Ухвала суду № 34532194, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/28458/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Первомайську (далі - ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.01.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011

у справі № 2а-9372/10/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзалізничпром" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.10.2010 № 0000272301/1 та від 01.12.2010 № 0000272301/2.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.01.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011, позов задоволено частково; визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.12.2010 № 0000272301/2 з посиланням на дотримання платником законодавчо встановлених умов формування податкового кредиту; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з тим, що попередні податкові повідомлення-рішення скасуванню не підлягають.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник посилається на невідповідність висновків судів положенням підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, в зв'язку з чим просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків (приватним підприємством «ТКФ «Трейдуніверсал Плюс», приватним підприємством «Мікромаркет-07», товариством з обмеженою відповідальністю «Укрстандарт», товариством з обмеженою відповідальністю «Лідер Торг», приватним підприємством «ТПФ «Ультра Брайт») за період з 01.03.2009 по 31.12.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 20.08.2010 № 433/23/32082194 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.10.2010 № 0000272301/1, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 99387,80 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття цього акта індивідуальної дії, полягає у тому, що у перевіреному періоді позивач незаконно формував податковий кредит по операціями з придбання товарів у підприємств з ознаками фіктивності, які відсутні за місцезнаходженням та зустрічну перевірку яких провести неможливо.

Однак суди цілком об'єктивно відхилили зазначені висновки податкового органу як неспроможні.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна. При цьому підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 Закону встановлюються обов'язкові для оформлення податкової накладної вимоги, недотримання яких є підставою для відмови у визнанні права платника на податковий кредит.

Таким чином, для формування податкового кредиту по ПДВ платник повинен підтвердити належними та достовірними документами факт придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях та пред'явити оформлені належним чином податкові накладні, складені постачальником з урахуванням сум податку на додану вартість.

Не визнаючи права позивача на формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів у названих постачальників, податковий орган водночас не заперечував реальності виконання зазначених операцій.

Також ДПІ не наведено належних доводів та не подано доказів на підтвердження існування обставин, що виключають право платника на податковий кредит, якими є, зокрема, безтоварність спірних операцій, узгодженість дій позивача та спірних контрагентів з метою створення схеми ухилення від оподаткування та отримання безпідставної податкової вигоди, відсутність самостійної ділової мети тощо.

Фактично, заперечуючи проти права позивача на формування податкового кредиту по операціям з придбання продукції у вище перелічених контрагентів, податкова інспекція посилається на порушення, допущені цими постачальниками як третіми особами, а не позивачем безпосередньо.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

У той же час чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

А відтак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

Отже, суди, встановивши, що факт поставки товарів позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами (договорами, накладними, податковими накладними), дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування в оспорюваній сумі, яке виникло за фактом виконання спірних операцій, та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Первомайську відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.01.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 у справі № 2а-9372/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько