Ухвала суду № 34532117, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/28490/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2011

у справі № 2а-6415/10/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.04.2010 № 0000571742/0/17-123.

Постановою названого суду від 01.07.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2011, у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з наявності у позивача обов'язків податкового агента при оподаткуванні наданого фізичній особі дарунку.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. Зокрема, скаржник зазначає про помилкову кваліфікацію судами як дарунку вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, виплаченого позивачем як страховиком страхувальникові.

Переглянувши справу у межах касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Рівненської філії Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.03.2010. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 06.04.2010 № 411/22-513/33260385 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 17083,05 грн. (у тому числі 5694,35 грн. за основним платежем та 11388,70 грн. за штрафними санкціями). Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про невиконання позивачем функцій податкового агента з утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з наданого фізичній особі дарунку.

Так, під час перевірки ДПІ було виявлено, що відповідно до умов договору добровільного страхування від 01.08.2006 № 28-1801-0006 Товариство виплатило страхувальникові - ОСОБА_1 страхове відшкодування у загальній сумі 125 902 грн. у зв'язку з настанням страхового випадку - викраденням застрахованого транспортного засобу.

У подальшому зазначений транспортний засіб було знайдено та повернуто ОСОБА_1 Рівненським міським відділом УМВС України в Рівненській області; згідно з експертною оцінкою, наведеною у звіті № 288П приватного підприємства «Експерт-Сервіс-Альфа», станом на 03.10.2008 ринкова вартість автомобіля становила 92962,32 грн. Однак відповідно до умов угоди від 04.12.2008, укладеної ОСОБА_1 та Товариством, у зв'язку із винайденням викраденого транспортного засобу ОСОБА_1 повернула страховикові виплачене їй страхове відшкодування у сумі 55 000 грн.

У розгляді цієї справи суди на підставі установлених обставин цілком об'єктивно підтримали правову позицію податкового органу по справі, кваліфікувавши різницю між ринковою вартість автомобіля та сумою повернутого страхувальником страхового відшкодування як дарунок.

Адже ані під час перевірки, ані у процесі розгляду даного спору позивач не надав жодних документів на обґрунтування необхідності повернення ОСОБА_1 саме 55000 грн. з виплаченої їй суми страхового відшкодування, не представив будь-яких доказів на підтвердження факту необхідності проведення ремонту застрахованого автомобіля на решту суми.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку позивачем не доведено наявності у коштів у сумі 37962,32 грн. (92962,32 грн. - 55000 грн.), які залишилися у страхувальника, ознак страхового відшкодування у розумінні наведеної норми Закону.

У той же час за змістом пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

При цьому підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 цієї ж статті Закону передбачено, якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

З огляду на належність Товариства до кола осіб, які податковими агентами у розумінні пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», позивач повинен був оподаткувати виплачений ОСОБА_1 дохід у вигляді дарунку за ставкою, визначеною у пункту 7.1 статті 7 цього Закону та в порядку, встановленому статтею 8 Закону.

З урахуванням викладеного суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог Товариства.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2011 у справі № 2а-6415/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько