Ухвала суду № 34531731, 22.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 року м. Київ К-40044/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Техно»

на постанову Господарського суду Львівської області від 05 квітня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року

у справі № 5/158-13/25А

за позовом Приватного підприємства «Техно»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Техно» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0002002320/011326 від 12 травня 2006 року та № 0001982320/011325 від 12 травня 2006 року.

Постановою Господарського суду Львівської області від 05 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПП «Техно» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року, за результатами якої складено акт № 86/23-031/23971812 від 28 квітня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002002320/011326 від 12 травня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 77 877,98 грн. (58 462,08 грн. - основний платіж, 19 415,90 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0001982320/011325 від 12 травня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 53 572,82 грн. (35 715,21 грн. - основний платіж, 17 857,61 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.23 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з порушенням порядку ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів, порушенням порядку формування валових витрат на суму в розмірі 25 000,00 грн., неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договорами про надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, укладеними з Приватним підприємством «СОС-бізнес-послуги», Товариством з обмеженою відповідальністю «Гал-Агро», Приватним підприємством «Унісон», Приватним науково-виробничим підприємством «Мультисервіс», з огляду на відсутність підтвердження пов'язаності вказаних послуг з господарською діяльністю ПП «Техно», невключенням до валового доходу простроченої кредиторської заборгованості перед Бурштинською теплоелектростанцією, а також завищенням валових витрат при здійсненні господарських операцій із заводом «Інстмаш».

Відмовляючи в позові повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Як встановлено контролюючим органом під час проведення перевірки, балансова вартість покупних товарів, матеріалів, сировини, комплектуючих, виробів та напівфабрикатів у виробництві та товарів на складі позивача на початок звітного періоду (01 січня 2005 року) складає 277 653,51 грн., а станом на кінець звітного періоду (31 грудня 2005 року) - 268 621,76 грн. В свою чергу, за даними, відображеними підприємством в розрахунку приросту/убутку балансової вартості запасів до декларації з податку на прибуток за 2005 рік, станом на початок звітного періоду (01 січня 2005 року) балансова вартість запасів складає 302 600,00 грн., а станом на кінець звітного періоду (31 грудня 2005 року) - 268 600,00 грн.

При цьому судами встановлено, що позивачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про висвітлення в акті перевірки відомостей, що не відповідають показникам податкової звітності чи документам бухгалтерського обліку ПП «Техно».

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проте, судовими інстанціями у розглядуваній ситуації встановлено, що за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року позивачем не здійснено авансових платежів на користь Відкритого акціонерного товариства «Сільмаш» та не отримано товарів (робіт, послуг) від вказаного контрагента, а відтак у ПП «Техно» були відсутні правові підстави для включення суми в розмірі 25 000,00 грн. до складу валових витрат.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В свою чергу, умовою достовірності доказів щодо маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю позивача є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на обґрунтування правомірності включення вартості маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг до складу валових витрат, а також сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту позивач посилався на наявність договорів, укладених з ПП «СОС-бізнес-послуги», ТОВ «Гал-Агро», ПП «Унісон», ПНВП «Мультисервіс», та акти здачі-приймання наданих послуг.

Разом з тим, судами встановленою, що долучені підприємством до матеріалів справи акти здачі-приймання наданих послуг не містять відомостей про зміст та обсяг відповідної господарської операції, а також про фактично понесені витрати на її здійснення.

При цьому будь-яких інших документів первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували зв'язок наданих ПП «СОС-бізнес-послуги», ТОВ «Гал-Агро», ПП «Унісон», ПНВП «Мультисервіс» маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг з власною господарською діяльністю, ПП «Техно» надано не було.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, відсутність підтвердження зв'язку придбаних маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг з власною господарською діяльністю позивача виключає, в свою чергу, можливість віднесення сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту.

Що стосується невключення підприємством до валового доходу простроченої кредиторської заборгованості перед Бурштинською теплоелектростанцією, а також завищення валових витрат при здійсненні господарських операцій із заводом «Інстмаш», то, як встановлено судовими інстанціями, ПП «Техно» не наведено жодного доводу на спростування вказаних фактів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про те, що податкові повідомлення-рішення № 0002002320/011326 від 12 травня 2006 року та № 0001982320/011325 від 12 травня 2006 року є такими, що прийняті відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, у зв'язку з чим підстави для визнання їх недійсними відсутні.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Львівської області від 05 квітня 2007 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Техно» відхилити, а постанову Господарського суду Львівської області від 05 квітня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.