Ухвала суду № 34532116, 30.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/58242/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Сайко Ю.В.,

представника відповідача Маісурадзе З.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012 року

у справі № 2а-10988/11/2670

за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» (далі - ПАТ «Банк Національний кредит»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Банк Національний кредит» звернулось у липні 2011 року до суду з позовом до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.12.2010 року № 0001994310/0, № 0002014310/0, № 0002024310/0, № 0002034310/0 та № 0002044310/0 про застосування і сплату штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 1 514 917,70 гривень.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2012 року скасована та прийнята нова постанова, якою позовні вимоги задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення № 0001994310/0, № 0002014310/0, № 0002024310/0, № 0002034310/0 та № 0002044310/0 від 28.12.2010 року.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Представником відповідача у судовому засіданні заявлено клопотання про заміну відповідача, а саме Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на належного відповідача Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного клопотання, оскільки відповідачем до суду не надано доказів того, що відповідач по справі Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків була реорганізована шляхом перетворення в Окружну державну податкову службу - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, а остання в свою чергу була реорганізована у Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведена виїзна планова перевірка позивача за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт № 652/43-10/20057663 від 15.12.2010 року, яким встановлено порушення позивачем пунктів 8.1, 8.2 статті 8 Закону України від 05.04.2001 року № 2346 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2346), а також підпунктів 16.5.2, 16.5.3 пункту 16.5 статті 16 Закону України від 21.12.2000 року № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2181), а саме: рядом філій ПАТ «Банк Національний кредит» несвоєчасно виконані платіжні доручення клієнтів по перерахуванню платежів до бюджету.

На підставі акту перевірки, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення № 0001994310/0, № 0002014310/0, № 0002024310/0, № 0002034310/0 та № 0002044310/0 від 28.12.2010 року, якими за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств зобов'язано позивача сплатити штраф у загальній сумі 1 514 917,70 гривень.

Зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями форми «Ш» застосовано фінансові санкції (штрафи) у відповідності із підпунктом 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 Закону № 2181, яким передбачено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішення щодо застосування штрафних фінансових санкцій за порушення строку перерахування податків, зборів, та інших обов'язкових платежів є правомірним.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про задоволення позовних вимог повністю, виходив з наступного.

Відповідно пункту 8.2 статті 8 Закону № 2346 банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Згідно підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181 за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом № 2346, банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відповідно до преамбули Закону № 2181, (в редакції, чинної в період прийняття спірних податкових повідомлень-рішень), цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181 податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених пунктом 1.9 статті 1 Закону № 2181.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року № 1251 (в редакції, чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1251), платник податків і зборів (обов'язкових платежів) - це юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що дана форма акту ненормативного характеру (податкове повідомлення-рішення) може бути прийняте лише щодо обов'язків платників податків зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону № 1251, а також штрафних санкцій за порушення граничних термінів їх сплати.

Статтею 12 Закону № 1251 передбачено, що фінансові установи зобов'язані подавати органам державної податкової служби на їх письмовий запит відомості про наявність і рух коштів на поточних та вкладних (депозитних) рахунках платників податків - клієнтів цих установ у порядку, встановленому законом.

Фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) на перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів у встановлений законом термін.

При укладенні договору банківського рахунку, банк бере на себе зобов'язання здійснювати різного типу операції з грошовими коштами клієнта, які знаходяться на його рахунку. При цьому, зобов'язання банку щодо сплати органам державної податкової служби податків і зборів (обов'язкових платежів), платником яких виступає відповідний суб'єкт господарювання, відсутнє.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що в контексті перерахування податкових зобов'язань клієнтів банку позивач не є платником податків і зборів (обов'язкових платежів) у відношенні податкового орагану, а виступає фінансовою установою, на яку покладено обов'язок з перерахування коштів клієнтів, в тому числі призначених на сплату податків.

За правилами пункту 2.5 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби (затверджена наказом ДПІ України № 110 від 17.03.2001 року, зареєстрована Мінюстом України за № 268/5459 від 23.03.2001 року) (далі - Інструкція) податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо виявленого перевищення (заниження) бюджетного відшкодування або відмови у наданні бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків, сплатити нараховану або донараховану суму податкового зобов'язання; сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів; таке рішення приймається за результатами перевірок платника податків (у т.ч. камеральних); сплатити суми штрафних санкцій за порушення граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання; сплатити штраф за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.

Пунктом 2.6 Інструкції визначено, що у випадку виявлення порушення (крім порушення правил оподаткування) керівник органу державної податкової служби (його заступник) у відповідності до законодавчих актів, якими надано право органам державної податкової служби застосовувати штрафні (фінансові) санкції приймає рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно пункту 7.1. Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, (затверджено наказом ДПА України № 266 від 03.07.2001 року, зареєстровано в Мінюстом України 16.07.2001 року за № 595/5786) податковий орган здійснює розрахунок суми штрафних (фінансових) санкцій та приймає відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», законів з питань зовнішньоекономічної діяльності та інших законодавчих актів, якими податковим органам надано право застосовувати штрафні (фінансові) санкції, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, форми «С».

Суд апеляційної інстанцій дійшов до вірного висновку, що виявивши потенційне порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, згідно розрахункових документів клієнтів банку, яке за своїм змістом не є порушенням правил оподаткування позивача, відповідач мав би приймати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, форми «С», але ніяк не податкове повідомлення-рішення, форми «Ш», як норму акту ненормативного характеру, що може застосовуватись лише щодо обов'язків платників податків зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування».

Відповідно до до пункту 13 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами рішень суду та доручень платників податків про сплату податків та зборів (обов'язкових платежів), органи державної податкової служби вправі стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у порядку та розмірах, встановлених законами України щодо таких видів платежів.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що згідно норм чинного на той час Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яким були визначені повноваження відповідача, у податкового органу взагалі відсутнє право на застосування (що не тотожне поняттю «стягнення») стосовно позивача штрафу, встановленого підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 439 від 19.12.2008 року «Про призначення тимчасової адміністрації в АКБ «Національний кредит» призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік (19.12.2008-18.12.2009 рр.) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців - з 19.12.2008 року до 18.06.2009 року (лист НБУ від 19.12.2008 року № 47-412/3946).

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 451 від 05.08.2009 року продовжений мораторій на задоволення вимог кредиторів з 05.08.2009 року до 18.12.2009 року.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 року (далі - Закон № 2121-III) термін «мораторій» визначається, як зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та «зобов'язань» щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

У відповідності до частини 2 статті 58 Закону № 2121-III, у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, банк звільнений від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

Згідно частини 3 статті 85 Закону № 2121-III протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, аналізуючи положення статті 2, частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дійшов до вірного висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає у зв'язку із невиконанням зобов'язань, в період дії мораторію.

У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції вірно вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, що введення мораторію не є перешкодою для проведення установами банків поточних операцій по перерахуванню до бюджету податків та зборів (обов'язкових платежів) клієнтів Банку та як наслідок нарахування позивачу штрафу за порушення строку переказу податкових зобов'язань платників податків в період з 19.12.2008 року по 18.06.2009 року та з 05.08.2009 року по 18.12.2009 року.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги, що порушення строку перерахування суми узгодженого податкового зобов'язання клієнтів банку не є порушенням в сфері оподаткування діяльності позивача, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що ПАТ «Банк Національний кредит» в розрізі спірних правовідносин не є платником податків, а виступає фінансовою установою, що нарахування штрафних та фінансових санкцій здійснено без урахування введеного у позивача Національним банком України мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача повноважень застосовувати до позивача штрафи, визначені у підпункті 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012 року у справі № 2а-10988/11/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько