачі заяви зі скаргою на постачальника з включенням сум до податкового кредиту без наявності податкових накладних є правом, а не обов'язком покупця, так, як саме тільки тоді покупець має право включити суми ПДВ в період їх фактичної оплати без підтвердження цих сум податковими накладними.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач включив суми ПДВ до кредиту саме у періоди отримання податкових накладних. Невикористаний податковий кредит за жовтень 2006 року - лютий 2008 року позивач задекларував в уточнених розрахунках - деклараціях з ПДВ за січень, лютий, березень,червень, липень, листопад 2009 року.

Таким чином, позивач при складанні декларацій з ПДВ за 2009 рік, протягом 1095 денного терміну давності з дня виникнення права на податковий кредит, скористався своїм правом на зазначення показників декларацій з ПДВ минулих податкових періодів.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суму податку на додану вартість у розмірі 768765,00 грн., а тому визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) у розмірі 1298589,00 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З урахуванням наведеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 222-224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль