Ухвала суду № 34532095, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/26547/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі - ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011

у справі № 2а-14697/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РТІ-трейд" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.06.2010 № 0000071504/0, від 03.12.2010 № 0000071504/1, від 08.12.2010 № 0000071504/2. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що позивачем було правомірно здійснено коригування податкових зобов'язань за фактом повернення авансу покупцеві.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 4.5.1 пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення та повністю відмовити у позові Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість з питань встановлення причин розбіжності даних у цих деклараціях, виявлених за результатами автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

За наслідками цієї перевірки ДПІ було складено акт від 10.06.2010 № 2929/15-408/32136019 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.06.2010 № 0000071504/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 20403 грн. (у тому числі 13602 грн. за основним платежем та 6801 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про незаконне коригування позивачем у бік зменшення податкових зобов'язань за травень 2009 року на суму 13601,74 грн. за податковою накладною від 15.04.2009 № 104 та за червень 2009 року на суму 0,01 грн. за податковою накладною від 27.04.2009 № 115.

Свою правову позицію по справі податкова інспекція мотивує тим, що сума коригування, здійснена Товариством у квітні, травні, червні 2009 року за вказаними податковими накладними, перевищує суму ПДВ, пред'явлену до сплати у ціні товару за цими ж податковими накладними.

Розглядаючи зазначені доводи ДПІ, а також заперечення Товариства щодо правомірності оспорюваного донарахування, суди також з'ясували, що за фактом отримання від покупця (товариства з обмеженою відповідальністю «Внеторгімпорт») авансових платежів за майбутню поставку товару в рамках виконання договору від 01.07.2008 № 1/07-08 позивач як постачальник задекларував податкові зобов'язання; у подальшому позивач повернув покупцеві частину авансових платежів через неможливість виконання поставки. У зв'язку з цим Товариством було проведено коригування податкових зобов'язань виходячи із сум повернутих покупцеві передоплат.

Надаючи правову оцінку обставинам даної справи, суди цілком обґрунтовано послалися на приписи пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якими передбачено, якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

За правилами підпункту 4.5.1 цього пункту якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

З огляду на наведені норми Закону у зв'язку з поверненням покупцеві авансових платежів позивач цілком правомірно зменшив податкові зобов'язання з ПДВ на суми цього податку у складі повернутих авансів.

Податковою інспекцією не було виявлено невідповідності суми проведеного коригування сумам повернутих покупцеві авансових платежів. Заперечення ДПІ проти права позивача на коригування податкових зобов'язань в оспорюваній сумі фактично ґрунтуються на тому, що сума коригування за певною податковою накладною повинна відповідати сумі ПДВ за цією накладною.

Втім, як встановили суди, у розглядуваному випадку позивач загальну суму коригування, обчислену виходячи із суми повернутої попередньої оплати, розподілив за раніше складеними податковими накладними на суми отриманих авансів безвідносно до того, за якими сумами авансів видавалися відповідні накладні.

Оскільки наведені дії платника не вплинули на дійсний стан розрахунків позивача з бюджетом, позаяк не мали наслідком заниження Товариством сум ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету, то слід погодитися з висновком судів про те, що у податкової інспекції не було підстав для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не спростовують наведених висновків судів. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку попередніми судовими інстанціями.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2011 у справі № 2а-14697/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько