Ухвала суду № 34531685, 08.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2013 року м. Київ К-38466/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2010 у справі № 2а-47425/09/1670

за позовом Комунального виробничого підприємства "Комсомольськтеплоенерго"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Підприємство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення-рішення від 25.09.2009 № 0011501701/0/3058, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 619,11 грн., в тому числі за основним платежем - 1 206,37 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 412,74 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб відповідно до спірного податкового повідомлення - рішення слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 17.09.2009 № 5159/23-209/13940851, в якому зазначено про допущене порушення позивачем вимог пп. 4.2.11 п.4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, абз. "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб". Такий висновок контролюючого органу мотивовано тим, що позивачем вартість навчання та перевищення розміру сплачених коштів за навчання не включено до складу загального оподатковуваного доходу працівників, які звільнились до закінчення дворічного терміну з дати закінчення навчання. Також контролюючий орган, вважає, що користуючись послугами вантажного перевезення, що надавались фізичною особою - підприємцем за відсутності у останнього ліцензії на вказаний вид діяльності, позивач зобов'язаний був здійснити утримання податку з доходів фізичних осіб з перерахованої підприємцю винагороди.

На підставі вищезазначеного акту перевірки податковою інспекцією ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 4.3.20 Закону № 889-IV плату за підготовку та перепідготовку найманої особи (у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки) не включають до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу у розмірі, який не вище суми, визначеної у пп. 6.5.1 цього Закону. При цьому повинні бути виконані такі умови: - плату за підготовку та перепідготовку підприємство перераховує на користь навчального закладу; - навчання працівника здійснюється за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами підприємства; - працівник не припиняє трудові відносини з підприємством впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання.

У випадку недодержання хоча б однієї умови, а також при перевищенні суми, зазначеної у пп. 6.5.1 Закону № 889-IV, підприємство розраховує податок з доходів найманої особи із застосуванням п. 3.4 Закону № 889-IV.

Дане правило оподаткування також застосовується у разі якщо працівник припиняє трудові відносини з підприємством, що оплачувало його навчання в період процесу навчання або до закінчення другого календарного року після року, в якому закінчується навчання. Згідно з ч. 2 пп. 4.3.20 Закону № 889-IV сума, сплачена працедавцем у вигляді компенсації за навчання працівника, прирівнюється до додаткового блага такого працівника протягом року, в якому припинилися трудові відносини, і підлягає оподаткуванню в загальному порядку. Тобто при проведенні остаточного розрахунку з працівником в останній місяць роботи на підприємстві сума, перерахована за весь період навчання, повинна бути включена до його оподатковуваного доходу й обкладена податком з доходів фізичних осіб як додаткове благо. З суми, сплаченої в рахунок оплати за навчання та раніше звільненої від оподаткування і на момент звільнення прирівняної до додаткового блага, потрібно утримати податком з доходів фізичних осіб з урахуванням коефіцієнта (п. 3.4 Закону № 889-IV).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи позивачем було укладено договори з КВП "Комсомольськтеплоенерго" на навчання посадових осіб і спеціалістів з питань охорони праці та здійснено оплату за надані послуги.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про професійно-технічну освіту" перепідготовка робітників - це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку, а підвищення кваліфікації робітників - це професійно-технічне навчання робітників, що дає можливість розширювати і поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навички на рівні вимог виробництва чи сфери послуг, може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві, у сфері послуг.

Відповідно до ст. 18 Закону України від 14.10.1992 №2694-ХІІ "Про охорону праці" працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не здійснювалась підготовка чи перепідготовка фахівців (найманих працівників позивача) за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами підприємства в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а тому не підлягають застосування норми, передбачені пп. 4.3.20 п. 4.3, і позивачем правомірно не віднесено суми оплати за навчання з охорони праці до складу додаткового блага працівників, що звільнились.

Щодо утримання податку з доходів фізичних осіб з винагороди, отриманої фізичною особою підприємцем за послуги вантажного перевезення, наданих позивачеві, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.3.25 п. 4.3. ст. 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається (не підлягає відображенню в його річній податковій декларації) дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

Пунктом 2 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (далі - Указ №727/98), який є спеціальним нормативним актом, що визначає правила оподаткування доходів суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, визначено, що особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, транспортні послуги позивачеві відповідно до договорів на перевіз вантажу надавались фізичною особою - підприємцем, який відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку від 01.01.2006 № 584815 (термін дії якого подовжено на 2007, 2008 та 2009 роки) є платником єдиного податку за видом діяльності - вантажні автомобільні перевезення.

Таким чином враховуючи, що фізична особа - підприємець (контрагент позивача) на момент виникнення спірних правовідносин перебував на спрощеній системі оподаткування і весь дохід отримав саме від такої діяльності, то і оподатковується отриманий дохід відповідно до положень Указу № 727/98 .

Пунктом 1.15 Закону №889-IV визначено, що податковий агент - юридична особа або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та пунктів 2, 4 Указу № 727/98 обов'язок щодо обчислення та сплати податку, подання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому такий платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, сплати податку та здійснення господарської діяльності. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

З аналізу вищезазначеного випливає, позивач, не є податковим агентом, щодо свого контрагента в розумінні Закону № 889-IV та не зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок з отриманого ним доходу та нести відповідальність за порушення норм Закону № 889-IV.

Також і відсутність ліцензії у контрагента позивача не може бути підставою для донарахування сум податку з доходів фізичних осіб позивачеві, оскільки юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлена ст. 22 Закону України від 01.06.2000 № 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", яка, у випадку здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що потребує ліцензії, за відсутності такої ліцензії, застосовується уповноваженим органом.

Таким чином, судова колегія погоджується в висновками судів попередніх інстанцій, що підстав для донарахування позивачеві сум податку з доходів фізичних у відповідача не було.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст.160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2010 у справі № 2а-47425/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О.Рибченко