Ухвала суду № 34531716, 15.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/4692/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончарук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року

у справі № 2-а-2528/11/2070

за позовом Приватного підприємства «Торгівельний Будинок Аркада»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Торгівельний Будинок Аркада» (позивач) до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції (відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000272340 від 25 лютого 2011 року та № 0000282340 від 25 лютого 2011 року, а також рішення № 0000292340 від 25 лютого 2011 року та № 0000302340 від 25 лютого 2011 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «ТБ Аркада» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Харківська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Крім того, Харківською ОДПІ заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Харківської ОДПІ на Харківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ПП «ТБ Аркада» з питань дотримання вимог податкового, іншого та валютного законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 139/234/32548751 від 02 лютого 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000272340 від 25 лютого 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 499 562,50 грн. (2 799 650,00 грн. - основний платіж, 699 912,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000282340 від 25 лютого 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 360 700,00 грн. (952 800,00 грн. - основний платіж, 407 900,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), а також рішення № 0000292340 від 25 лютого 2011 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 209 353,32 грн., та № 0000302340 від 25 лютого 2011 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 2 720,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку із завищенням валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість внаслідок укладання з Приватним підприємством «Золота Нива 1» договорів комісії № 29/01-1 від 29 січня 2009 року та № 02/10 від 02 жовтня 2009 року, ціна яких більше ніж на 20 відсотків відрізняється від вартості послуг Південної залізниці з перевезення вантажів, неправомірним віднесенням до складу валових витрат у четвертому кварталі 2009 року суми в розмірі 3 320 000,00 грн., не підтвердженої відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а також невірним визначенням залишків товару станом на 01 жовтня 2009 року по операціям з реалізації Приватному підприємству «Тіра-2007» тканини, придбаної у Індивідуального підприємця ОСОБА_4 (Росія) в серпні 2009 року.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ПП «ТБ Аркада» статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 185/94-ВР) та статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» з огляду на порушення законодавчо встановленого терміну надходження товару на митну територію України на підставі імпортного контракту № ИМ-012/07 від 24 грудня 2007 року, укладеного з ІП ОСОБА_4 (Росія), та недекларування валютних цінностей, що перебувають за межами України.

Так, обґрунтовуючи свою правову позицію щодо порушення позивачем законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, відповідач вказував на те, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, вважається дата завершення оформлення вантажної митної декларації (типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-72 «Магазин безмитної торгівлі», ІМ-75 «Відмова на користь держави», ІМ-76 «Знищення або руйнування»), тобто в даному випадку 23 листопада 2010 року, в той час як граничним терміном надходження товару на митну територію України є 30 вересня 2008 року.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Так, судами встановлено, що між позивачем та ПП «Золота Нива 1» укладено договори комісії № 29/01-1 від 29 січня 2009 року та № 02/10 від 02 жовтня 2009 року, умовами яких передбачено, що комісіонер (ПП «Золота Нива 1») зобов'язується за дорученням комітента (ПП «ТБ Аркада»), за винагороду укладати для комітента від свого імені правочини з третіми особами з придбання послуг залізниці, пов'язаних з транспортуванням товару, що належить ПП «ТБ Аркада», залізницею.

Вказуючи на неправомірність формування позивачем даних податкового обліку за вказаним епізодом, податковий орган наголошував лише на тому, що транспортні послуги придбано ПП «Золота Нива 1» у Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілагрейн» за ціною 3 557 000,00 грн., а комісійна винагорода підприємства, отримана від позивача, склала 5 464 000,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. В свою чергу, як встановлено судами в розглядуваній ситуації, контролюючим органом при проведенні перевірки не збиралась та не аналізувалась інформація про укладені на момент придбання позивачем комісійних послуг договори з ідентичними послугами у співставних умовах, а також не направлявся відповідний запит до уповноваженого державного органу.

А відтак, слід погодитись з наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою, відповідно до якої відповідачем не доведено належними засобами доказування обґрунтованості та правомірності висновків щодо завищенням позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок завищення рівня звичайних цін на комісійні послуги.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підтвердження правомірності формування валових витрат в четвертому кварталі 2009 року позивачем долучено до матеріалів справи оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за жовтень 2009 року, листопад 2009 року, грудень 2009 року, видаткові накладні, акти прийому-передачі, складські квитанції на зерно, рахунки на оплату послуг зв'язку, квитанції про приймання вантажів щодо всієї суми валових витрат, відображеної в декларації з податку на прибуток підприємства за чотири квартали 2009 року.

Крім того, висновком експертного економічного дослідження № 2531 від 22 березня 2011 року Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса не підтверджено правову позицію податкового органу щодо недотримання позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР в частині заниження податку на прибуток за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року в загальному розмірі 2 799 650,00 грн.

В свою чергу, відповідачем будь-яких пояснень, щодо яких контрагентів та по яким саме господарським операціям виявились непідтвердженими валові витрати підприємства, надано не було.

Також, судовими інстанціями встановлено, що між ПП «ТБ Аркада» та ПП «Тіра-2007» укладено договір комісії № 25/05-Ком від 25 травня 2009 року, відповідно до умов якого комісіонер (ПП «ТБ Аркада») зобов'язується за дорученням та за рахунок комітента (ПП «Тіра-2007»), за винагороду вчинити для комітента від свого імені один або декілька правочинів з третьою особою резидентом або нерезидентом України на придбання текстильних виробів на орієнтовну суму 2 450 000,00 грн.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується дослідженими судами першої та апеляційної інстанцій видатковою накладною № РН00000097 від 27 вересня 2009 року, актом приймання-передачі від 27 серпня 2009 року та не спростовано податковим органом.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1018 ЦК України передбачено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Таким чином, оскільки товари, придбані на підставі договорів комісії, не є власністю комісіонера, то вартість цих товарів не оприбутковується на його балансових рахунках, а обліковується на позабалансовому рахунку 024 «Товари, прийняті на комісію».

Відповідно до статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно з абзацом 14 статті 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 959-XII) імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України розташованими за її межами.

Моментом здійснення імпорту, відповідно до абзацу 38 статті 1 Закону № 959-XII, є момент перетину товаром митного кордону України або переходу прав власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Пунктом 2 статті 1 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) визначено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Згідно з пунктами 23, 35 статті 1 МК України переміщенням товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях є переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація. Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Відповідно до частин 1, 2 статті 43 МК України товари і транспорті засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Частиною 5 статті 43 МК України передбачено, що митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Отже, моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону № 185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Митне ж оформлення товарів як наступна подія після перетину митного кордону має інше правове значення.

Поняття «перетин товаром митного кордону України» та «пропуск через митний кордон України» не є тотожними, і обов'язковими для врахування при вирішенні питання визначення дати імпорту, оскільки, за змістом частини 1 статті 27 МК України товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей.

При цьому, як встановлено судами, імпортований товар (селітра аміачна) за контрактом № ИМ-012/07 від 24 грудня 2007 року фактично надійшов на територію України 23 березня 2008 року та 27 березня 2008 року, тобто в межах граничного строку його повернення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у контролюючого органу в даному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Харківську об'єднану державну податкову інспекцію її правонаступником - Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.